Буковині відбулися демонстрації, в містах і містечках створено національну гвардію. Влітку і особливо восени посилився селянський рух. Важливу роль у ньому відігравали депутати рейхстагу, обрані від сільських округів, особливо селянин Лук'ян Кобилиця. У листопаді 1848 р. він скликав у Вижниці збори, на які прибуло 2600 селян. Кобилиця закликав присутніх не коритися панам, обирати нових війтів, оголосив ліси й полонини власністю селян. Заклик його послужив сигналом до повстання, яке охопило гірські села.
Навесні 1849 р. селянський рух продовжувався. На його придушення був скерований військовий загін. У квітні 1850 р. Кобилиця був заарештований, захворів і 1861 р. помер у тюрмі.
Революція 1848 р. в Австрії сприяла виникненню українського визвольного руху на Закарпатті. Спочатку більшість української інтелігенції та греко-католицького духовенства підтримувала угорську революцію. Але згодом, коли все очевиднішим ставало небажання угорських лідерів зважати на національні права українського населення, частина інтелігенції та духовенства виступила з вимогами про об'єднання Закарпаття зі Східною Галичиною. У січні 1849 р. делегація, очолена громадсько-політичним діячем А. Добрянським, вручила імператорові петицію про об'єднання Східної Галичини і Закарпаття в одне адміністративне ціле. У квітні з такою самою петицією виступила Головна Руська рада. Проте австрійський уряд не допустив такої акції.
Революція 1848—1849 рр. в Австрійській імперії дала суперечливі результати. Найбільшим її досягненням було скасування панщини та впровадження конституційного правління. Найвизначнішим серед українських досягнень цього періоду стало заснування Головної Руської ради, яка висунула певні політичні й культурні вимоги і мобілізувала населення на їх досягнення. У діяльності Головної Руської ради було немало прогресивних моментів: видана нею відозва від 10 травня 1848 р. визнавала український народ "самостійним між слов'янськими племенами".
Але революція висвітлила і вади західних українців, найсерйозніший із яких полягав у відсутності дійовою проводу. Монополізувавши керівництво, духовенство наклало на весь західноукраїнський політичний рух відбиток своєї ідеології. Убачаючи в Габсбургах своїх найбільших доброчинців, священики з Головної Руської ради нав'язували українському суспільству позицію цілковитої і безумовної підтримки династії. Внаслідок цього протягом 1848 р. українці опинилися на боці абсолютизму проти повсталих поляків і угорців. Відтак через політичну консервативність духовенства українці часто виявлялися лише знаряддям Габсбургської династії. До того ж, замість домагатися від уряду більших поступок за свою підтримку, священики Головної Руської ради не спромоглися ні на що ліпше, як покірно сподіватися цісарської прихильності. Ці сподівання виявилися марними.
Однак загалом революція мала велике значення. Вона сприяла піднесенню національно-визвольного руху, зближенню українців Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття, посиленню їхнього тяжіння до Наддніпрянських українських земель.
Література
1. Борисенко В. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60—90-х роках XIX ст. — К., 1980.
2. Борисенко В. Курс української історії. — К., 1996.
3. Возняк М. Нариси про світогляд І. Франка. — Л., 1955.
4. Грицак Я. Молоді радикали в суспільно-політичному житті Галичини // Записки НТШ. — Т. ССХХІІ. — Л., 1991.
5. Заремба С. Українське пам'яткознавство: Історія, теорія, сучасність. — К., 1995.
6. Зінченко А. Визволитися вірою. — К., 1997.
7. Злупко С. Іван Франко — економіст. — Л., 1992.
8. Іванова Л. Роль інтелігенції України у формуванні етносоціальної свідомості у ЗО—40 роки XIX століття. // УІЖ, — 1991, № 8.
9. Історія України: Навчальний посібник. — Запоріжжя, 2002.
10. Кирило-Мефодіївське товариство: Збірник документів: У 3 т. — К., 1990.
11. Книга свідчень / Упоряд. О. Мітенко.— К., 1991.
12. Кондратюк К. Видатні історики України XX ст: Історіографічні нариси. — Л., 1998.
13. Кондратюк К. Історія України. Від половини XIX століття до 1917 року. — Тернопіль, 1994.
14. Копиленко О. Політико-правові ідеї Т. Шевченка та І. Франка в сучасній ідеологічній боротьбі. — К., 1990.
15. Крип'якевич І. Історія України. — Л., 1990.
16. Лисяк Рудницький /. Напрями української політичної думки // Записки НТШ. — Т. ССХХІІ. — Л., 1991.
17. Петраш О. "Руська трійця". — К., 1986.
18. Русалка-Дністрова. — К., 1972.
19. Сарбей В. До поглядів М. Драгоманова на національне питання // УІЖ. — 1991. — № 9.
20. Сухий О. Галичина: Між Сходом і Заходом. Нариси історії XIX — початку XX ст. — Л., 1999.
21. Франко І. у спогадах сучасників. — Л., 1972. — Кн. 2.
22. Франко і світова культура: Матеріали міжнародного симпозіуму ЮНБСКО. — К, 1990. — Кн. 1.