УДК 340

Ю. М. ПОХОДЗІЛО

ТРУДОВА ДОПОМОГА ЯК НАПРЯМОК ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ГРОМАДСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ ОСТАННЬОЇ ТРЕТИНИ XIX - поч. XX ст. В УКРАЇНІ

Розглянуто трудову допомогу як вид соціальної допомоги та захист населення у сфері громадського піклування останньої третини XIX - поч. XX ст. в Україні.

A labour help as type of social help and defence ofpopulation in the field of civil anxiety of the last third XIX - the beginning of XX ctnturies in Ukraine is considered.

Від початку 1990-х років Україна взяла курс на побудову правової та соціальної держави. Процеси, що відбуваються сьогодні в Україні, характеризуються кардинальними перетвореннями в політичній, економічній і соціальній сферах, спрямованими і на подолання кризових явищ у суспільстві. Проте рух шляхом демократичних перетворень суспільства супроводжується низкою таких негативних явищ, як: правовий нігілізм, девальвація духовних цінностей, знецінення людського життя і т. ін. В умовах сучасних реалій великого значення набуває питання доброчинності. Одним з найважливіших напрямів доброчинної діяльності є надання допомоги найбіднішим, найбільш незахищеним категоріям населення.

Однією з невідкладних проблем побудови демократичної, соціальної та правової держави, згідно зі ст. 1 Конституції України [1], є визначення концептуальних засад реалізації політики щодо соціально-правового захисту населення. Стрімкий рух нашої країни до субсидіарної соціальної держави неможливо уявити без адекватної самоорганізації українського суспільства, в тому числі і в галузі створення і організації ефективної діяльності щодо соціальної допомоги та захисту населення, яке має низький рівень життя, відповідними структурними одиницями на місцях - органами місцевого самоврядування.

Інститут місцевого самоврядування як одна з основ конституційного ладу України є найбільш оптимальною системою організації одиниць самоврядування для вирішення питань місцевого значення, а саме соціальної допомоги та захисту населення, яке має низький рівень життя, виходячи з інтересів суспільства. Існуючі правові норми організації та функціонування місцевого самоврядування в країні створюють реальну основу для самостійної діяльності населення [2; 3], однак її здійснення ускладнюється низкою обставин. Відсутність достатньої економічної основи для діяльності органів місцевого самоврядування, належної взаємодії та взаєморозуміння з державними органами, кваліфікованих кадрів для здійснення цієї діяльності на тлі недостатньої участі громадян у процесі розв'язання власних проблем через відчуженість від будь-якої влади (а від муніципальної - тим більше, як малозрозумілої і неспроможної, на думку населення) - таким є коло питань, ефективне вирішення яких неможливе без залучення зусиль учених. Знання та врахування історично-правового досвіду організації і здійснення діяльності земського і міського самоврядування на українських землях, які входили до складу Російської імперії, - необхідна умова успішності реформи місцевого самоврядування в сучасній Україні, в тому числі й у сфері соціальної допомоги та захисту населення, яке має низький рівень життя.

Основними, пріоритетними напрямами допомоги населенню земським і міським самоврядуванням були: доброчинні заклади для піклування і виховання дітей і заклади дешевого і безкоштовного харчування. Найгірше розв'язувалися проблеми надання медичної допомоги дітям і організація трудової допомоги і працевлаштування для працездатних людей, що потребували допомоги. Значна частина цих доброчинних закладів розташовувалася в губернських містах, що робило їх малодоступними для основної маси населення імперії. У 1898 р. загальна кількість тих, хто тією чи іншою мірою користувалися послугами доброчинних установ, становила 7077129 осіб [9, с. 130].

Проте очевидна недостатність і закономірна обмеженість можливостей власне земського піклування в Росії в розглянутих напрямах і формах примушували представників земської громадськості шукати нових напрямів діяльності органів місцевого самоврядування стосовно надання громадської допомоги нужденним. У низці губерній ці пошуки виливалися в публічні дискусії. Невизначене розуміння завдань доброчинності змушувало деякі земства акцентувати свою діяльність на переписі неімущих, аналізі економічних умов їхнього життя. Земствам доводилося організовувати піклування, погоджуючи свою діяльність з умовами життя і вимогами справедливості. Існуючі умови життя трудящих у багатьох випадках визнавалися причиною передчасної втрати працездатності або смерті. Такий результат формував величезну армію осіб, що потребували невідкладної допомоги: сиріт, покалічених і т.д. Організація допомоги цим особам звичайними заходами доброчинності визнавалася запізнілою та менш раціональною, ніж допомога, спрямована на полегшення долі ще працездатних громадян. Відмовляючись таким чином від суто формального розуміння завдань піклування, губернські управи мали дійти висновку про необхідність надання допомоги в деяких випадках і працездатним особам, тобто звернутися до трудової форми допомоги. І можливість такої допомоги вбачалася лише в наданні нужденному роботи, вартість результатів якої в ідеалі окупала б утримання самого нужденного. Тільки за такої форми допомоги діяльність земств дійсно визнавалася запобіжною.

Відмовляти в такій допомозі тим, хто ще молодий і здоровий, обмежувати сферу піклування виключно утриманням покалічених і слабких так само нераціонально, як будувати замість лікарень і амбулаторій лише богадільні для хронічних хворих. Близько половини працездатних неімущих мали сім'ї, їхня доля вирішувала долі багатьох інших осіб, а тому допомога, вчасно і належним чином надана таким людям, поза сумнівом, у багатьох випадках ставала допомогою і тим, хто через старість, хворобу або малолітство не був здатний працювати.

Достатня кількість земств у розумінні допомоги нужденним були більш прозірливими, розуміючи, що для ліквідації бідності необхідна постійна діяльність з допомоги в пошуках роботи, для чого створювали бюро та контори "для приискания работы", організовувалися громадські роботи тощо.

Головним підсумком дискусії стало