В орнаментах українського народного мистецтва збереглися до сьогодні не лише елементи первинної символіки, але й пізніші іконографічні мотиви, пов'язані зі світоглядом стародавніх слов'ян. Серед них — сюжетні композиції, побудовані на образах язичницьких богів, які уособлювали сили природи: жіноча постать з піднятими руками — "велика богиня", заступниця ("берегиня") життя на землі, яка сприяє зародженню життя, плодючості. Вона зображується разом із підвласними їй стихіями у колі вершників, із птахами в руках. Сюжет "великої богині" був поширений у міфології та іконографії землеробських народів Середземномор'я, Малої Азії, Кавказу. Цей мотив у російських візерунках іноді ототожнюють з Мокошею — богинею давньоруського язичницького пантеону, яка була покровителькою жіночих занять, зокрема прядіння і ткацтва.

Серед геометризованих рослинних мотивів найчастіше трапляються багатопелюсткові розетки, їх основу становив народний землеробський календар: пелюстки розетки у чергуванні з кучериками означали місяці року. У рослинній орнаментиці багатопелюсткова розетка вже виступала абстрактним образом квітки.

Рослинний світ народного мистецтва ввібрав у себе все розмаїття та барвистість живої природи. Найдавніші зразки рослинної орнаментики збереглися в декорі культової архітектури X—XIII ст., у малюнках великих літер літописів. Найбільшого розвитку вона набуває в образотворчому народному мистецтві наступних століть. Головним рослинним мотивом у художніх виробах українських народних майстрів був вазон, згодом — букет.

У зображенні рослин, що вертикально піднімаються на рушниках, килимах, декоративних розписах, дослідники вбачають відгомін первісного культу "світового дерева" ("дерева життя"), симетрія якого означала встановлення зв'язків між частинами світу (Землі, небесної та інших сфер) і припинення хаосу. В українському народному мистецтві дерево зображується з парносиметричними гілками або такими, що чергуються; на вигинах гілок ростуть квіти. В'юнка гілка малювалася у вигляді нескінченної хвилястої стеблини, від якої у різні боки ритмічно відгалужуються листя, бруньки, квіти, грона винограду. Між геометричними, зооморфними, антропоморфними і рослинними орнаментами чіткі межі не простежуються: рослинні сюжети могли бути виконані у геометричних формах і навпаки. Прикладом є трансформація геральдичного орла у вишивках у квіткові сюжети.

Для розуміння давніх нашарувань в іконографії народного мистецтва важливим є аналіз композиційних основ орнаментики. Триярусне розміщення орнаментальних мотивів має певне змістове навантаження — у ньому відбилися космогонічні й світоглядні уявлення стародавніх слов'ян про будову Всесвіту.

Образ Всесвіту втілювався і в об'ємно-просторовій композиції житла. Дах і коник, яким воно завершувалось, співвідносилися з небесною сферою. У ритмах орнаментальних композицій, чергуванні рельєфів архітектурної пластики відбивалася циклічність природних явищ.

Осмислюючи Всесвіт, людина намагалася захистити себе від ворожого впливу непізнаних сил. Для цього вона вдавалася до орнаментів як своєрідних замовлянь. Антропеїчні (захисні) функції виконували різьблені й мальовані мотиви на фасадах і в інтер'єрах житла, декоративні тканини, дрібна пластика, писанки тощо.

Із плином століть орнаментика народного мистецтва значною мірою втратила своє давнє значення. На перше місце вийшла її декоративна функція. Це в свою чергу зумовило посилення художньої виразності та образності народного мистецтва. Звернення народних митців до реальних джерел привело до появи нових елементів в іконографії та спрямувало її подальший розвиток.

Одночасно народжується побутовий жанр, який відображає життя селянина. Побутові сюжети (картинки жіночої праці, будівництва оселі, праці ремісників) розширюють традиційні іконографічні межі та й згодом посідають основне місце в живописному, графічному і пластичному напрямах народного мистецтва.

Отже, українське народне образотворче мистецтво має низку історико-культурних нашарувань і запозичень, динамічність і взаємозв'язок яких і визначили його художню своєрідність. Пройшовши складний шлях, на якому були і цінні надбання, і втрати, українське народне мистецтво увібрало усе найкраще і невипадкове, що має бути збережене нами і передане як цінна спадщина майбутнім поколінням.

Література

1. Білан М. Стельмащук Г. Український стрій. — Л., 2000.

2. Бойківщина: Іст.-етногр. дослідження / Під ред. Ю. Г. Гошка. — К., 1983.

3. Бутнік-Сіверський Б. Українське радянське народне мистецтво (1917—1941). — К., 1966.

4. Бутнік-Сіверський Б. Українське радянське народне мистецтво (1941 —1967). — К., 1970.

5. Вагнер Г. Канон й стиль в древнерусском искусстве. — М., 1987.

6. Воронов В. О крестьянском искусстве. — М., 1972.

7. Гуцулъщина: Іст.-етногр. дослідження / Під ред. Ю. Г. Гошка. — К., 1987.

8. Етнографія України: Навч. посіб. / Під ред. С. А. Макарчука. — Л., 1994.

9. Культура і побут населення України / Під ред. В. І. Наулка. — К., 1991.

10. Маслова Т. Орнамент русской народной вышивки. — М., 1978.

11. Народна архітектура українських Карпат XV—XX ст. / Під ред. Ю. Г. Гошка. — К., 1987.

12. Народні художні промисли УРСР: Довідник. — К., 1986.

13. Рыбаков Б. Язичество древних славян. — М., 1981.

14. Самойлович В. Народное архитектурное творчество. — К., 1989.

15. Українське народознавство / Під ред. С. П. Павлюка, Г. Й. Горинь, Р. Ф. Кирчіва. — К.: Знання, 2004.