РЕФЕРАТ

на тему:

Зміни в адміністративному і військовому устрої Гетьманщини

План

1. Зміни в адміністративному і військовому устрої Гетьманщини.

2. Список літератури

Внаслідок розгрому опозиції верховним органом влади в Україні стала Малоросійська колегія. Генеральна військова канцелярія була перетворена в дорадчий орган, її розпорядження набували сили тільки після візування в Малоросійській колегії. Російські чиновники провели фінансову реформу й розширили оподаткування різних верств населення. Ліквідовувався податковий імунітет російських вельмож, а також козацької старшини й монастирів. Це була позитивна спроба колегії більш-менш справедливо розподілити податковий тягар "між великими і малими, убогими і багатими". Збирання податків колегія зосередила в своїх руках, чим відсунула козацьку старшину від одного з основних джерел збагачення. Зібрані податки відправлялися в царську казну, тобто Україну відкрито грабували.

Також були внесені зміни в судову практику. Царський уряд почав самостійно вирішувати судові справи, активно запроваджувати в місцеве судочинство російські правові норми й кодекси законів. Традиційний принцип процесуального судочинства, що сягав своїм корінням "Руської правди", замінявся інквізиційним методом із застосуванням тортур. Судова влада Малоросійської колегії поширювалась і на духовенство. Шукачі козацтва дістали можливість відновити втрачені козацькі права.

Місцеве самоврядування фактично було підпорядковане російському уряду. Його преставники були наділені правом перевіряти укази Генеральної військової канцелярії, не допускати спілкування населення із запорожцями, слідкувати за неухильним виконанням царських указів про торгівлю "заповідними товарами" тощо. Був контроль за діяльністю місцевих органів влади. Здійснювалася заміна полковників-українців російськими офіцерами. Царський указ застерігав за собою право призначати на старшинські посади. Почалася політична реакція в Україні. Вона негативно позначилась і на становищі української національної культури, бо зачіпала інтереси українських інтелектуалів. Козацька старшина, шляхта, міський патріціат, а також інтелектуальна еліта висловлювали незадоволення різкою зміною державного статусу України.

Тільки після смерті Петра І у січні 1725 р. почався курс на лібералізацію державних і суспільних порядків у державі. Він стосувався й України. Вже в лютому 1725 р. Верховна таємна рада розглядала проект контрреформ в Україні, насамперед відновлення гетьманства. Зміна політичного курсу Росії щодо України зумовлювалася кількома чинниками, у тому числі загрозою війни з Туреччиною, незадоволенням серед українських верхів, а також прагненням Меншикова та інших російських можновладців позбутися оподаткування своїх українських маєтностей. Російський уряд замінив українським козакам Низовий похід виплатою трьох карбованців з кожного, а Катерина II звільнила з ув'язнення козацьку старшину (Полуботок до того часу помер у в'язниці). Звільненим заборонили повертатися в Україну. Виняток був зроблений тільки для Апостола, від якого перед від'їздом взяли присягу бути "вірним рабом російських монархів, охороняти їхні інтереси, не мати зв'язків з турками, кримцями, поляками, запорожцями та іншими "народами сторонніми". Вперше вільнолюбива старшина трактувалася як раб, холоп російських імператорів. Син Апостола залишився заложником у Меншикова.

Наступники російського царя Петра І не наважувались в такій категоричній формі продовжувати політику свого попередника. Тому Верховна таємна рада переглянула запроваджені Вельяміновим статті й деякі з них скасувала. Після приходу до влади Петра II навесні 1727 р. скасовувалися всі податки, введені Малоросійською колегією, що найбільше відповідало інтересам козацької старшини і російських землевласників. Верховна таємна рада після обговорення відповідного проекту з козацькою старшиною 20 червня 1727 р. прийняла рішення про реставрацію українського гетьманства. В "таємних пунктах" вказувалося, що, незважаючи на декларовані українському народові права на обрання нового гетьмана, це написано "для лиця", щоб заспокоїти його. Насправді імператор призначив гетьманом України миргородського полковника Апостола. Спеціальному посланцеві Наумову наказувалося втілити рішення імператора в життя. Якби козаки були проти нав'язаної їм кандидатури, тоді посланець мав зупинити раду й не дозволити обирати іншу кандидатуру. Офіційне повідомлення про згоду на обрання нового гетьмана надійшло до Глухова в липні 1727 р. Царський кур'єр при цьому прямо заявив, що гетьманом призначено миргородського полковника Данила Апостола. Козацтво з наївним ентузіазмом зіграло відведену йому царським урядом роль при обранні Данила Апостола гетьманом України (1727— 1784). Він був одним із старих полковників, що товаришували з І. Мазепою, і добре пам'ятав часи самостійності України. Протягом серпня—вересня 1727 р. Малоросійська колегія припини* ла своє існування. Однак автономні права України знову обмежувалися. Російський уряд залишив за собою контроль над фінансами, підпорядкував козацькі полки російському командуванню, запровадив нову систему контролю за діяльністю гетьмана та козацької старшини. Було також зроблено спробу перевірити права української старшини на маєтності для того, щоб відібрати у неї "неправильно" захоплені землі. Звичайно, старшина робила все, щоб звести нанівець таку спробу. "Генеральное следствие о местностях" (1729—1730 рр.) не дало через опір старшини практичних результатів. Замість обмеження старшинського землеволодіння вийшло закріплення прав на володіння маєтками.

