За інформацією Кабінету Міністрів України, у вересні 2001 р. середній рівень безробіття по відношенню до загальної кількості населення працездатного віку склав 3,7%. В той же час за результатами щоквартальних вибіркових обстежень населення з питань економічної активності за методологією Міжнародної організації праці становив 11,4%, а з урахуванням прихованого безробіття (безоплатні відпустки за ініціативою адміністрації, праця неповний робочий день (тиждень) цей показник дорівнював 26-32% зайнятої в економіці робочої сили [3, с.36].

Особливе занепокоєння упродовж досліджуваного періоду викликала ситуація з працевлаштуванням шахтарів, працівників індустріальних сфер економіки, у сільському господарстві, молоді, жінок, інвалідів, інших малозахищених і неконкурентоспроможних верств населення.

Виступаючи в дебатах по інформації Уряду, Голова ФПУ, народний депутат України О.М.Стоян, зокрема, наголосив на тому, що Федерація профспілок України оцінює ситуацію, що склалася на ринку праці, як незадовільну і напружену. Державою так і не створено достатніх умов для реалізації конституційного права громадян на працю [11, с.12].

Аналіз документів Федерації профспілок України, її членських організацій свідчить, що на їх думку, політика держави у сфері зайнятості повинна ґрунтуватися на конституційному праві громадян на працю і на ратифікованій Україною Конвенції № 122 Міжнародної організації праці, згідно з якою держава "проголошує і здійснює як головну мету активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості" [3, с.36].

Гострими для незалежної України були проблеми багаточисельної надлишкової робочої сили, прихованого та часткового безробіття.

Зазначимо, що профспілки сприяли створенню нових робочих місць, перш за все, за рахунок коштів Фонду страхування на випадок безробіття. Так, у 2001 р. за рахунок коштів цього Фонду було введено в дію кожне 13 (7,5%) нове робоче місце [3, с.38].

Як свідчить аналіз документів членських організацій ФПУ, питання зайнятості опрацьовувалися при підготовці відповідних розділів колективних договорів, регіональних та галузевих угод. Виборні органи профспілкових організацій усіх рівнів спрямовували свою діяльність на всебічний захист прав членів профспілок на працю, наполегливо домагалися визначення в колективних договорах і угодах конкретних зобов'язань роботодавців і органів влади щодо забезпечення продуктивної зайнятості, створення умов для підвищення кваліфікації працівників та їх конкурентоспроможності на ринку праці, недопущення необгрунтованого скорочення персоналу і робочих місць. Профспілки брали участь у розробці територіальних програм зайнятості населення, у заходах реструктуризації, проводили роботу в координаційних комітетах сприяння зайнятості населення, співпрацювали з місцевими органами виконавчої влади, службами зайнятості, вносили відповідні пропозиції до програм соціально- економічного розвитку та місцевих бюджетів.

Одним із засобів впливу профспілок на ситуацію на ринку праці були регіональні угоди між органами виконавчої влади, об'єднаннями профспілок та роботодавців, що являли собою важливий елемент системи договірного регулювання трудових відносин в Україні [12].

Аналіз регіональних угод свідчить про те, що в них зроблена спроба сформувати механізм участі профспілкових об' єднань у процесі прийняття рішень щодо вирішення проблем зайнятості та регулювання ринку праці. Зокрема, він передбачав:

погодження з профспілковими органами рішень органів державної влади та місцевого самоврядування з соціально-економічних питань;

участь профспілок у заходах органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема, щодо контролю за дотриманням законодавства;

вироблення спільної позиції сторін через розгляд питань політики зайнятості населення на засіданнях регіональних координаційних комітетів сприяння зайнятості населення.

До очевидних здобутків можна віднести визначення практично в усіх регіональних угодах зобов' язань облдержадміністрацій стосовно здійснення систематичного аналізу стану ринку праці, виконання програм зайнятості, інформування населення регіону через засоби масової інформації про ситуацію, наявність вільних робочих місць, вакантних посад, види та обсяги сезонних і громадських робіт. У ряді угод було передбачено надання такої інформації профспілковій стороні, розгляд результатів аналізу стану ринку праці на засіданнях обласних координаційних комітетів сприяння зайнятості населення. Окремо слід відзначити, що в деяких угодах додатково передбачалося інформування громадськості, профспілок про використання коштів фонду сприяння зайнятості населення.

Серед заходів впливу на ситуацію на ринку праці можна відзначити зобов'язання щодо: визначення граничних показників рівня безробіття як базових параметрів і включення їх до програм соціально-економічного розвитку області; коригування, при необхідності, програм зайнятості населення, внесення доповнень до заходів щодо їх реалізації спрямованих на соціальний захист населення від безробіття; розроблення та здійснення додаткових заходів щодо запобігання масовим звільненням з ініціативи власника, покращання ситуації на ринку праці в разі, якщо масштаби безробіття вийдуть за межі, визначені обласною програмою зайнятості. Важливим було зобов'язання, що визначалося регіональною угодою Дніпропетровської області, стосовно забезпечення взаємозв' язку параметрів обласної програми зайнятості та регіональної програми структурної перебудови економіки області.

Перераховані заходи створювали передумови для покращання ситуації на ринку праці, але разом з тим, на нашу думку, привертають до себе увагу три проблеми. По-перше, зобов'язання щодо коригування при необхідності параметрів програм зайнятості залишало можливість для того, щоб стати лише простим "підтягуванням" цих показників до рівнів, що фактично склалися, особливо за умов погіршення ситуації на ринку праці. По-друге, сформульоване таким чином зобов' язання не давало змоги оперативно впливати на ситуацію на ринку праці, якщо її погіршення відбувалося в межах показників програм зайнятості. По-третє, в ряді угод було визначено завдання щодо участі сторін у формуванні (розробці) нормативних документів, наприклад, програм зайнятості на конкретний рік. У той самий час, хоча в усіх угодах визначено термін, на який вони укладені, однак за межами цього періоду угоди