Виголошення промов героєм є однією з характерних рис воїнської повісті в літописах. Неодноразово звертається до своїх воїнів з яскравими промовами Ізяслав Мстиславич, про що йтиметься далі, в розгляді присвяченої йому повісті. Так само Данило Романович на сторінках присвяченого йому ізводу запалює воїнів своїми емоційними виступами, які слід віднести до високих зразків ораторського мистецтва34.

Останній серед своїх великих переможних походів на половецьких ханів герой повісті здійснив у 1116 р., коли він уже посідав київський престол. Тоді його син Ярополк здобув головні половецькі «гради» Бугров, Шарукань і Балин. Половецька загроза Русі була усунута35.

Для розуміння оцінки героя в «Повісті Мономаха» важливими уявляються заключні слова розповіді у «Повісті временних літ» про похід 1111 р.: «Възъвратишася русьстии князи въсвояси съ славою великою къ своимъ людемъ. И ко всимъ странамъ далнимъ, рекуще къ Греком и Угром, и Ляхомъ и Чехом, дондеже и до Рима проиде, на славу Богу всегда и ныня, и присно во веки, аминь»36.

Всесвітня слава Володимира Всеволодича згадується в його некрологічній характеристиці, вміщеній у Лаврентіївському літописі під 1125 р. Помер Мономах, «прослувый в победах, его именем трепетаху все страны, и по всем землям изыде слух его»37. Інший, але теж високий і розчулений, панегірик Володимиру вміщено в кінці його повісті в Київському літописі, згаданий на початку цього параграфа.

На панегірику Мономахові і завершується його повість у Київському ізводі. Однак він продовжував жити в цьому та інших літописах і через багато років по смерті. Вдячна пам'ять про князя ще довго дає про себе знати. У рік смерті Мономаха його син Ярополк безстрашно виступив проти половців: «Тогда же благоверного князя корень и благоверная отрасль, Ярополкъ призва имя Божие и отца своего, съ дружиною своею дьрьзну»38. А коли Ярополк став київським великим князем, він виявив милосердя до чернігівського князя Всеволода Ольговича, що «заратился» в 1139 р., бо був милостивий норовом, мав страх божий у серці, подібно до свого батька, і, не захотівши творити кровопролиття, уклав із ним мир39.

І далі Володимир Мономах виступає в Київському ізводі як високий взірець для наслідування нащадками. Його велич і слава переносяться літописцями на синів і внуків героя. Так, розповідаючи під 1140 р. про труднощі його сина Мстислава, великого князя київського, коли «налегли половци на Русь», літописець піднесено пише: «Се бо Мьстиславъ Великый наследи отца своего путь Володимера Мономаха великаго, Володимиръ самъ собою постоя на Дону, и много пота утеръ за землю Рускую, а Мьстиславъ мужи своя посла, загна половци за Донъ и за Волгу, за Яикъ, и тако избави Богъ Рускую землю отъ поганыхъ»40.

На Русі Мономашичі вважалися головним княжим родом. їм звичайно віддавали перевагу перед іншими князівськими кланами. У 1141 р. новгородські вічники просять собі в князі представника «племени Володимеря», відмовляючись прийняти сина чи брата Всеволода Ольговича, котрий посідав тоді великокнязівський стіл. Навіть прихильне до Ізяслава Мстиславича, онука Мономаха, київське віче в 1147 р. рішуче відмовляється послати військо проти Юрія Долгорукого, сина Володимира Всеволодича. Вічники заявляють Ізяславу: «Не можемъ на Володимире племя рукы възняти на Гюргя» 41. Те ж саме мовлять київському государю куряни. Цей перелік літописних контекстів, у яких прославляється Мономах і його плем'я, можна ще продовжувати.

І в небагатьох пам'ятках світської не літописної літератури ХІІ-ХІІІ ст. Володимир Всеволодич виступає неперевершеним ніким ідеалом государя, «страдальца» за Руську землю. Співець «Слова о полку Ігоревім» жаліє про те, що «того стараго Владимира нельзе бе пригвоздити къ горамъ киевьскымъ»42 - він би сильною рукою й безмежним авторитетом забезпечив єднання князів перед лицем ворожої загрози. Нарешті, у «Слове о законе и благодати», створеному, можливо напередодні навали орд Батия на Русь, Володимир Мономах звеличується як самовідданий борець за Руську землю, її щит і меч. Адже половці лякали його ім'ям дітей ще в колисці, а литва боялася визирнути зі свого болота, коли чула про грізного государя Русі43.

Такі думки викликає короткий розгляд «Повісті Мономаха», якою завершується «Повість временних літ» і якою починається її наступник у південноруському ізводі - Київський ізвод.

«Літопис Володимирова племені»

Статті, що відкривають Київський ізвод (1118-1139 рр.), П.П.Толочко назвав «Літописом Володимирова племені». У цих статтях відображені останні сім років князювання Володимира Всеволодича, правління його синів Мстислава і Ярополка. Дослідник не наважився назвати авторів або автора цієї частини Київського літопису. Він висловив припущення, що ним був той самий книжник, котрий редагував, за велінням Мстислава, «Повість временних літ». Цей літописець належав до близького оточення Мономаха і був його палким шанувальником44. Дійсно, промономахова тенденція цих статей не викликає сумнівів.

Однак дивним виглядає те, що у статтях 1118-1125 рр. не можна розгледіти особливої «Повісті про Володимира Всеволодича». Вони відбивають повсякденне життя і воїнські труди великого государя. Тим часом, посмертний панегірик князеві під