В.Б. Звагельський

РІЧКА РОСЬ У "СЛОВІ О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ"

У тексті "Слова о полку Ігоревім" дослідники виділяють низку т.зв. "темних" місць або таких, що складно читаються. Серед них слід розрізняти слова та словосполучення, які дійсно важко зрозуміти в силу зіпсованості тексту - неправильного його прочитання давніми переписувачами або першими видавцями, очолюваними О.І. Мусіним-Пушкіним. Але є у творі лексеми, що не викликають особливих проблем з правописом і узгоджені з контекстом граматично. При цьому логічне пояснення їхнього смислу викликає труднощі, а отже і різноманітні тлумачення. У даному випадку маємо на увазі назви географічних об'єктів, локалізація яких залишається "темною" або й взагалі сама її можливість ставиться під сумнів. Йдеться, зокрема, про начебто наявний символізм, метафоричність таких лексем, як Шеломянь, Каяла, Сюурлій, море, що немовби не містять означень географічних реалій, а несуть в собі лише умовні вказівки на далину, великі розміри, порубіжжя рідної землі зі степом, місце жалю і т. ін. Привертає увагу, що ці означення маркують саме ті географічні об'єкти, що мають знаходитися у Половецькій землі за південно-східним порубіжжям Русі, тобто саме на тій території, яка є найменш дослідженою географічно.

Є у "Слові" і кілька назв географічних об'єктів, традиційна локалізація яких входить у протиріччя з географією походу Ігоря Святославича і відповідних ударів половців по Посуллю і Посеймю.

У даній статті зупинимося на питанні щодо місцезнаходження річки Рось, що згадується у фразі "Слова": "По Рси и по Сули гради поделиша" [1]. Основними нашими джерелами про ці події є власне "Слово" та досить розлогі оповідання Іпатіївського та Лаврентіївського літописів та "История Российская" В.М. Татищева, де часто зустрічаються оригінальні дані, залучені істориком з літописів, що не дійшли до нас.

Також вперше при розв'язанні цього питання ми спробуємо залучити інформацію пізньосередньовічних письмових джерел, що містять географічні орієнтири - гідроніми. Останні, як відомо, є найбільш консервативними етимологічно і часто зберігають в собі архаїчні риси.

Після трагічної поразки на Каялі половці, очолювані досвідченими полководцями ханами Кончаком та Гзою, вирішили напасти на Русь. Зрозуміло, що в першу чергу їхні удари мали бути націленими на ті землі, звідки набиралися воїни для походу Ігорем Святославичем та його родичами, тобто - на села та міста, залишені без охорони. Як сповіщає Іпатіївський літопис, між ханами відбулася невелика "котора" - Кончак пропонував іти на "Киевскую сторону, где суть избита братья наша и великий князь нашь Боняк", а Гза - на Сейм, де залишилися лише жінки і діти і де, мовляв, для половців "полон собран. Емлем же городы без опаса" [2.-Стб.646].

Так і вчинили: Кончак напав на Посулля, очевидно плануючи захопити Переяславль і рушити далі на Київ. Гза, розраховуючи на легку здобич, - на Посеймя, де, після того як стало відомо про розгром русичів, "возмятошося городи Посемьские и бысть скорбь и туга люта, яко же николи же не бывала во всем Посемьи /.../ Князи изымани и дружина изымана, избита" [2.-Стб.645-646].

Розгром русичів на Каялі давав можливість прориву половців у внутрішні райони Русі. Іпатіївський літопис і "Слово" викладають цей сумний факт майже паралельними рядками. У літописі Святослав Київський докоряє сіверським князям, що вони не "воздержавше уности отвориша ворота (тут і далі підкреслено нами - В.З.) на Руськую землю" [2.- Стб.645].

Цю ж думку поетизовано передає і "Слово": "О, моя сыновчя, Игорю и Всеволоде! Рано еста начала Половецкую землю мечи цвелити а себе славы искати", і далі, закінчуючи звернення до князів: "Загородите Полю ворота". Ворота Полю, тобто ворота через Поле - це досить вузький коридор, прохід в районі літописного Вира та Путивля. Поле - власна назва суходолу-межиріччя між Посеймям і Посуллям, магістральної дороги з Києва до Булгара на Волзі. Отже, і літопис, і "Слово" сповіщають про те, що Гза спробував скористатися ситуацією і напав на Путивль, але взяти город не зміг, лише спалив його острог.

Досить детально описує це В.М. Татищев. Він подає цінну інформацію, що після невдачі під Путивлем, втративши багато воїнів, Гза послав військо у Посеймя. Але, направлені на допомогу русичам син Святослава Київського Олег і воєвода Тудор, хоча й мали менше військо, перемогли половців, захопивши великий полон. Де саме відбувалися ці події, В.М. Татищев не вказує, зазначаючи, що бій ішов "об реку" і що Олег і Тудор могли половців "чрез реку не пустить", але Тудор "вшед в лес меж болоты /.../ обошед, сзади напал" [3.-С.138].

Таким чином маємо дві зони бойових дій: Посулля і Посеймя. Стосовно Сули тут дані "Слова", літописів, В.М. Татищева і географічні чинники узгоджуються - Кончак дійсно напав на міста, розташовані у Посуллі.

Стосовно ж "Рси", назва якої фігурує у "Слові", - виходить, що вона знаходилася десь у Посеймі, адже жодне джерело і аналіз географії нападу Кончака не дають підстав говорити про якісь дії у районі р. Рось - правої притоки Дніпра. Втім, саме так розглядають місцезнаходження цієї річки усі дослідники і коментатори, починаючи з О.І. Мусіна- Пушкіна. "Словарь-справочник "Слова о полку Игореве" теж подає розташування р. Рось однозначно як притоку Дніпра [4.-С.60-61].

Єдиним вченим, якого певний час