"чумак" немає. З одного боку, за матеріалами щоденників Рябкова, вони ототожнюються в піснях: "Ой чумаче, чумаче, в тебе кров гаряча!" Та й справді, відмічає дослідник, чумак не раз в годину народних невзгод міняв волів та вози на "бистрі коні", на "гострі списи", на "шаблі-сестриці" та на "сестриці-ладівниці" - та становився козаком. Часто траплялося, що одна і та сама людина протягом свого життя проходив всі три положення: бути бурлаком, козаком та чумаком [11].
На нашу думку, вже сам факт створення чумацького фольклору дововить непересічне значення чумацтва в культурному процесі Південної України. Дослідженням чумацьких пісень займалися М. Костомаров, І. Рудченко, монографії яких базувалися на піснях, що були зібрані ними в великих обсягах [1; 2]. До збирання чумацького фольклору звертається і П. Рябков, який зібрав певну кількість прислів'їв та приказок, що стосувались чумацької тематики [11]. Особливості чумацьких пісень в контексті української поезії в цілому досліджував Я. Новицький. Характерною ознакою пісенних збірок загалом, є велика кількість записів від жінок. Це стосується і чумацьких пісень також. Ця фемінізація призводила до того, що увага від діяча, яким у даному випадку виступав чумак, та дії (промислу чумацтва взагалі) перемішалася на почуття, зникали деталі, що характеризувала подію та місцевість, збагачувалася образність викладу. Твір поступово з історичного перетворювався на ліричний. Але не треба передчасно відмічати негативний аспект цієї особливості, тому що в контексті сучасних тенденцій щодо вивчення жіночої, побутової історії саме жінки, носійки родинної пам'яті, зберегли, трансформувавши згідно зі специфікою своїх уявлень про світ та історію, частину запорозької духовної спадщини. Процес поступового переходу історичних та станових пісень до жіночого репертуару і був зафіксований Я. Новицьким [12].
Крім сприймання чумаків, як сподвижників чи наслідувачів козаків, землеробське селянство було прив'язане до землі і завжди сприймали з інтересом новини та розповіді про далекі землі та відносилися з повагою до тих, хто їх розповідав. А чумаки могли привезти новини дійсно з далеких країв, адже території, до яких простяглися чумацькі шляхи, добре досліджені. Чумаки любили поговорити про далекі землі, та старі часи чумацтва та взагалі України. Особливо ввечері біля вогнища. За ці розповіді і любили селяни чумаків. Імпонувала селянам і визнана чесність чумаків. Відмічалося, що чесніть чумаків дивовижна. Господарі відпускали їм вантаж на віру. Вони рідко, продавши його, приховували гроші.
Чумаки виступали і як захисники знедолених. В'їжджаючи в села, вони віддавали частину солі вдовам та сиротам. Крім цього, в щоденниках П.З. Рябкова міститься інформація, що чумаки могли давати гроші та сіль односільчанам в борг. Після всього цього, стає зрозумілим, чому чумаки завжди були бажаними гостями на весіллях та хрестинах. Перебування на цих святах чумаків було доброю прикметою [3, с.106- 108]. І. Рудченко, за щоденниками П.З. Рябкова, відмічав, що взагалі народ був високої думки. "Чумаки чвалаючи ходять, а бісів проводять" - говорить прислів'я. Про шанобливе ставлення до чумаків говорять і слова звернення до чумаків у фольклорі: "славні чумаченьки", "люди на все гожі й пригожі", "чорноброві" і т.д.[11]. Чумаки постачали основні продукти харчування: хліб, сіль, риба - основні товари, що перевозили чумаків, - на ярмарки, де на чумаків завжди чекали.
В результаті даного дослідження, ми можемо зробити висновки про те, що чумацтво після зруйнування Нової Січі стало основним передатчиком культурної спадщини від козацтва до землеробів, відомого значними культуро творчими традиціями. Основними умовами, що зробили чумацтво важливим елементом культурного процесу в регіоні Південної України були велика кількість людей, які протягом свого життя займалися даним промислом, а також особливості формування цього явища, що зумовили спадкоємність традицій козаків чумаками. Але чумацтво не тільки відіграло роль передатчика культурної спадщини доби козацтва, але й зробили внесок до культурного процесу, підтвердженням чого є чумацький фольклор. Як бачимо, чумацтво, як масове явище зробило значний внесок в розвиток культури регіону не тільки як спосіб життя приблизно 80% дорослого чоловічого населення Південної України, але і як явище, що створило цілий напрям фольклорної творчості - чумацькі пісні, при дослідженні яких можемо знайти багато спільних рис з ментальністю українців.
Джерела та література
Костомаров Н. Об историческом значении русской народной поэзии // Костомаров М.І. Слов'янська міфологія. - К., 1994.
Рудченко И. Чумацкие народные песни. - К., 1874.
Данилевський Г. Чумаки. - К., 1992.
Слабєєв І.С. З історії первісного нагромадження капіталу на Україні. - К., 1964.
Бойко А. В. Запорожское казачество и чумачество: проблема исторического наследия последней четверти XVIII - середины XIX вв. // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. - 1998. - №3.
Горленко В. Гончарство // Українці: історико-етнографічна монографія у двох книгах. - Кн. 1. - Опішне, 1999.
Стеценко Н.С. Чумацтво // Українці: історико-етнографічна монографія у двох книгах. - Кн. 1. - Опішне, 1999.
Военно-топографо-статистическое описание Екатеринославской губернии // Південна Україна ХVІІІ - ХІХ століття / Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. - Вип.2. - 1996.
Семенов-Тянь-Шанский П.П. Полное географическое описание нашого отечества. Т. XIV. - Спб., 1910.
Афанасьев-Чужбинский А.С. Поездка в Южную Россию. Ч.І. - С.П., 1863.
Рябков П.З. Щоденник експедиції на Нікопольщину 1910 р. / Кіровоградський краєзнавчий музей. - Арх.1358. - Рук.88.
Новицкий Я.П. Малорусские исторические песни, собранные в Екатеринославщине