В.Руліковський, зараховуючи Єловицьких до числа «домів на Русі», що мають претензії на князівське походження «крові Рюрикової», рішуче опонував цим твердженням. На його думку, подібність їх герба до герба князів Оґінських не є переконливим свідченням спорідненості між цими родами: герби Єловицьких та Оґінських нагадують літеру «П» (першу у слові «печать»), що її безгербова руська й литовська шляхта впродовж тривалого часу застосовували як печатковий знак. Згодом, коли виникла потреба у сталих гербах, літера перетворилася на герб та, оздоблена хрестом і страусовим пір'ям, втратила своє первісне значення й була прийнята в польській геральдиці23.

У будь-якому разі в першій половині XIX ст. Єловицькі отримали вже офіційне визнання свого князівського походження. Коли на волинських дворянських зборах у 1835 р. розглядалася справа про підтвердження їхнього шляхетства, кременецький повітовий предводитель дворянства Ламберт-Єжи Єловицький на доказ цього представив низку документів (переважно акти поділів і купівлі/продажу маєтків) і серед них - витяг із «коронного гербівника 1738 року». Що це був за гербівник у документі не вказувалося, проте А.Бонецький переконаний, що мався на увазі другий том «Когопу Роївкіеу...» К.Несецького, який саме 1738 р. вийшов друком у Львові (зрештою, могло йтися і про ту ж саму «Геральдику» Ю.Яблоновського або про якусь з інших його публікацій, що виходили друком у різних місцях протягом 1730-1740-х рр.). Так чи інакше результатом доведення шляхетства стало офіційне рішення волинських дворянських зборів (видане 17 травня 1835 р. під №194; у 1877 р. у Санкт-Петербурзі його було надруковано окремою брошурою) - «Визначення про дворянство роду Боженець-Єловицьких», в якому однозначно стверджувалося: «Предок цього роду Гнівош Боженець- Єловицький, що веде свій початок від князів переяславських. » («Предок сего рода Гневош Боженец-Еловицкий, возымевший своё начало от князей переяславских.»)24.

Проте у XIX столітті - в умовах розвитку історичної науки та моди на писання «історій» чи «хронік» окремих родів25 (і, як наслідок, інтенсивного накопичення історичних фактів) - родова леґенда про походження від безіменних, позачасових і недокументальних «переяславських князів» виглядала надто абстрактно чи казково і не могла задовольняти запити Єловицьких. Натомість документи давали чіткі відомості про низку осіб, котрі користувалися князівським титулом і у XVI ст. носили прізвище Єловицькі - ішлося про князів Кропоток-Єловицьких.

Родовід князів Кропоток-Єловицьких простежується доволі чітко. Родоначальником став племінник останнього смоленського князя Юрія Святославича - князь Дмитро Васильович Кропотка. У літературі його прізвисько часто виводять від назви птаха (давньоруське «кропотка» означає «куріпка»)26, проте більш вірогідно, що воно віддзеркалювало риси його характеру і князь Дмитро був буркотливою або метушливою людиною27. У будь-якому випадку прізвисько - у різних формах (Кропотка, Кропотчинич, Кропоткін, Крокотка, Крокотчанка) - успадкували його нащадки.

Князь Дмитро Васильович мав трьох синів, і після скасування окремого Смоленського князівства двоє з них (Олександр та Іван Дмитровичі) перебралися до Великого князівства Московського, де стали засновниками двох відомих князівських родів - Кропоткіних28. Натомість їх брат - Дмитро Дмитрович Кропот- ка - залишився у Великому князівстві Литовському (ймовірно, що він також, як і його брати, певний час мешкав у Московії). Двома його синами були Федір Кропотчинич, котрий згадується лише в 1487-1488 рр. (отримав від великого князя надання на 4 копи з берестейських корчем і 6 кіп зі смоленського мита), та Іван Дмитрович (тоді ж отримав 12 кіп із луцького мита, постав сукна і віз солі)29. Останньому король Казимир IV листом, виданим 28 вересня 1485 р. (3-го індикту) у Троках та адресованим тодішньому луцькому старості й маршалкові Волинської землі Олізару Шиловичу30, надав розміщений у Луцькому повіті маєток Яловичі (з усіма приналежностями, крім млинів), який раніше тримала на той час уже покійна дружина князя Свидриґайла31.

Підтвердження цього надання князь І.Кропотка (вперше названий у документі «Крокотка») отримав від великого князя литовського Александра - 21 червня 1493 р. (11-го індикту) у Троках, після того, як князь представив лист батька нового монарха, Александр видав аналогічний лист на ім'я тогочасного луцького старости князя Семена Юрієвича32. Через три роки, 4 липня 1496 р. (14-го індикту) у Вільно Александр на прохання князя Івана Дмитровича «Крокотъка» видав ще один, докладнішого змісту, лист, яким підтверджував надання своїм батьком маєтку Яловичі з присілками Ворсин, Чеконь та Котелев («з людми и зо всимъ с тымъ, што к тому именю и приселкомъ слушаетъ, и какъ здавна ся в границахъ своихъ мели») на вічні часи і самому князеві, і його дружині, дітям та нащадкам33.

Невідома нам на ім'я дружина князя Івана у 1494 р. згадується як власниця двору на луцькому передмісті («в околном городЬ в Луцку»), сусідній із ним двір луцький зем'янин Андрушко Русинович продав княгині Марії Ровенській, удові Семена Васильовича Збаразького34.

Сином І.Кропотки був князь Василь Кропотчич, котрий фіґурує як свідок у листі (писаному в Луцьку 3 травня 1522 р.) князя Льва Федоровича Буремського, його дружини Марюхни, доньки Катерини та зятя Михайла Васильовича Свинуського про продаж Степанові Воропайовичу з Вікова маєтку Вілгощи та землі на луцькому передмісті («в городЬ колном») із Вілгощським двором (ця земля була розташована «межи кнегини Ровенской двора и князя Василева (К)рокочина»)35. У пописі