Серед епіграфічних пам'яток із Північного Причорномор'я збереглася згадка про одне таке відділення суду. У декреті про рівні права громадян Мілета й Ольвії мовилося, що у разі судової тяганини скарга мілетян має бути розглянута в п'ятиденний термін у народному відділенні ольвійського суду, який займався справами поміж громадянами. Відповідне право мали ольвіополіти в Мілеті. Ймовірно, цей виданий між 330 і 320 рр. до н. е. декрет, підтверджував закон, що існував раніше - про рівноправ'я мілетян і ольвіополітів. Із тексту напису видно, що в Ольвії існувало відділення суду, де розглядалися справи між громадянами і жителями, які не мали громадянських прав6.

Інший ольвійський напис із згадкою суду відноситься до того самого часу (IOSPE I2. № 24). Це декрет про гроші, в якому мовиться, що порушники ольвійського закону про обмін іноземних монет на місцеві переслідуються в судовому порядку. Справи проти них порушують особи, котрі взяли у держави на відкуп одержання штрафів із порушників такого закону. Залежно від соціального статусу порушника і відкупника рішення виносилось у відповідному відділенні суду, тобто або там, де вирішувалися суперечки поміж громадянами, або там, де судили неповноправних жителів Ольвії та іноземців.

Поряд із двома згаданими декретами, кілька ольвійських графіті містять свідчення про сам суд. Один напис відноситься до IV ст. до н. е. Всередині жовтої глиняної чашки накреслено слова магічного наговору: «Я зв'язую язики противників у суді й свідків Телесикрата і синів Телесикрата - Агрона, Гіппоніка, Артемідора, Ахіллодора й інших усіх, хто з ними»7.

Написи подібного змісту відомі за численними знахідками в Афінах8, а в Північному Причорномор'ї - в Ольвії та Пантікапеї9. Це судові магічні наговори, їх найчастіше писали на свинцевих пластинках і закопували в могили, щоб віддати богам підземного царства перелічених у написах людей і позбавити їх можливості успішно вести тяжбу. Знахідки наговорів у некрополях свідчать про те, що греки вірили в здатність померлих завдавати шкоди живим.

До чаклунства подібного роду вдавалися не лише пересічні елліни, а навіть оратори і політики10. Судові наговори складалися заздалегідь, слова «зв'язати язики» закликали позбавити переконливості промови опонентів під час їх виступу на судовому процесі. Адже судді, обрані з рядових громадян, часто виносили виправдувальне рішення, керуючись не стільки законами, скільки враженням від промов позивачів і відповідачів.

Спочатку суди Ольвії і Пантікапея копіювали відповідні процедури Мілета, тому що колоністи якийсь час продовжували жити за законами і звичаями своєї метрополії. Далі, в V ст. до н. е., коли Ольвія і деякі інші міста Північного Причорномор'я увійшли до Афінського морського союзу, вплив Афін проник у різні сфери життя цих держав, і вони почали орієнтуватися на афінське судочинство. Ольвіополіти розмістили приміщення суду біля входу до агори, так само, як головний афінський суд Гелія, а при його будівництві обрали схоже планування споруди11. Бронзові ольвійські жетони для голосування виготовили за зразком афінських.

Пізніше, в елліністичні часи, судочинство уніфікувалось у всьому грецькому світі12. Тому уявляється можливим змалювати в загальних рисах перебіг засідання грецького суду в Північному Причорномор'ї, ґрунтуючись не лише на місцевих археологічних матеріалах, а й на повідомленнях античних авторів, головним чином, в «Афінській політії» Аристотеля (розд. 47, 48) і судових промовах афінських ораторів13.

Звертатися до суду з позовом дозволялося лише повнолітнім і повноправним громадянам даної держави або іноземцям, котрим було дароване почесне право місцевого громадянства. Вони могли виступати позивачами від імені неповноправних осіб: хазяїн - за раба, старший у родині чоловік чи опікун - за жінок і неповнолітніх дітей, а також за приїжджих і вільних, але неповноправних жителів. Як відповідачів до суду притягали людей усіх станів.

Суд мав кілька відділень, що спеціалізувалися на певних питаннях. Роль голови кожного відділення виконували державні посадові особи. В Афінах цей обов'язок в основному доручався архонтам. До їх функцій входило також приймання скарг, ведення попереднього слідства, одержання документів від кожної зі сторін.

Перед судовим засіданням за жеребком визначався склад присяжних із числа обраних народом громадян на роль суддів. Вони давали клятву, що будуть виконувати рішення, керуючись законами, а при відсутності відповідного закону, - виходячи з найвищої справедливості. Демосфен у промові «Проти Тимократа» (XXIV, 149-151) звелів секретареві суду прочитати текст клятви афінських суддів: «Я подаватиму свій голос у відповідності із законами і постановами народу афінян і Ради п'ятисот. Я не надам підтримки тиранії або олігархії, і, якщо хтось намагатиметься скасувати демократію афінян або стане проти неї виступати чи вносити пропозиції, спрямовані проти неї, я не стану їм коритися. Я не буду підтримувати вимоги відміни приватних боргів або переділу землі і будинків афінян. Я не стану повертати на батьківщину вигнанців або тих, хто засуджений на покарання смертю. Я не буду виганяти