Результатом такого припущення стала подвійність (якщо не сказати - суперечність) у «князівській леґенді» Єловицьких. З одного боку, у родоводі, який ґрунтувався на укладеній З.Радзиминським генеалогії Єловицьких86 і який було доведено до 1 липня 1883 р., указано, що рід «герба власного, названого Єлови- цький: табірна біла брама у червоному полі, над нею хрест, у шоломі митра. Визнаний вироком леґітимаційної комісії, затвердженим Герольдією дня 28 лютого 1841 року, в якому йдеться, що цей рід, походячи від переяславських князів, користується вищеописаним князівським гербом. Цей рід є одним із найдавніших шляхетських родів на Волині і споріднений із найвизначнішими домами» («Herbu wlasnego Jelowicki zwanego Biala Brama Obozowa w czerwonym polu nad пщ Krzyz w helmie Mitra. Przyznany dekretem Kommissyi Legitymacyiney utwierdzonym Geroldyi^. d. 28 lutego 1841 roku, w ktorym powiedziano, ze rod ten pochodz^cy od Ksi^z^t Pereaslaskich uzywa herbu ksi^zзcego wyzey opisanego. Rod ten iest iednym z naydawnieyszych rodow szlacheckich na Wolyniu i spokrewniony z naypierwszemi domami»)87.

З іншого боку, у двох майже ідентичних родоводах князів Крокотків-Єлови- цьких88, долучених до генеалогічних схем роду Єловицьких і укладених також десь у другій половині XIX ст., зазначалося: «Зваживши, що Василь князь Крокотко Єловицький, син Івана, в урядових документах одночасно виступає з Гнівошем Єловицьким, що називається сином Івана, і пам'ятаючи про князівське походження Єловицьких [. ] можна б припускати, що Іван князь Крокотко Єловицький був батьком не лише Василя, але й Гнівоша [. ]» («Zwazywszy, ze Wasyl kniaz Krokotko Jelowicki syn Iwana jednoczesnie wystзpuje z Gniewoszem Jelowickim w dokumentach urzзdowych synem Iwana mianuj^cym siз i pomn^c na xi^zзc^. procedency^. Jelowickich [...] suponowac by mozna, iz Iwan kniaz Krokotko Jelowicki byl ojcem nietylko Wasyla, ale i Gniewosza [...]»). Різняться лише завершення цих генеалогічних довідок, в одному випадку категорично стверджується про походження Єловицьких від переяславських князів («Походження Єловицьких від переяславських князів підтверджене давніми гербовниками і декретом Герольдії, із визнанням князівського гербу»/«Pochodzenie Jelowickich od xi^z^t pereaslawskich stwierdzone dawnemi herbarzami i dekretem Heroldyi, z przyznaniem xi^z^cego herbu»)89, натомість в іншому присутній певний сумнів, хоча і не щодо князівського коріння самих Єловицьких, а лише стосовно спорідненості князів Крокоток із переяславськими князями («Давні однак гербовники та указ Герольдії вказують на походження Єловицьких від переяславських князів, і невідомо, чи рід князів Крокотків становить із ними один дім»/«Dawne jednak herbarze i ukaz Heroldyi mianuj^. pochodzenie Jelowickich od xi^z^t perejaslawskich a niewiadomo czy rod kniaziow Krokotkow stanowi jeden z niemi szczep»)90.

Власне, ці фраґменти дозволяють відстежити генезу «князівської леґенди» Єловицьких: спершу у свідомості представників роду закріпилася навіяна генеалогами XVII-XVIII ст. думка про князівське походження - від якихось міфічних «переяславських князів», а коли ця думка, офіційно закріплена актами дворянських зборів та Герольдії (від 28 лютого 1841 р.)91, перетворилася на переконання, в Єловицьких виникла потреба прив'язати свою генеалогію до засвідчених історичними документами осіб із князівським титулом. Князі Кропотки (чий рід не залишив нащадків) - завдяки другій частині свого прізвища, яка походило від того ж самого маєтку, що й у самих Єловицьких - підходили для цієї ролі якнайкраще.

Саме в такому амбівалентному вигляді «князівська леґенда» Єловицьких набула поширення в літературі наприкінці XIX ст. У А.Косинського серед родів, що ведуть своє походження від Рюрика, згадуються і Крапотки/Кропотки («того ж гербу, що Єловицькі, були на Волині, згасли в кінці XVII століття»), і Єлови- цькі, які, на думку автора, мають походити від переяславської гілки Рюрикови- чів, але правдоподібно є відгалуженням згаслого князівського роду «Крапотка», а князівський титул втратили у XVI ст.92

Навіть поява вже згаданої авторитетної праці Ю.Вольфа, як, зрештою, і подальший розвиток генеалогічних студій у XX ст., не зашкодили «князівській ідеї» Єловицьких. Остання продовжила своє життя і завдяки новій хвилі уваги до історії власного роду у суспільстві навіть зазнала подальшого тиражування. Зокрема, на сайті популярної Інтернет-енциклопедії «Wikipedia» читач ще донедавна міг прочитати (відповідно під гаслами «Jelowiccy» і «Jelowicki (herb szlache- cki)») вже зовсім переплутані й суперечливі відомості: «Єловицькі - князівський (княжий) рід руського походження, який узяв своє ім'я від маєтку Єловичі, має спільне походження з російським родом Кропоткіних (у зв'язку з чим його представники початково вживали також прізвище Кропотка-Єловицький) і походить найправдоподібніше від смоленської гілки династії Рюриковичів» («Jelowiccy - rod kniaziowski (ksiaz^cy) pochodzenia ruskiego, ktory wzi^l swoje nazwisko od dobr Jelowicze, maj^cy wspolne pochodzenie z rosyjskim rodem Kropotkinow (w zwi^zku z czym jego przedstawiciele uzywali pocz^tkowo takze nazwiska Kropotka-Jelowicki), apochodz^cy najprawdopodobniej od smolenskiej gal§- zi dynastii Rurykowiczow»)93 та «князі Кропотко на Єловичах, звані Єловиць- кими - князівська родина, що походить від кн. переяславських, котрі напевно були смоленською гілкою Рюриковичів,