Докладну інформацію про стан здоров'я сільськогосподарських працівників, особливо прийшлих з інших губерній, містять роботи М. Тезякова, В. Хіжнякова, П. Кудрявцева тощо [20; 22; 24-25; 27-28]. Порівнюючи рівень захворюваності прийшлих сільськогосподарських робітників із рівнем захворюваності місцевих найманих працівників та землеробів-власників, земськими лікарями був зроблений висновок про залежність стану фізичного здоров'я різних категорій аграріїв від соціально-побутових умов. Було помічено, що менша кількість захворювань у середовищі місцевих мешканців, порівняно із захворюваністю сезонних заробітчан, пов'язана зі звичністю їх побуту, харчування, родинною підтримкою, в той час як прийшлі працівники мешкали у менш комфортних казармених умовах і не були вільними у виборі видів роботи [25, с.112].

Наведені М. Тезяковим статистичні відомості про рівень захворюваності трьох сільськогосподарських категорій [25, с.114-116] засвідчують домінуючі частки місцевих хвороб серед сільськогосподарських працівників (в середньому 60%); майже рівні частки місцевих (58-63%) та гострозаразних (15-19%) хвороб для усіх категорій; нижчий рівень у прийшлих заробітчан, порівняно з місцевими мешканцями, епідемічної захворюваності (особливо віспи) та вищий рівень захворювань на очні хвороби, сифіліс (насамперед заразні форми), травматичні ушкодження тощо.

Особливу стурбованість земських лікарів викликало поширення прийшлими заробітчанами заразних хвороб, в першу чергу - сифілісу [10, с.31; 11, с.41; 25, с.119] та трахоми [12, с.88; 13, с.475]. Земськими лікарями було встановлено вищий рівень розповсюдження цих хвороб серед мешканців Олександрійського та Єлисаветградського повітів, через які відбувалися найбільш інтенсивні рухи сільськогосподарських працівників. Відповідно, був зроблений висновок про поширення зазначених хвороб по шляхах міграції сезонних робітників [16, с.275]. Серед інших хвороб, розповсюджених у середовищі сезонних заробітчан, були визначені хвороби органів дихання і травлення, дерматити, дизентерія, тиф, очні захворювання - кон'юнктивіт, гемералопія тощо [16, с.275]. На основі карткового матеріалу за 1894-1900 рр. були з'ясовані частки цих та інших хвороб у загальній захворюваності сільськогосподарських працівників. Так, частка захворювань органів травлення дорівнювала 9,6-17,2%, шкіри - 10,3-15,6%; частка очних хвороб коливалася від 25,2 до 46,4%, а на гострозаразні та епідемічні припадало 10,6-20,5% захворювань [26, с.37- 38].

Аналізуючи віковий, сімейний та становий склад хворих працівників, земські лікарі з'ясували, що найвищі показники захворюваності спостерігалися серед підлітків та осіб молодого віку, неодружених і належних до стану колишніх поміщицьких селян [20, с.70].

Високий рівень захворювань у середовищі прийшлих робітників пояснювався несприятливими санітарно-гігієнічними умовами їх перебування в дорозі, на ярмарках та в економіях (нестача якісної води, гарячої їжі, незахищеність від погодних умов, бідність та голодування, умови артільного життя, спільні ночівлі у казармах та степу тощо) [16, с.273; 27, с.37; 29, с.31]. Зокрема, дорожній пил та вітер сприяли розвитку кон'юнктивітів та трахоми, а виснаження організму внаслідок тривалої подорожі - гемералопії [20, с.69]. Часті випадки ревматичних захворювань і хвороб органів дихання пояснювалися відсутністю спеціальних приміщень для заробітчан, які змушені були мешкати у степу в таборах під відкритим небом і, відповідно, терпіти різкі коливання температури [25, с.92-93]. Значний вплив на стан здоров'я сільськогосподарських робітників також відігравали важкі умови праці - тривалість робочого дня у 12,5-15 годин [25, с.92], нестерпний пил під час виконання очисних робіт у житницях та праці на молотилках і віялках [25, с.94] тощо. Також поширенню хвороб сприяло недотримання робочими елементарних правил гігієни: спільний посуд, звичай умиватися зі спільного відра і т.п. [25, с.125].

З метою покращення стану фізичного здоров'я і санітарних умов побуту і праці заробітчан Херсонське земство наполягало на законодавчому врегулюванні організації праці, зокрема, встановленні нормативів тривалості робочого часу [22, с.117]; спільній з іншими земствами розробці спеціальних заходів для упорядкування руху сільськогосподарських працівників [20, с.69; 27, с.57]; організації спеціальних бараків на лікувально-продовольчих пунктах [27, с.57] та місцях їх найбільшого скупчення - вузлових залізничних станціях, ринках праці тощо [20, с.73]; постачанні заробітчанам якісної питної води [20, с.73]; заготівля харчових продуктів, відкриття дешевих і безплатних їдалень [16, с.276-278], влаштуванні туалетів на ринках праці [20, с.73]; проведенні оглядів найманих працівників в економіях відразу після найму [25, с.4]; забезпеченні лікарям вільного входу в економії [25, с.155]; наданні хворим безкоштовної медичної допомоги [22, с.117; 25, с.4,154; 29, с.57]; амбулаторне лікування хворих на сифіліс тощо [30, с.132]; компенсації їм частини втраченого заробітку під час перебування у лікарні [27, с.57] або призначенні іншої грошової допомоги [29, с.57]; групування хворих на трахому в окремі робочі артілі [30, с.132] тощо.

Лікар В. Хіжняков розробив спеціальний проект обов'язкових санітарних приписів для землевласників, у господарстві яких застосовувалась наймана праця [22, с.117-120]. Проект передбачав надання робітникам теплих і охайних приміщень, окреме проживання чоловіків і жінок, організацію якісного харчування, забезпечення працівників окремим посудом, влаштування туалетів і лазень тощо.

Статистику захворювань сільськогосподарських працівників певною мірою доповнювала статистика їх травмувань під час роботи з сільськогосподарськими машинами та знаряддями. Питання необхідності докладного вивчення травматичних ушкоджень робітників та розробки заходів для організації безпеки їх праці обговорювалися на ХІІІ (1896) і XIV (1899) з'їздах земських лікарів Херсонської губернії.

Основою