УДК 94:336.711(477.6)"18/19"

В. М. Стойчев

ДЕРЖАВНИЙ БАНК НА ПІВДНІ УКРАЇНИ У ДРУГИЙ ПОЛОВИНІ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ.

Автор розглянув у даному досліджені діяльність Державного банку на Півдні України у другій половині XIX - початку XX ст. Автор дослідив історію становлення та розвиток банківської мережі Державного банку на Півдні України. На основі виявлених архівних документів про діяльність відділень Державного банку автор розкриває невідомі сторінки історії розвитку банківської справи на Півдні України. Стаття розрахована на істориків, краєзнавців і всіх, кого цікавить становлення банківської справи в Україні. Ключові слова: Державний банк, комерційні банки, операції, кредит, застава.

Головним елементом банківської системи пореформеної Росії був Державний банк. На сьогодні неможливо, напевно, охарактеризувати його діяльність тому, що на різних етапах свого розвитку кредитна система Росії була не однакова. Державний банк був інструментом економічної політики російського уряду, тому його діяльність була суперечлива, як і ця політика. В регіонах її запроваджували контори та відділення банку.

Контори банку були керовані управляючими чи директорами та безпосередньо підпорядковувалися правлінню банку, якому надавали щотижневі, щомісячні та щорічні звіти про свою діяльність. Поступово розширювалася мережа відділень банку. Вони створювалися у тих містах, де керівництво банку вважало за потрібне. Завідував відділенням управляючий або голова казенної палати. Кожне із відділень мало свій перелік операцій у залежності із місцевими умовами, але згідно із затвердженим статутом банку.

Банку дозволялося проводити наступні комерційні операції: облік векселів та інших зобов'язань, надання позик та прийом вкладів на різний термін, переведення грошей у ті міста, де діяли відділення банку та за кордон. Також банк продавав та купував різні коштовності, державні папери за свій рахунок, надавав депозитні квитанції [1, с.923]. Із інтенсивним розвитком торгівлі та промисловості перелік операцій поступово розширювався.

У 1894 році було видано новий статут Державного банку, основний капітал збільшено до 50 млн. крб. та значно розширено перелік операцій. Банк надавав позики на потреби сільського господарства під соло- векселя, хліб та інші продукти, на купівлю сільськогосподарських машин та знарядь праці, на позики тим підприємствам, які їх виробляли, та для розвитку окремих галузей сільського господарства. Він також продавав та купував іноземну валюту, видавав переводи та акредитиви на закордонні міста та позики під заставу хлібних вантажів при підтримці залізниці [2].

За розрахунками І.Ф. Гіндіна, протягом 1866-1875 років Державний банк направляв на кредитування народного господарства 28 відсотків своїх комерційних ресурсів. Наступного п'ятиріччя доля господарчих кредитів банку зросла до 53 відсотків. За 1880-1885 рр. вони зросли до 63 відсотків, залишаючись на цьому рівні ще п'ять років [3, с.45].

Збільшення обсягів кредитування народного господарства Державним банком відбувалося в момент швидкого зниження ділової активності акціонерних комерційних банків, які на той час не були зацікавлені у фінансування торгівлі та промисловості.

Кредитування промислових підприємств Державним банком не було комерційною операцією, розрахованою на великі прибутки, і клієнтами банку були не тільки прибуткові підприємства. Навпаки, це були підприємства, що мали фінансові труднощі або знаходились на межі банкрутства. Серед них були старі металургійні підприємства, власники яких зазнали невдач, і насамперед поміщики, яким надавалися довгострокові позики під заставу землі [4, с.119].

Характерно, що позики поміщикам-землевласникам суто сільськогосподарських маєтків були виключним явищем. Так, в 1877 р. банком була надана позика поміщику Таврійської губернії, землевласнику 7800 дес. землі, графу Віктору Канкрину у розмірі 100 тис. крб. на два роки. В 1880 р. - віленському поміщику генералу Лабінцеву - 100 тис. крб. на два роки та генералу імператорської світи Орлову - 40 тис. крб. З них тільки Канкрину позика була надана із господарських причин, а Лабінцеву та Орлову - як фаворитам.

Також Державний банк активно фінансово підтримував акціонерні комерційні, державні та приватні земельні банки. Такі дії банку обмежували кредитування торгівлі та промисловості. Ще більше воно обмежувалося вкладанням у державні займи значних коштів банка, перетворюючи їх на «мертвий» капітал.

В діяльність банку іноді втручався особисто імператор. Так, протягом 1878-1879 рр. за особистим розпорядженням Олександра II надавалися позики світському генералу барону Мейєндорфу для покриття приватних боргів. За цей час йому було надано позик на 200 тис. крб. під заставу Катеринославського маєтку, який оцінувався у 750 тис. крб. із боргом у 430 тис. крб. Вже через рік термін позик було збільшено до 12 років. Але Мейєндорф і після цього у 188І-1883 рр. не платив річних платежів по взятих позиках і банк розпочав стягнення з нього боргів у судовому порядку. Знову втрутився імператор. Тепер вже Олександр III. За його особистим розпорядженням цю справу було призупинено. Як було сказано в документі, щоб дати Мейєндорфу можливість клопотати про розстрочку боргу. Барон не став витрачати свій час на переговори із керівництвом банку чи міністром фінансів. Згодом він повідомив М.Х. Бунге "о высочайшем повелений производить ногашение ссуды ежегодно вычетами из получаемого бароном Мейендорфом на службе содержания в размере 300 рублей в год" [4, с.271]. Це було прямим втручанням у діяльність банку, по цій справі він мав багатотисячні збитки. Лише відсотки по позиці становили не 300 крб. на рік. а 10 тис. крб., і банк повернув би свої