Активно сприяючи суспільно-політичним і культурним взаєминам між роз'єднаними частинами України, революційні демократи надавали великої ваги видавничій діяльності Наукового товариства ім. Шевченка, прогресивній періодиці (журнали "Світ", "Народ", "Житє і слово" та ін.), друкуванню літературних альманахів, збірників, серійних видань ("Дрібна бібліотека", "Наукова бібліотека", "Літературно-наукова бібліотека", "Українсько-руська видавнича спілка"). До активного співробітництва у цих виданнях долучалися письменники та перекладачі з усіх українських земель.

Революційні демократи виступали проти угодовської політики народовців. Зокрема, І. Франко, М. Павлик, Леся Українка, П. Грабовський рішуче засудили так звану нову еру — угоду 1890 р. лідерів народовців на чолі з Ю. Романчуком із польсько-шляхетською верхівкою та австрійськими властями, негативно ставились до ідеї поділу Галичини на українську і польську частини, яку висували народовці. Успіх боротьби українського народу за своє звільнення, здійснення надій на єдність всіх українських земель українські революційні демократи пов'язували з російським революційним рухом, із падінням царизму та Австро-Угорської імперії. І. франко, зокрема, вважав, що політична самостійність України можлива й у зв'язку з Росією, "при федеральнім її устрою".

Важливу роль у суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях відіграла прогресивна селянська Русько-українська радикальна партія, створена 1800 р. Засновниками її були І. Франко, І. ІІавлик, С. Данилович і Є. Левицький. Ця партія певною мірою впливала і на суспільне життя Східної України. Програма радикальної партії складалася з мінімальної та максимальної частини, причому програма-максимум пов'язувала справу визволення українського народу безпосередньо з перемогою соціалізму.

Радикали на початку своєї діяльності розгорнули велику роботу серед селян. Скрізь по селах відбувалися віча, на яких І. Франко та його однодумці розкривали причини тяжкого економічного і політичного становища трудящих Галичини. Все більшого резонансу серед широких мас набувала радикальна преса. Якщо демократичні видання 70—80-х рр. були розраховані головним чином на інтелігенцію та молодь, то видання 00-х рр. адресувалися переважно селянам і міським робітникам.

За допомогою журналу "Народ" І. Франко здійснював своє давне прагнення — об'єднати демократичні сили України, спрямувати їх діяльність на служіння інтересам народу. До участі в журналі залучалось багато письменників і вчених Східної України, у тому числі М. Драгоманов, Леся Українка, П. Грабовський, А. Кримський. У ньому друкувались О. Кобилянська, В. Стефаник, Лесь Мартович, Н. Кобринська, чимало селянських кореспондентів. На сторінках радикальної преси висвітлювалось і робітниче питання.

Таким чином, у другій половині XIX ст., незважаючи на державні кордони, проходив процес консолідації української нації, зростали суспільно-політичні та культурні зв'язки між західно-і східноукраїнськими землями. В умовах посилення переслідування царизмом української культури поступово зростала роль західноукраїнських земель, і зокрема Галичини, н національно-культурному русі, в якому також брали участь передові сили Східної

України. В Галичині розгорнули свою діяльність видатні діячі української культури, виникли культурно освітні й наукові установи, періодичні видання, які набули загальноукраїнського значення. Під впливом передового національно-культурного руху зростала самосвідомість населення Західної України, посилювалась його боротьба за об'єднання всіх українських земель в єдиній демократичній державі.

Література

1. Борисенко В. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60—90-х роках XIX ст. — К., 1980.

2. Борисенко В. Курс української історії. — К., 1996.

3. Возняк М. Нариси про світогляд І. Франка. — Л., 1955.

4. Грицак Я. Молоді радикали в суспільно-політичному житті Галичини // Записки НТШ. — Т. ССХХІІ. — Л., 1991.

5. Заремба С. Українське пам'яткознавство: Історія, теорія, сучасність. — К., 1995.

6. Зінченко А. Визволитися вірою. — К., 1997.

7. Злупко С. Іван Франко — економіст. — Л., 1992.

8. Іванова Л. Роль інтелігенції України у формуванні етносоціальної свідомості у ЗО—40 роки XIX століття. // УІЖ, — 1991, № 8.

9. Історія України: Навчальний посібник. — Запоріжжя, 2002.

10. Кирило-Мефодіївське товариство: Збірник документів: У 3 т. — К., 1990.

11. Книга свідчень / Упоряд. О. Мітенко.— К., 1991.

12. Кондратюк К. Видатні історики України XX ст: Історіографічні нариси. — Л., 1998.

13. Кондратюк К. Історія України. Від половини XIX століття до 1917 року. — Тернопіль, 1994.

14. Копиленко О. Політико-правові ідеї Т. Шевченка та І. Франка в сучасній ідеологічній боротьбі. — К., 1990.

15. Крип'якевич І. Історія України. — Л., 1990.

16. Лисяк Рудницький /. Напрями української політичної думки // Записки НТШ. — Т. ССХХІІ. — Л., 1991.

17. Петраш О. "Руська трійця". — К., 1986.

18. Русалка-Дністрова. — К., 1972.

19. Сарбей В. До поглядів М. Драгоманова на національне питання // УІЖ. — 1991. — № 9.

20. Сухий О. Галичина: Між Сходом і Заходом. Нариси історії XIX — початку XX ст. — Л., 1999.

21. Франко І. у спогадах сучасників. — Л., 1972. — Кн. 2.

22. Франко і світова культура: Матеріали міжнародного симпозіуму ЮНБСКО. — К, 1990. — Кн. 1.