М.Ф.Котляр Котляр Микола Федорович - д-р іст. наук, член-кореспондент НАН України, гол. наук. співроб. Інституту історії України НАНУ.

ВОЇНСЬКІ ПОВІСТІ В ПІВДЕННОРУСЬКОМУ ЛІТОПИСАННІ XII ст.

На думку автора, Київський літопис є ізводом, який складається в основному з воїнських повістей, з'єднаних аналітичними статями. У даній розвідці розглядаються повісті Володимира Мономаха, його синів - Мстислава та Ярополка, а також небожа Всеволода Ольговича.

Як відомо спеціалістам, Київський літопис XII ст. є продовженням «Повісті временних літ», а після нього у південноруському ізводі1 вміщено Галицько-Волинський літопис XII ст. На думку О.О.Шахматова, перша частина ізводу, що включає «Повість» і Київський літопис, приєднана до наступної - Галицько-Волинського літопису - «ніби механічно»2. I дійсно, між ними існує хронологічний (у шість років) і тематичний розрив. Вони різняться стилем, художніми засобами та й самою манерою письма. А учень О.О.Шахматова М.Д.Присьолков відзначав «безперервність літописної справи в Києві за все XII століття» і дійшов висновку, що в Києві добре засвоїли традицію, створену Печерськими ізводами кінця XI - початку XII ст.3 Ішлося про Початковий ізвод 1095 р. і ту ж «Повість временних літ».

У виданій наприкінці 1860-х рр. книжці про давньоруське літописання з красномовною назвою «Про склад давньоруських літописів до кінця XIV ст.» К.М.Бестужев-Рюмін виявив у тексті Київського ізводу багато коротких відомостей, що, на його погляд, належали різним авторам. Він перелічує запозичення (або парафрази) з чернігівського, переяславського, новгород-сіверського, суздальського, новгородського, смоленського, волинського, галицького літописання4. Учений чи не першим висловив припущення щодо існування особистих князівських літописців: Ізяслава Мстиславича, Святослава Ольговича, Андрія Боголюбського, Святослава Всеволодича, братів-Ростиславичів, насамперед Рюрика5. Разом із тим К.М.Бестужеву-Рюміну належить важлива й раніше ніким, здається, не висловлювана думка, що у складі Київського ізводу присутні літописні повісті.

М.С.Грушевський скептично віднісся до поширеної у той час думки щодо цілісності Київського ізводу і поставив перед собою завдання виділити в його тексті дружинні чи воїнські повісті. Історик відзначив складність пошуку повістей у джерелі, бо «дружинна повість губиться звичайно в загальнім понятті літопису, розпливається в сірій масі літописних записок, не виступаючи скільки-небудь яскраво в нашій уяві»6. Та у цих нігілістичних словах вченого проглядає правильна думка: Київський літопис є по суті зібранням воїнських (дружинних) повістей, з'єднаних між собою літописними, порічними (аналітичними) статтями, і ці статті не завжди відзначаються високим літературним смаком. На прикладі «Повісті про Ізяслава Мстиславича», головній і найбільшій у Київському літописі, Грушевський розглядає дружинну (воїнську) повість як історико-літературну пам'ятку. Для неї він робить виняток із загальної осудливої оцінки Київського ізводу, вважаючи цю Повість одним із кращих творів старої літератури та культури, що потребує серйозних досліджень7. У цій непослідовності оцінок - увесь Грушевський, у творах якого, насамперед історичних8, безліч суперечностей, протилежних поглядів на ті ж самі джерела, особи, факти, події та явища. При всьому тому його праці були й залишаються цінними і продовжують життя в науці наших днів.

До цієї Повісті звернувся І.П.Єрьомін у присвяченій Київському літопису статті. Він зауважив, що літописна повість, на відміну від літописного оповідання, завжди витримана у межах певного літературного стилю. Дійсність же відбивається у ній в «умовних контурах» абстрактного, антиреалістичного методу. Учений припустив, що зерном, з якого повість як жанр виросла і розвинулася, були записи, які повідомляли про смерть того чи іншого князя9. Ця думка уявляється мені спірною. Біля джерел літописної повісті стояли й записи іншого роду, зокрема про воїнські подвиги героя, як це, поза сумнівом, сталося у повістях про Ізяслава Мстиславича у Київському і про Данила Романовича в Галицько-Волинському літописах.

Наголошу на тому, що насправді існує принципова й велика різниця між повістями і літописами (у складі ізводів). Повість веде розповідь, не особливо звертаючи увагу на дати подій, виклад у ній зв'язний і цілісний. Як відомо, великі й малі повісті, що входять до продовження Київського літопису в південноруському ізводі - Галицько-Волинського ізводу, писалися взагалі без позначення років. Існуючі в його Іпатіївському списку дати проставлені набагато пізніше, далеко не завжди вдало і майже всюди неточно. Головне ж - на відміну від літопису, у повісті події зосереджені навколо головного героя. Зображувальні засоби повісті звичайно яскравіші від тих, що бачимо в літописі. Сама емоційність викладу у повісті незмірно вища, ніж у літописному оповіданні. Можна, вважаю, пояснити це тим, що традиційна розповідь літопису, який складається з окремих порічних статей, часом зв'язує руки оповідачеві, змушує його ділити й дробити виклад, навіть у тих випадках, коли він скористався невідомою нам зв'язною й цілісною розповіддю (оповіданням чи повістю)10.

У процесі вивчення Київського ізводу ХІІ ст. я дійшов висновку, що це джерело складається в основному з великих і малих воїнських (переважно) повістей, з'єднаних звичайними літописними статтями. Зрозуміла річ, аби зберегти цілісність тексту, складачі й редактори розставляли у ньому дати, що не завжди відповідали дійсним, відрізняючись від них на один - два, а то і на три роки11. Літописні повісті визначають світоглядне і художнє обличчя ізводу, вони є найбільш вартісними його частинами.

«Повість Володимира Мономаха»

Як мовилося, дослідники здавна відзначали складність, своєрідну мозаїчність літописних ізводів, починаючи з «Повісті временних літ». Думка, за якою літописи