Сушко. Більшість членів ОУН брали активну участь в українському громадському житті, у роботі УЦК. Великий негативний вплив на українське політичне життя мав розкол у рядах ОУН, що назрівав ще до початку війни. Цей розкол був зумовлений розбіжностями між "старими" — ветеранами боротьби 1917— 1921 рр. та молодими галицькими націоналістами, які вступили в організацію у 30-х рр. Він призвів до утворення двох ОУН: ОУН-революційної або бандерівської (очолював С Бандера) та ОУН-мельниківської (очолював А. Мельник), які впродовж багатьох років поборювали одна одну. Це завдало великої шкоди українському національно-визвольному рухові, хоча ОУН залишалася і надалі єдиною організованою політичною силою, яка боролася за незалежність і соборність України.
Більшість західноукраїнських земель опинилася під радянською владою. її прихід радо вітало населення краю, вдячне за визволення від польської окупації, за вимріяне возз'єднання українських земель. У 1940 р. за вимогою Сталіна сусідня Румунія змушена була передати СРСР Північну Буковину й Бесарабію. 28 січня 1940 р. частини Червоної армії перейшли кордон через р. Дністер і зайняли цей край.
Перші політичні кроки нової влади принесли західним українцям поліпшення в багатьох сферах життя, насамперед в освіті, медицині. Намагаючись надати своїм заходам демократизму, більшовики організували 22 жовтня 1939 р. вибори до так званих Народних зборів, які підтримали приєднання західноукраїнських земель до Радянської України в складі СРСР. Вони від імені народу прийняли низку декларацій, шоб приховати від міжнародної громадськості наслідки нацистсько-комуністичної змови.
На анексовані землі Західної України було поширено чинність Конституції СРСР та Конституції УРСР, а також усіх нормативних актів. їх впроваджували у життя примусово через силові структури репресивно-каральних органів. Створили ці структури на основі наказу тодішнього наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берії "Про організацію НКВС Західної України" від б листопада 1939 р.
Паралельно із відкриттям українських шкіл, ВНЗ, бібліотек, із будівництвом фабрик та заводів почався нечуваний за жорстокістю процес нищення українських національних кадрів, депортація (виселення) жителів за межі України, терор з боку органів НКВС. З осені 1939 р. до осені 1940 р. було репресовано, головним чином депортовано без суду й слідства і навіть без письмового звинувачення, близько 10 % населення Західної України й Західної Білорусі. До листопада 1940 р. з цих районів було вислано майже 1,2 млн осіб. Терор і виселення тривали до початку радянсько-німецької війни.
Знищення західноукраїнської еміграції (насамперед інтелігенції) в УРСР у 80-х рр., масовий терор і депортації найактивнішого в суспільно-політичному житті елемента в 1939—1941 рр., а також політичне недовір'я призвели до того, що керівні посади будь-якого рангу надавали переважно вихідцям зі східних областей України.
Приєднання західноукраїнських земель до УРСР було визначною подією, адже вперше за багато віків українці з'єдналися в межах однієї держави. Разом з тим, більшовицький режим із самого початку завдав населенню краю величезних втрат.
1.
Ільюшин І. Антипольський фронт у бойовій діяльності ОУН і УПА (1939—1945 рр.) // УІЖ. — 2002. — № 3.
2. Киричук Ю. Історія УПА. — Тернопіль, 1991.
3. Коваль М. 1941—1945 роки. Україна // УІЖ. — 1991. — № 6.
4. Когут П. Колективізація в західноукраїнському селі. — Л., 2000.
5. Король В. Бабин Яр: відоме і невідоме // Голос України. — 1991. — 14 серпня.
6. Король В., Кучер В. Оборона Києва: героїзм і трагедія його захисників // Київ, правда. — 1991. — 28 серпня.
7. Косин В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні у документах. — Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993—1999. — Т. 1—3.
8. Літопис УПА. — Торонто, 1978—1985. — Т. 1—11.
9. Лялька Я., Романюк П. Стара Сіль / НДЦ історії нац.-визвол. змагань України. Літопис нескореної України. — Кн. 3. — Л., 2002.
10. Марусик Т. Західноукраїнська гуманітарна інтелігенція: реалії життя та діяльності (40—50-ті рр. XX ст.). — Чернівці, 2002.
11. Мерцалов А. Великая Отечественная война в историографии ФРГ. — М., 1989.
12. Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942—1952. — Л., 1991.
13. НекричА. 1941, 22 июня. — М., 1991.
14. Петрів В. Військово-історичні праці: Спомини / Упоряд. В. Сер-гійчук — К., 2002.
15. Пігідо-Провобережний Ф. Велика Вітчизняна війна: спогади та роздуми очевидця. — К., 2002.
16. ОУН і УПА у Другій світовій війні. Документи і матеріали // УІЖ. — 1994. — № 2—6; 1995. — № 1—3.
17. Рожик М. 1939 рік в історичній долі Польщі і Західної України. — К„ 1992.
18. Самсонов А. Вторая мировая война. — М., 1990.
19. Трофимович В. Історія військових формувань ОУН 1939— 1942 рр. — Л., 1994.
20. Шаповал Ю. Україна XX століття: особи та події в контексті важкої історії. — К., 2001.