Відновлення гетьманства пробудило в народі сподівання на повернення Україні давніх автономних прав і поліпшення соціально-економічного становища. Особа Апостола найкраще відповідала потребам лідера нації. 73-річний гетьман добре знав життя й запити людей, мав неабиякий авторитет в Україні, на нього зважав і російський уряд. Ім'я Апостола було овіяно славою і романтикою, втілювало в собі козацьку мужність і відвагу в боротьбі зі зовнішніми ворогами. Ставши гетьманом, Апостол виступив поборником тих політичних прав, які виборов український народ під проводом Богдана Хмельницького, але вони в різний час були скасовані імперським урядом.

Зрозуміло, що домогтися повного відновлення для України автономних прав Апостол не міг. Але він не був звичайним статистом в грі, яку провадив російський уряд, і почав, як тільки можливо вибудовувати власну політику. В підписаних у 1727 р. "Пунктах" гетьманові, як і його попередникам, заборонялися самостійні дипломатичні стосунки з урядами зарубіжних країн, що не стосувалися прикордонних проблем з Польщею та Кримським ханством. У військовій справі гетьман підпорядковувався російському генерал-фельдмаршалу. Кандидатів на старшинські посади мав затверджувати цар. До складу Генерального суду поряд з трьома українцями вводилося стільки ж росіян. Передбачалося перевірення старих і створення нових законів. Знімалися обмеження з торгівлі іноземних купців. Мито за імпортовані товари мало надходити до російської казни. Не дозволялося відбирати в козаків і посполитих придбані ними раніше землі. Планувалося перевірення законності придбання маєтків козацькою старшиною, шляхтою, монастирями й містами. Документ мав суперечливий характер. Поряд з обмеженням автономії України в ньому було окреслено шляхи виходу з політично-соціальної кризи, законодавче закріплювалися земельні права нижчих верств населення.

Гетьманові Апостолу дісталася тяжка спадщина: відсутність вищого державного апарату, розладнана управлінська система на місцях, фінанси й торгівля, а також судочинство, хаос у землеволодінні та суцільні хабарництво і зловживання чиновництва. Апостол сформував уряд переважно зі своїх прихильників: генеральний обозний — Яків Лизогуб, генеральні судді — Андрій Кандиба та Михайло Забіла, генеральні осавули — Іван Мануйлович і Федір Лисенко, генеральний хорунжий — Яким Горленко, генеральний бунчужний — Іван Борозна, генеральні підскарбії — Андрій Маркович та Іван М'якінін. Гетьман призначив галицьким полковником Григорія Граб'янку, а лубенським — свого сина Петра.

За короткий час гетьман навів порядок у фінансах, насамперед у податковій системі, сформував державний бюджет у розмірі 144 тис. крб. річних і в розвитку економіки зробив ставку на підприємливу буржуазну верству суспільства. Тим більше, що й власне багатогалузеве господарство розвивав у такому ж напрямі.

З відома гетьмана у Глухові в 1728 р. відбулася розширена нарада українських купців, на якій обговорювалися питання торговельної політики уряду Гетьманщини й розв'язання нагальних купецьких проблем. Купці склали колективне прохання до уряду Російської держави про дозвіл вивозити за кордон заборонені раніше товари, насамперед лій, віск, прядиво, шкіри, селітру. Крім того, купці просили Колегію іноземних справ зменшити торговельне мито, дозволити їм торгувати за кордоном тільки за українськими, а не російськими паспортами, давати відкуп на ін-дукту (ввізне мито) лише українцям. Кількома універсалами гетьман оберігав українських купців від конкуренції з іноземними, у тому числі й російськими. Було організовано кредитування купців, відстрочено сплату за векселями, підготовлено проект вільної торгівлі в Гетьманщині.

У 1729—1730 рр. власті провели генеральне слідство про маєтності, яке виявило неконтрольоване роздавання сіл у приватне володіння й катастрофічне зменшення кількості особисто вільних селян. Всі маєтності були поділені на шість категорій — рангові, надані за заслуги, ратушні, вільні, спірні та монастирські. Незаконно одержані старшиною, шляхтою, монастирями, містами і російськими чиновниками села й хутори поверталися до свого попереднього статусу. У зв'язку з цим значна частина селян поліпшила своє матеріальне й суспільне становище. Права землевласників, визнані генеральним слідством на маєтності й підданих, зміцнювалися. Було зроблено спробу покінчити із землеволодінням російських вельмож і чиновників. Гетьман видав старшині спеціальний універсал, щоб вона спонукала російських землевласників спродувати свої маєтки в Україні за прийнятною ціною.

Апостол домігся передачі судових справ у відання місцевих судів. Генеральному судові повертали функції вищої судової інстанції, хоч нею фактично продовжував залишатися