Велике значення мало існування при будинку контори з найму прислуги, метою якої було влаштування працівників будинку на постійні робочі місця. Наявність цього допоміжного закладу сприяла виконанню статутного положення товариства про надання тимчасової допомоги. Невиконання цього положення призводило до того, що багато будинків працелюбності перетворювалися на звичайні богадільні або промислові майстерні, з відносно постійною кількістю робітників.

У березні 1898 р. Харківським будинком працелюбності користувалися понад 40 осіб. При закладі було організовано майстерні та запрошено ремісників для навчання ремеслам мешканців будинку. Тут, як і в інших будинках працелюбності, навчали найпростішим ремеслам, які не потребували спеціальної підготовки. У майстернях виготовляли різний посуд, столярні вироби, одяг, взуття. Деякі місцеві заклади робили замовлення на ці вироби, при будинку була відкрита крамниця для збуту виробів за досить низькими цінами [7, с. 130].

Окрім названих будинків працелюбності, допомогу бідному населенню Харкова надавало товариство "Трудова допомога", яке виникло в листопаді 1909 р. спочатку як гурток, в основу діяльності якого було покладено принцип трудової допомоги нужденним шляхом надання посильного заробітку [5, с. 2]. У 1911 р. він був перетворений на товариство з тією ж назвою.

Недостатню за обсягом статистику щодо організації допомоги нужденним по лінії органів міського самоврядування можна пояснити не тільки недостатньою розвиненістю цієї сфери діяльності більшості муніципалітетів, але й тим, що затребувана часом і соціально-економічною ситуацією ця допомога в містах надавалася, хай і не в необхідному обсязі, і з інших, що стали вже традиційними, джерел.

Вивчаючи історію доброчинності в останній третині XIX - на початку XX ст., можна дійти цілком мотивованого висновку про дуалістичність історії доброчинності. З одного боку, вона здійснювалася централізованими державними інститутами і місцевими органами самоврядування, підвладними державній владі, а з іншого - громадськими організаціями і приватними особами. Часто ті або інші принципи в цій сфері реалізовувалися в результаті їх спільної діяльності [4, с. 31].

Дійсно, в деяких губерніях функціонували богадільні, що перебували під контролем губернського земства з деякою кількістю піклувальних осіб; міщанські богадільні, будинки піклування для літніх хворих жінок під керівництвом жіночих попечительств про бідних, а також губернські дитячі притулки відомства імператриці Марії. Деякі богадільні утримувалися на проценти від капіталів купців і почесних громадян.

Усе це не викликає сумніву, що в цілому цей історичний досвід щодо організації трудової допомоги містить у собі раціональне зерно, що є величезним практичним інтересом щодо вдосконалення існуючої моделі надання соціальної допомоги та її оптимізації.

Література:

1. Конституція України : прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 26 червня 1998 р. // ВВР України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" // ВВР України. - 1997. - № 24. - Ст. 170.

3. Закон України "Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування" // ВВР України. - 1997. - № 38. - Ст. 249.

4. Апракимова Ю. Благотворительность в городах Пермской губернии в последней трети XIX - начале ХХ в. / Ю. Апракимова // Милосердие и благотворительность в российской провинции : тез. докл. Всерос. науч.-пр. конф., 22-23 марта 2002 г. / под ред. М. Е. Главацкого. - Екатеринбург, 2002. - С. 31-35.

5. ДАХО. - Ф. 29. - Оп. 1. - Спр. 131.

6. ДАХО. - Ф. 508. - Оп. 1. - Спр. 6.

7. Дмитриев М. Н. Дома трудолюбия / М. Н. Дмитриев. - СПб. : Тип. М. М. Стасюлевича, 1900. - 264 с.

8. Мельников В. П. История социальной работы в России : учебное пособие / В. П. Мельников, Е. И. Холостова. - 2-е изд. - М., 2004. - 344 с.

9. Сухоруков М. Социальная работа в России / М. Сухоруков // Социальная защита. - 1995. - № 6. - С. 128-132