УДК 94:339.1-058.232.5(477.6)"18"

Г. А. Сигида

ОСНОВНІ ФОРМИ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КУПЕЦТВА ПІВДНЯ УКРАЇНИ УПРОДОВЖ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ

У статті зроблена спроба аналізу торговельної діяльності купецтва Південної України першої половини ХІХ століття. Основна увага приділяється традиційним формам торгівлі (ярмарковій, транзитній, зовнішній), що визначали економічне зростання зазначеного регіону. Упродовж першої половини ХІХ століття розвивається і стаціонарна торгівля у південноукраїнських містах. У цей час ярмаркова, транзитна і зовнішня торгівля трансформуються і набувають більш значних масштабів. Автор зауважує на перевагу купців-іноземців (греків, італійців, пізніше євреїв) у сфері зовнішньої торгівлі. Ключові слова: купецтво, ярмарки, зовнішня і транзитна торгівля, стаціонарна торгівля.

Ще з прадавніх часів українська територія була перехрестям не лише міграційних, а й торговельних шляхів, які здавна використовувалися купцями Заходу й Сходу. До часу залучення Півдня України до економічної системи господарювання Російської імперії на її території вже склалася певна торговельна мережа (доволі нестабільна, але цілком традиційна для цього регіону).

З кінця ХVШ століття низка імперських заходів, а саме: руйнування Запорозької Січі (1775 р.), російсько-турецькі війни (1768-1774 рр., 1787-1792 рр.) та підписання мирних договорів (Кючук- Кайнарджийського, Ясського, Бухарестського), призвела до інкорпорації південноукраїнського регіону в загальну ринкову систему Російської імперії. Саме в умовах нищення традиційних торговельних зв'язків, форм і напрямків та привнесення, а часом й насадження, нових централізованих та контрольованих форм торгівлі відбувалася діяльність південноукраїнського купецтва упродовж першої половини ХІХ століття.

Транзитна, зовнішня та ярмаркова торгівля - традиційні форми діяльності купецтва зазначеного регіону, а стаціонарна торгівля, яка цілком пов'язана із появою й розвитком міст, стає новим різновидом торговельної діяльності.

Українська ярмаркова торгівля стала об'єктом дослідження ще в середині ХІХ століття. У 1853 році Географічне Товариство відрядило особливу експедицію, яка тривала увесь наступний рік. Результатом дослідження була праця, що вийшла друком у 1858 році й стала бібліографічною рідкістю - «Исследование о торговле на украинских ярмарках» І.С. Аксакова. Чи не вперше автор знайомить зацікавлених з таким яскравим самобутнім соціально-економічним явищем як український ярмарок, художньо змальовує характери головних діячів цього торговельного руху [1, с.20-25]. До описаних ярмарків досліджуваного регіону в Аксакова належить Георгіївський ярмарок (м. Єлизаветград) Херсонської губернії.

Автор не висвітлює особливості південноукраїнського ярмаркового дійства, оскільки за мету поставлено виявлення специфіки усіх малоросійських ярмарків загалом, з'ясування їхнього історичного походження та порівняльна характеристика великоросів та малоросів у торговельних справах [1, с.42]. Однак детальний опис автором ярмаркової торгівлі дозволяє сучаснику уявити собі масштаби та механізм дії українських ярмарків, подає список товарів та кількість грошей, що оберталися в цьому щорічному ярмарковому колі [1, с.43-45].

І.С. Аксаков пояснював перевагу завезеного з Росії товару над вивезеним з ярмарків до Росії тим, що торгівля масовим місцевим товаром (тютюн, сало, худоба) відбувалася вже великою мірою не на ярмарках. Вельми цінним для нас зауваженням є вказівка на спрямованість збуту товарів і ярмаркової діяльності в цілому на Південь до кордонів Бессарабії та в південно-західному напрямку [1, с.45-46].

Усі наступні дослідження соціально-економічного розвитку краю певною мірою висвітлювали ярмаркову торгівлю. Серед них роботи М. Дружиніна, М. Рубінштейна, І. Гуржія, К. Новицького, П. Хромова [2]. Автори виявляють спільну позицію, згідно з якою «ярмарок - найбільш типове явище внутрішнього ринку України», причому його кількісне зростання пояснювалось збільшенням ринку в цілому.

Велику кількість ярмарків в Україні дослідниця М. Рожкова пояснювала поганим станом шляхів сполучення та неможливістю доставки товарів на крупні ярмарки. Вона стверджувала, що збільшення загальної кількості ярмарків на окраїнах, зокрема в Катеринославській губернії, відбувалося в 90-х роках XVIII - перші 15 років ХіХ століть, але це не означало, що ярмарки виступали єдиною й провідною формою торгівлі. Досить аргументовано та переконливо М. Рожкова доводила, що ярмаркова торгівля вже наприкінці ХVШ століття витіснялася стаціонарною [3, с.248-249].

Сучасні автори розвідки «Материалы для географии и статистики Росии...» як описово-статистичне джерело з історії Катеринославщини» В.Д. Мирончук та М.В. Остропольська зазначають, що в хронологічних межах 1853-1858 рр. торгівля в Катеринославській губернії переважно відбувалася на ярмарках, яких нараховувалося 319, а «місцева постійна торгівля» мала певний успіх у Таганрозі, Катеринославі та Бахматі; в інших населених пунктах губернії продавалися лише товари першої необхідності, і перше місце за обсягом постійної торгівлі посідав Таганрог, а губернський центр Катеринослав - тільки четверте [4].

Найбільш відомим дослідником південноукраїнських ярмарків на сьогодні є А.В. Бойко. Перш за все, він виявляє комплекс джерел з історії ярмаркової торгівлі й критично аналізує досягнення своїх попередників за цією темою [5]. У його роботах південноукраїнський ярмарок постає унікальним та водночас уніфікуючим явищем, що виходить далеко за межі місця, де збиралися лише для того, щоб здійснити купівлю-продаж.

Особливий інтерес викликає комплексний підхід автора до аналізу ярмаркової торгівлі, який надає можливість різнобічно розглянути це соціально-економічне явище. Він дозволяє сучаснику уявити південноукраїнський ярмарок як важливу складову соціально-економічного життя краю з його певними внутрішніми законами, традиціями та звичаями.

Ярмарок розглянуто з позиції держави, церкви, місцевої влади; визначено його місце та значення у внутрішній та зовнішній торгівлі Південної України. Дослідник підкреслює, що незважаючи на насадження великодержавницьких традицій та контроль центральної влади, розвиток ярмаркової торгівлі залишався на відкуп ініціативи знизу [6, с.33-39].

Автор відмічає, що в