Розглядаючи значення чумацтва у формуванні культури Південної України, ми вважаємо за потрібно відмітити, що передача культурної спадщини була важливою функцією чумацтва. В цьому відношенні більш ніж вірною виглядає точка зору М. Костомарова, який стверджував, що саме чумацтво було перехідним етапом в трансформації козаків в хліборобів.
Як козак протягом віків був ідеалом "народного малороссийского характера", так і чумак після руйнування Січі прийняв на себе його риси. Чумак, на думку М. Костомарова, був відображенням козацького лицарства, що перебувало у стані занепаду. Обґрунтовуючи таку думку, М. Костомаров робив наголос на тому, що Україна, а особливо її південна частина, не могла відразу перейти від козацтва до землеробства. Потрібно було віднайти проміжну ланку, щоб такий перехід був поступовим. Саме такою ланкою і стало чумацтво [1, с.149-150].
Саме через це останніх довгий час асоціювали з козаками, котрі сприймалися, як борці за права народу, його визволителі, приклади вільних людей, непідвладних нічиїй волі. Хоча треба зразу відмітити, що М. Костомаров робив свої висновки на основі аналізу поезії. Згодом, як вже зазначалося, була зроблена спроба спростувати цю версію. Максимович не погоджувався з таким поглядом, відмічаючи, що "чумачество издавна было возным промыслом козаков". І. Рудченко, як відмічає у своїх щоденниках П.З. Рябков, теж був схильним до цієї точки зору [11]. "Это самостоятельный тип южных руссов, существовавший и во времена козачества, - и подтверждение тому можно найти в народной поэзии и в исторических актах". В актах, вже починаючи з 1665 року, року який був роком першої появи терміну "чумаки" в документах, терміни "чумак" та "козак" фігурують паралельно. Для нас в даному випадку дослідження впливу чумацького промислу на творення культури населення Південної України важливим залишається саме сприйняття населенням цього явища, а не дослідження етапів його розвитку. Принциповим залишається факт переробки старих козацьких пісень в кінці XVIII - на початку XIX ст. на чумацькі, коли замість "козаченько" почали використовувати в піснях "чумаченько". Разом з тим для народної традиції та сприйняття такого "чумаченько" він йшов в степ з валкою не тільки грошей наживати, але і славу здобувати [1, с.150].
Це є найважливішим, на нашу думку, для розуміння місця чумацтва, як передавача козацької традиції. Цікавими в цьому плані є згадки Василя Рубеля, селянина с. Білозерка, який переказав записи свого прадіда Данила Рубеля про чумакування в 1826 році. Треба звернути увагу на основі складові переказу В. Рубеля відносно чумацтва. Чітко виділяються три основних моменти: хоробрість та мужність чумаків; пригоди чумаків при зустрічі з татарами та гайдамаками; зупинки на ніч. Особливий наголос робився саме на останньому - ночівлі. Це є зрозумілим, адже чумацький шлях був, перш за все, дуже важкою роботою, де часу на розмови залишалось мало. Але залишалось багато вражень від пригод, що траплялись на шляху і часто були пов'язані з небезпеками. Все це на ночівлі під час довгих розповідей трансформувалось в суб'єкт історичної пам'яті. Саме ці ночівлі стали вагомим елементом в передачі історичної пам'яті як складової запорізького спадку [5, с.25-26].
Що ж стосується народої поезії, то в ній такого чіткого розмежування на "козак" та