Г. О. Добровольська

ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ В УКРАЇНІ ТА ДІЇ ПРОФСПІЛОК

(1991 - 2002 рр.)

З набуттям Україною незалежності розпочалася докорінна перебудова політики зайнятості. На початок 1991 р. в усіх сферах економічної діяльності було зайнято 25 млн. осіб, що становило 83% трудових ресурсів України.

Перехід України до нових суспільно-економічних відносин зумовив необхідність реформування ринку праці. У 1991 р., з прийняттям Закону України "Про зайнятість населення", відбулося законодавче визнання проблем ринку праці як соціально-економічного явища [1]. З цього ж періоду зростає питома вага непрацевлаштованих осіб. З 1991 по 1995 рр. рівень зареєстрованого безробіття в основному не перевищував 0,2-0,4%. Починаючи з 1996 р., цей показник почав зростати і на кінець 1998 р. досяг - 3,69%, 1999 - 4,3%, 2000 - 4,2%, у 2001 р. рівень безробіття стабілізувався і склав 4,2%, у 2002 р. - 3,7% [2; 3, с.36]. Отже, з 2002 р. розв'язання проблем у сфері зайнятості набуло позитивної динаміки, і розпочалося стабільне зниження рівня зареєстрованого безробіття.

Тією чи іншою мірою проблеми зайнятості в Україні та роль профспілок у їх вирішенні знайшли своє відображення в працях таких дослідників, як: М.Л.Головко, В.П.Пастухов [4], Ю.М.Головко [5], І.М.Новак [6], О.М.Стоян [7].

Починаючи з 1999 р., в Україні були запроваджені щоквартальні обстеження (за методикою МОП), відповідно до яких рівень безробіття в 2000 р. серед економічно активного населення у віці 1570 років становив 11,9%. Майже третину всіх безробітних громадян складали молоді особи віком від 15 до 24 років. Середня тривалість пошуку роботи безробітним складала не менше 11 місяців, а тривалість їх незайнятості - 18 місяців. Головною проблемою ринку праці був дисбаланс між попитом і пропозицією робочої сили. В середньому по Україні на 1 вакансію за станом на 1 січня 2001 р. претендувало 17 зареєстрованих службою зайнятості безробітних, серед областей з найбільшим навантаженням на 1 вакантне робоче місце лідирували Житомирська обл. (82 особи), Рівненська обл. (76), Львівська (63), Закарпатська і Волинська обл. (45) [7, с.318].

Аналіз вивчених джерел свідчить, що для профспілок, котрі об'єднували у своїх рядах переважно людей найманої праці та студентську молодь, питання їх зайнятості та захисту від безробіття займало провідне місце у практичній діяльності. В програмах і статутах членських організацій ФПУ було визначено стратегічні та поточні завдання, ці питання були неодмінним атрибутом переговорів з урядом та роботодавцями під час укладення колективних договорів і угод на всіх рівнях. Такий підхід, на нашу думку, диктувався не тільки тим, що поширення безробіття негативно впливало на соціально- економічне становище працівників, а й тим, що воно підривало самі засади профспілок, соціальною базою яких були громадяни, зайняті у сфері праці. Зменшення їх чисельності призводило до зменшення профспілкового членства, ослаблення профспілкового руху в цілому.

Саме тому зайнятість членів профспілок та захист їх від безробіття було важливим стратегічним напрямом діяльності ФПУ, її членських організацій в роки незалежності і ґрунтувалася вона на Законі України "Про зайнятість населення".

Вивчаючи першоджерела, ми дійшли висновку про те, що серед основних форм роботи профспілок у цій сфері були:

участь у формуванні державної політики зайнятості;

участь у регулюванні процесів на ринку праці;

захист законних прав та інтересів найманих працівників;

сприяння соціальному захисту безробітних.

В процесі структурних перетворень в економіці ФПУ постійно домагалася створення умов для посилення впливу членських та первинних організацій профспілок на розв'язання проблеми зайнятості через систему колективних договорів і угод.

Протягом 1990-2002 рр. робота з питань збереження попиту на працю, використання структурних змін для збереження й розвитку робочих місць у перспективних галузях також була в центрі уваги профспілок. Вони систематично вносили до щорічних і перспективних програм зайнятості, документів Уряду, Верховної Ради України, до Генеральної угоди пропозиції, покликані запобігти безробіттю.

Для об'єднання зусиль соціальних партнерів у вирішенні проблем ринку праці в 1993 р. з ініціативи Федерації профспілок України було створено Український координаційний комітет сприяння зайнятості населення (УККСЗН), що став першою спеціалізованою тристоронньою структурою в Україні, заснованою на засадах соціального партнерства.

Подальшим кроком у налагодженні управління процесами на ринку праці стало укладення в 1993 р. Генеральної угоди між Урядом та профспілками [8]. Вона відкрила шлях для розробки і прийняття таких важливих документів, як цільова Державна програма сприяння зайнятості молоді на 1994-1995 рр. та Національна програма громадських робіт.

На їх основі Кабінет Міністрів України у грудні 1993 р. затвердив Положення "Про організацію роботи щодо сприяння зайнятості населення в умовах масового вивільнення працівників", де визначалися надзвичайні заходи щодо забезпечення зайнятості та соціального захисту незайнятих у разі, коли масштаби безробіття вийдуть за межі, визначені Державною програмою зайнятості.

Крім того, за Генеральною угодою 1993 р. Уряд взяв на себе зобов'язання спільно з профспілками вивчити стан неповної зайнятості та виробити пропозиції щодо запровадження гарантій і механізму соціального захисту громадян в умовах неповної зайнятості, ратифікації Конвенції МОП № 168 "Про сприяння зайнятості і захист від безробіття" та № 158 "Про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця".

Федерація профспілок України через діяльність своїх представників в Українському координаційному комітеті сприяння зайнятості населення брала участь у розробці і контролі над розробкою проектів міжнародних угод з питань міграції робочої сили і соціального захисту