Особливу групу справ являли скарги, пов'язані з морською торгівлею. Від неї багато в чому залежав добробут багатьох грецьких держав, тому вони піклувалися про швидке і справедливе розв'язання таких суперечок. У IV ст. до н. е. афінське законодавство збагатилося низкою законів, що полегшували судочинство за таких позовів18. Мабуть, і в Північному Причорномор'ї з'явилися схожі закони. Наприклад, про позачерговий розгляд таких скарг у сезон судноплавства і винесення рішень по них не більше, ніж через місяць після вчинення позову, про право іноземних купців захищати свої інтереси в місцевому суді, про однаковий захист прав місцевих і чужоземних купців та судновласників.

Морські позики, на відміну від інших, обов'язково оформлялися письмовою угодою в присутності свідків. Текст угоди між сторонами скріплювався підписами кредитора і того, хто одержав гроші, а також свідків, після чого його віддавали на зберігання довіреній особі, звичайно, трапезитові (так називали грецьких банкірів). Цей документ неодмінно вимагали в суді при розв'язанні суперечки щодо повернення позики для морської торгівлі. Подібні письмові зобов'язання стали важливим кроком на шляху появи в елліністичну добу різних документів, що мали юридичну силу. Раніше показанням свідків надавали вирішальне значення в порівнянні з письмовою угодою.

Як і в будь-яких інших портових містах, суд в античних державах Північного Причорномор'я особливо напружено працював у час навігації, коли до звичайних справ додавалися численні справи, пов'язані з морською торгівлею. Деякі постанови суду, в першу чергу стягнення штрафів, доручалися виконавцям судових рішень. Напис римського часу повідомляє про таку посаду в Пантікапеї (КБН. № 731).

Напевно, боспорські царі виступали суддями в деяких справах. У IV-ІІІ ст. до н. е. вони називали себе архонтами (КБН. № 6, 7, 8, 10, 11, 25 та ін.), а ці державні особи в Елладі нерідко виконували судові функції. Мабуть, тому боспорянин Сопеїд та афінянин Пасіон представили на суд Сатира свою суперечку про грошовий внесок. Але, оскільки їх угода була укладена в Афінах, то цар вирішив, що це справа афінського суду і послав туди листа на підтримку свого співвітчизника (Isoer. XVII, 20, 51). Однією з мір покарання була конфіскація майна. Наближений до царя Сатира Сопей був підданий такій карі, але пізніше йому все повернули, очевидно, за новою постановою суду, який визнав попередні звинувачення неправдивими (Isoer. XXVII, 45).

Царі Боспора не завжди утруднювали себе довгими процедурами судочинства. Так, Левкон запросив до дикастерію підозрюваних у зраді триєрархів, але замість розгляду вини розпорядився їх убити (Polyaen. VI, 9, 3). У демократичній Ольвії такі розправи в суді були неможливими. Однак бажання незаконним шляхом вплинути на суддів і свідків проявлялись у жителів обох названих держав. Одне з ольвійських графіті вказує на намагання підкупити суддю19, а кілька згаданих вище магічних наговорів, записаних ольвіополітами і боспорянами на свинцевих пластинках і кераміці, мали метою нашкодити опонентам.

У грецькій ойкумені було відсутнє єдине зведення законів, натомість у кожному полісі існували власні установлення. Щоб не опинитися в суді, морякам і купцям належало знати законодавство тих держав, до яких вони прямували. Про це часом піклувалася державна влада: виставляла стели з текстами законів причорноморських держав у гавані Гієрон біля протоки Босфор, куди приставали кораблі перед виходом у Чорне море. Саме там знайшли згаданий вище напис із ольвійським законом про обмін іноземних монет і торгівлю в місті лише на місцеві гроші. Твори Ісократа й Демосфена свідчать про знайомство боспорян з афінським судочинством. Перебуваючи в Афінах, син наближеного до царя Сатира викликав до суду місцевого трапезита, боспорський купець Форміон представ перед афінським судом як звинувачений у невиплаті позичених грошей, а найнятий ним власник пантікапейського судна давав свідчення (Isoer. XVII; Dem. XXXIV).

На завершення згадаємо про третейський суд у Північному Причорномор'ї. У ІІ ст. до н.е., коли у Херсонесі не вщухали внутрішні чвари серед громадян, а влада не могла їх вгамувати, вирішили закликати відомого й шанованого всіма ольвіополіта Нікерата. Він зумів примирити ворогуючі сторони, за що херсонесити вшанували його встановленням статуї і бюста у своєму місті (IOSPE I2. № 34).

Грецькі суди, як правило, були переповнені вчиненими позовами, тому багатьом доводилося довго чекати своєї черги. Поряд з іншими привілеями, держава надавала заслуженим громадянам та іноземцям право продикії, тобто розгляду поза чергою їх звернення до суду. У ІІІ ст. до н.е. таким правом у Дельфах користувалися деякі громадяни Ольвії, Боспора і Херсонеса (МИС. № 12).

Суди перебували під покровительством Феміди, давньогрецької богині правосуддя. Її статуї досі прикрашають будинки багатьох європейських «палаців правосуддя». За давньою традицією, в руках богині терези, на яких вона зважує всі аргументи позивача і відповідача, а очі Феміди закриті пов'язкою, що свідчить про її неупередженість та безсторонність. В європейській