Протягом 1883-1898 рр. Державний банк, конкуруючи з приватними банками, проводив свою політику у кредитуванні народного господарства, особливо товарообігу, сприяючи розвитку ринкових відносин. У цей час зростає роль хлібного експорту, поступово банки починають брати участь у торгівлі хлібом. Перші товарно-позичкові операції із хлібом Державний банк почав з 1889 р. Саме те, що майже в усіх крупних чорноморських та азовських портах Південної України діяли відділення банку, сприяло розширенню цих операцій. Але більшого розвитку ця справа набула на початку XX століття.

Операції банку розширювалися. Облік векселів збільшувався з 245 млн. крб. у 1900 р. до 596 млн. крб., під товарні - з 28 до 160 млн. крб. Власний портфель цінних паперів банку у 1914 р. становив 108 мли. крб.(на початку XX ст. він становив 51 млн. крб.). Збільшувалося кількість відділень Державного банку (із 114 до 137). На Південь України розширили свої дії Одеська та Харківська контори Державного банку та відділення у значних торгово-промислових та портових містах: Бердянську, Одесі, Севастополі, Феодосії, Маріуполі, Катеринославі, Юзові, Миколаєві, Херсоні та Єлісаветграді. Протягом 1914 року готувалося відкриття відділень у Олександрівську, Мелітополі, Сімферополі та інших містах Південної України. Крім постійних відділень, діяли ще й тимчасові: на час ярмарків або лікувального сезону, як у м. Ялті.

Збереглися архівні відомості про діяльність тимчасового відділення у м.Ялті під час лікувального сезону 1900 р. (з 26 травня - 1 листопада). Штат відділення формувався із службовців різних відділень Державного банку, які направлялися на відпочинок до Ялти чи мали потребу покращити своє здоров'я . Тому спеціальним списком, затвердженим міністром фінансів, службовці банку, що їхали на курорт, одночасно працювали у тимчасовому відділенні. На першу половину лікувального сезону до 1 серпня 1900 р. управління тимчасовим відділенням здійснював статський радник Троїцький, управляючий Тамбовським відділенням; на другу - з 15 серпня по 1 листопада - управляючий Катеринбургської конторою статський радник Кожевников (за роботу вони отримали жалування по 400 крб. кожний). Всі службовці відділення забезпечувалися житлом при відділенні банку або наймали кімнату в іншому місті за рахунок банку.

Ялтинському тимчасовому відділенню дозволялося проводити такі операції:

переведення грошових сум по переводним білетам та по телеграфу на контори та відділення банку, так і платежі, які направлялися на Ялтинське відділення;

прийом вкладів на безпроцентний поточний рахунок тільки на час відкриття відділення;

прийом векселів на комісію та транспортних документів для покриття тих платежів, в яких діяли контори та відділення банку, а векселів з оплатою - у тих містах, де існували казначейства та нотаріуси;

позики під заставу процентних паперів на загальних умовах:

розмін грошей, продаж та купівлю процентних паперів та інші операції.

Для утворення обігового капіталу тимчасового відділення надавалися значні кошти із резервів Державного банку: 500 тисяч крб. кредитними білетами. 300 тис. золотом. 60 тис. банковим сріблом. 20 тис. розмінним сріблом та 1 тис крб. дрібною монетою.

Після закінчення своїх дій Ялтинське тимчасове відділення переводило всі свої кошти на рахунки Севастопольське відділення Державного банку. Всі справи, документацію, контракт про оренду приміщення надслалися до вищеназваного відділення [5, арк 1-3]. Така практика банку була вигідна усім: по-перше, це дозволяло відпочити працівникам банку, по-друге, забезпечувало курортне місто банківськими послугами.

Розширювалися операції банку по кредитуванню торгово-промислової сфери. Це, насамперед, було помітно через зростання товарних і промислових позик. Значно збільшувалися активні операції Державного банку. Якщо на початку XX ст. значні ресурси не використовувалися (пасиви перевищували активи на 385 млн. крб.), то вже у 1914 р. його операції помітно розширилися і зросли (пасиви перевищували активи на 104 млн. крб.) [6, с.209-210].

Виникла необхідність повного використання грошових ресурсів казначейства, які знаходилися на зберіганні у Державному банку із метою отримання прибутків [7, с.43-44]. Банк був зацікавлений у пошуку надійних клієнтів наданні їм кредитів. Таким чином, зростають позики великим підприємствам Петербургу, інших промислових регіонів, зокрема Південній Україні.

На думку В.Я. Лаверичева, роль Державного банку як комерційної установи поступово знижувалася. Йому було не під силу розвивати операції по кредитуванню і фінансуванню народного господарства. Частково з цим можна погодитися. Акціонерні комерційні банки поступово починають витісняти Державний банк в цих сферах. За розрахунками М.І. Боголепова фінансування Державним банком народного господарства протягом 1906-1912 рр. збільшилося на 50 відсотків, а позики, які надавалися через приватну кредитну систему, - майже у 2 рази [8, с.327].

Із всіх операцій банку необхідно виділити активну діяльність у сфері кредитування торгівлі сільськогосподарськими продуктами. На першому місці - хлібна торгівля (37 млн. крб. - 15 відсотків). Також банк кредитував торгівельні операції м'ясом, скотом та ін. Поширеною ця тенденція була і на Півдні України: відділення Державного банку сприяли розвитку хлібної торговлі. Банк направляв свої значні резерви на хлібну торгівлю, використовуючи мережу посередників, серед яких були приватні комерційні банки, залізниця, пароплавні підприємства та земства. При цьому все більші суми Державний банк надавав приватним банкам. На їхню долю у 1907-1910 рр. припадала у середньому половина всіх кредитів.

У своїх секретних циркулярах Державний банк рекомендував своїм відділенням не відмовляти зайомникам у наданні позик під хліб