у вересні 1658 р. на переговорах під Гадячем, не робили унію нежиттєздатною79. Адже в документі неодноразово згадуються «три політичні народи», міститься перелік урядових посад, характерних саме для автономного державного організму, включеного до федеративної Речі Посполитої. Крім того, у межах багатонаціональної Речі Посполитої, крім двох титульних націй (не у сенсі сучасного розуміння нації, а нації - як політичного суб'єкта державного життя Речі Посполитої, тобто так, як це розуміли у ранній Новий час - В.Г.) - Корони Польської і Великого князівства Литовського, існували інші - Курляндія, Королівські Пруси тощо, які зуміли зберегти особливості власного соціального й політичного устрою та налагодити взаємовигідну співпрацю з королем і станами Речі Посполитої, навіть не вдаючись до такої демаркації, як це було у випадку з Короною та Великим князівством80. Тісно пов'язана з Військом Запорозьким українська православна шляхта в Гадяцькій угоді якраз і отримувала не лише амністію та ліквідацію примусових конфіскацій свого майна, а й можливості реалізуватися на державній службі в українських воєводствах.
Менш очевидними були здобутки козацтва від проголошення нової унії. Як і для решти станів, для козаків було передбачено амністію та підтвердження всіх попередніх прав і вольностей, які існували перед початком війни. Розміщуватися на постій Військо Запорозьке мало в тих воєводствах і маєтках, де воно було перед війною. Окрім підтвердження правочинності всіх попередніх королівських привілеїв, окремо для козацтва - «яко для людей лицарських» - в угоді виписувалося звільнення від оподаткування козацьких хуторів, сіл, містечок і домів, а також сплати мита, звільнення від присуду старостинського і дер- жавського суду й застереження підсудності лише в гетьмана «військ руських». Із метою «більшого заохочення до служби його королівської милості» угода передбачала безперешкодну нобілітацію за поданням гетьмана гідних шляхетських гербів козаків, «з наданням усіх шляхетських вольностей, так однак міркуючи, щоб з кожного полку могло бути нобілітовано сто»81.
Загальна кількість козацького реєстру, за одним варіантом угоди, мала становити 60 тис., за іншим, - на думку переважної більшості істориків, укладеним таємно Виговським із Беньовським уже в наступні дні - 30 тисяч. Крім того, гетьман застеріг за собою право утримувати 10-тисячне наймане військо з прибутків, «ухвалених на сеймі податків з Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств, а також з інших від Речі Посполитої»82. Щоправда, останнє було не стільки на користь Війська Запорозького, скільки посилювало роль гетьмана у взаєминах із Військом, роблячи його більш незалежним від козацького загалу й спроможним вирішувати нагальні воєнні завдання власними силами.
Так само унезалежувало гетьмана від впливу Війська Запорозького й поєднання ним в одній особі гетьманських прерогатив та прерогатив першого сенатора Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. Влада гетьмана визнавалася пожиттєвою, а по його смерті до обрання наступника допускались усі стани згаданих вище трьох воєводств. Причому, вони мали обирати не гетьмана, а лише чотирьох кандидатів, із числа яких король і мав призначати най- достойнішого.
І насам, очевидним було й те, що положення угоди про реституцію майнових прав шляхти найболючіше мало вдарити також по козаках і особливо козацькій старшині, маєтності яких у роки революції виросли саме на ґрунті шляхетського землеволодіння і землеволодіння римо-католицької церкви.
Загалом же, зважаючи на застережені в Гадяцькій угоді преференції українській шляхті, яка долучилася до козацького виступу, що були особливо помітними на тлі переважно консервування давніх прав і вольностей козацького загалу, від самого початку угода таїла в собі небезпеку вибуху соціального конфлікту. Загрозливість ситуації посилювалась і через легко прогнозований спротив реалізації соціального блоку угоди з боку решти шляхетського загалу Речі Посполитої, а також протидію римо-католицького і унійного (греко-като- лицького) кліру в реалізації доволі радикальної програми оновлення міжконфесійного життя держави. Доволі важливим у справі успішного втілення унії в життя був і характер розвитку міжнародних процесів у Центрально-Східній Європі, до яких і Piч Посполита, і Військо Запорозьке були інтегровані безпосередньо, причому через збройні конфлікти з Pociєю та Швецією. А відтак, і успіх чи провал гадяцького унійного процесу залежали від взаємодії чималої кількості факторів, вирішальність впливів яких на осінь 1658 р. передбачити було практично неможливо.
1 Ґрунтовний історіографічний аналіз досліджень із проблем, що побачили світ протягом Х!Х - початку ХХ ст., міститься у праці: Наріжний C. Гадяцька умова в світлі української історіографії // Науковий збірник Українського університету в Празі, присвячений Т.Г.Масарику. - Т.2. - Прага, 1930. !з пізніших праць заслуговують на увагу насамперед такі дослідження: Kot S. Jerzy Niemirycz. W 300-lecie ugody hadziackiej. - Paryz, 1960; Tomkiewicz W. Unia Hadziacka // Sprawy Narodowosciowe. - Warszawa, 1937. - №1-2; Kaminski A. The Cossack Experiment in Szlachta Democracy in the Polish- Lithuanian Commonwealth: The Hadiach (Hadziacz) Union // Harvard Ukrainian Studies. - 1977. - Vol.1. - № 2. - P.173-197; Cмoлiй BA., Cmепaнкoв B.C. Українська державна ідея. Проблема формування, еволюції, реалізації. - К.,1997; Я^влева T. Гетьманщина в другій половині 50-х років ХVII століття. Причини і початок Pупни. - К.,1998; Её же. Гадячский договор - легенда и реальность // Исследования по истории Украины и Белоруссии. - Вып.1. - Москва, 1995. - С.62-78; Kaczmarczyk J. Rzeczpospolita Trojga Narodow: mit czy rzeczywistosc. Ugoda hadziacka