доповідь про необхідність організації на Півдні обширної мережі метеостанцій, які б вивчали особливості клімату. Проект отримав назву «Метеорологічна мережа південно-західної Росії». Губернське земство з розумінням поставилося до ідеї О.В. Клоссовського і кошти на цю справу були виділені. Вже на кінець 1886 року в Херсонській губернії було понад шістдесят станцій, згодом мережа почала поширюватися й на інші регіони (Таврійську, Бессарабську, південні райони Подільської та Київської губерній). Довгий час мережа Херсонської губернії вважалася однією з кращих метеомереж світу. Станції виконували свою роботу за програмою Головної Фізичної Обсерваторії м. Санкт-Петербурга. Крім того за пропозицією професора О.В. Клоссовського станції здійснювали додаткові спостереження над грозами, зливами, заметілями, сніжними заметами, курними бурями, землетрусами та вели короткий сільськогосподарський щоденник. Земська управа Херсонської губернії багато уваги приділяла розвитку метеорології в краї співпрацюючи в цьому питанні з О.В. Клоссовським. Поява місцевої метеомережі дозволила детально вивчати деякі важливі метеорологічні явища, що лишалися поза увагою великих станцій, які були значно віддалені одна від одної. Тільки завдяки невтомній праці Олександра Вікентійовича мережа увесь час розширювалася. Він керував мережею, збирав та обробляв матеріал, давав на місця інструкції, добував для цієї справи необхідні кошти. Результати такої діяльності були очевидними, в 1896 році до мережі входило вже більше 1000 спостережних пунктів та станцій, започаткована була практика організації спеціальних станцій, що обслуговували пароплавства й залізниці.
Завдяки невтомній енергії професора О.В. Клоссовського матеріали спостережень друкувалися. В період з 1886 по 1901 р. вийшло друком дев'ятнадцять томів праць метеорологічної мережі, а в 1896 р. був виданий загальний огляд десятирічних спостережень мережі. Друковані видання мережі мали важливе значення, по-перше, пропагувалася доцільність і значення такої справи, її необхідність для соціально- економічного розвитку регіону; по-друге, особи, що здійснювали ці спостереження, могли бачити результати своєї діяльності наочно. Окрім того серед опублікованих матеріалів у збірнику були надруковані наукові праці О.В. Клоссовського, серед яких слід зазначити: «Климат Одессы»; «Главные моменты в истории физического земледелия»; «Распространение мороза в 1888 г.»; «Осадки юго-запада России, их распределение и предсказание»; «Средняя сила ветра»; «Ответы современной метеорологи на запросы практической жизни»; «Современное состояние вопроса о предсказании погоды» та статті інших авторів.
Активна, плідна діяльність О.В. Клоссовського сприяла згортуванню навколо нього плеяди молодих вчених. Так сформувалася школа метеорологів Клоссовського. За ініціативою Академії Наук Росії метеорологічна мережа, створена О.В. Клоссовським, була названа його іменем.
Важливу справу Клоссовський зробив для Новоросійського університету. З призначенням його доцентом фізичної географії Олександр Вікентійович розпочав клопотання про переміщення університетської обсерваторії в більш відповідні умови. В червні 1890 року з дозволу Міністра народної освіти були виділені кошти для будівництва обсерваторії за межами міста.
За три з половиною роки обсерваторія була збудована та обладнана приладами й 1 січня 1894 року розпочала регулярні спостереження. Обсерваторія отримала назву Магнітно-метеорологічна. Діяльність професора Клоссовського та обсерваторії не раз були відзначені на Міжнародній та Всеросійській виставках.
Потребу в метеостанціях земства відчували ще до створення метеорологічної мережі Клоссовського. Особливо це було зрозуміло місцевим органам самоврядування Херсонської губернії, в регіоні, де результати сільськогосподарської діяльності залежали від кліматичних умов. Тому земства Херсонщини вже на початку 70-х років ХіХ століття започатковують справу з організації станцій, що вели кліматичні спостереження. Такою першою метеорологічною станцією була земська станція при Єлизаветградському земському реальному училищі, яка розпочала свою діяльність в 1874 році. Організатором станції був вчитель математики Р.В. Пржишиховський, що розпочав регулярні записи показань термометра та барометра. З дозволу Головної Фізичної Обсерваторії завідуючий станцією отримав деякі прилади. Через рік метеостанція мала вже будку для розміщення інструментів, облаштовану за вказівкою Г.І. Вільда - відомого метеоролога, а також психометр, термометри max і min, флюгер, дощомір та прилад для визначення кількості випарювання води. Барометр був звірений в порівнянні з нормальним барометром Головної Фізичної Обсерваторії. В 1877 році, співставляючи місцеві спостереження з спостереженнями Миколаївської обсерваторії, була визначена висота чашки барометра станції, над рівнем Чорного моря, що дорівнювала трохи більше 126 метрів.
Діяльність метеостанції почала розширюватися з вступом на посаду завідуючого Гаврила Яковича Близніна (1838-1901 рр.), який розпочав свою діяльність викладачем природничих наук та хімії земського реального училища в 1870 році. Г.Я. Близнін дуже добре розумів, що здобуті результати на одній станції є хиткими, бо в радіусі декількох мільйонів десятин таких спостережень не вели, і порівнювати не було з чим. Тому свою діяльність завідуючий розпочав із залучення до другорядних спостережень представників місцевої сільської інтелігенції, що працювали на добровільних засадах, таким чином була сформована щільна метеорологічна мережа, що згодом злилася з метеомережою Клоссовського. За короткий час завідувачу метеостанції вдалося довести, що не маючи такої бази як у Миколаєві та Одесі, результати діяльності були значними й важливими і все це завдяки енергійності та таланту науковця-дослідника Г.Я. Близніна. Єлизаветградська метеостанція проводила спостереження відповідно інструкції Імператорської Академії Наук для станцій ІІ розряду. А також додаткові спостереження: 1) за періодичними явищами з життя тварин та рослин; 2) за відносним напрямком сонячних променів та кількістю годин сонячного освітлення; 3) за температурою ґрунту цілини та чорного пару; 4) за вологістю ґрунту; 5) за грозами та перистими хмарами. З перших