Ще одне цікаве спостереження. Аналіз політичного розвитку України та Англії в перебігу революції дозволяє виявити спільну тенденцію — зміцнення особистої влади їх керівників (Богдана Хмельницького та Олівера Кромвеля) й еволюцію республіканської форми правління в монархічну (в Україні 1657 р. запроваджується спадковий гетьманат, в Англії у 1653 р. — протекторат Кромвеля). Однак, на відміну від Англії, де в 1660 р. відбулася реставрація монархії, в Україні утвердилася республіка.

Поза сумнівом, у середині XVII ст. на європейському континенті відбулися дві найвизначніші та наймасштабніші події: Англійська революція й Національно-визвольна війна в Україні. І якщо міжнародну значущість першої ґрунтовно з'ясовано, то визвольна війна українського народу незаслужено обійдено повною мовчанкою. Однак саме вона, як слушно звернув увагу Дмитро Наливайко, поряд із Тридцятирічною війною та Англійською революцією, відіграла важливу роль в остаточному крахові політичної системи Контрреформації, що трималася на Іспанії, Австрії й Речі Посполитій, державах, тісно пов'язаних із папським Римом та феодально-католицьким минулим Європи. Завдавши непоправного удару Польщі, Національно-визвольна війна сприяла здійсненню корінного перелому в історії Європи: внаслідок поразок і занепаду держав, що були опорою католицизму й феодально-католицької реакції, провідна роль переходить до країн, які або стали на шлях капіталістичного розвитку (Англія, Нідерланди), або прийняли абсолютну монархію нового типу (Франція). Було також зірвано плани Ватикану щодо укладення "універсальної унії".

Національно-визвольна війна спричинила суттєву зміну в співвідношенні сил у Східній, Південно-Східній і Центральній Європі (інша річ, що не на користь України). Вона різко послабила геополітичні позиції Речі Посполитої та Криму й водночас помітно зміцнила роль Московії, яка розпочала експансію на захід. Національно-визвольна боротьба українців сприяла виборенню Бранденбургом незалежності від Польщі (у 1667 р. її уряд відмовився від ленних прав на Східну Прусію) та зростанню ролі Швеції.

Невипадково, як з'ясували в своїх працях В. Смолій, В. Степанков і Ю. Мицик, міжнародний резонанс національно-визвольної війни був масштабним і довготривалим (протягом майже всієї другої половини XVII ст.). Національно-визвольні події систематично висвітлювалися на сторінках наукових розвідок, брошур, "летючих листків", на шпальтах французьких, англійських, німецьких часописів, газет.

Отже, національно-визвольні змагання мали певні наслідки. По-перше, події козацько-селянської війни переконливо продемонстрували, що тільки створення незалежної соборної держави формує необхідні політичні умови для повноцінного розвитку нації, реалізації її потенційних можливостей. Без цього в жорстоких реаліях міжнародних стосунків їй, за образним висловлюванням Івана Франка, "записано в сусідів бути гноєм, тяглом у поїздах їх бистроїзних".

По-друге, розбудова держави вимагає не лише граничного напруження зусиль всієї нації й цілеспрямованої політики її еліти, а й щоденної чорнової роботи над формуванням різних інституцій та ефективного апарату управління, рішучої боротьби з сепаратизмом, отаманством, анархією й охлократією. Саме такий курс Б. Хмельницького забезпечив витворення держави, а відхід від нього став однією з головних причин її руйнування.

По-третє, при творенні держави еліта неодмінно мусить враховувати прагматизм українців і в жодному випадку не ігнорувати розв'язання найважливіших соціально-економічних проблем суспільства, спрямованих на задоволення інтересів переважної більшості соціальних груп, прошарків і станів. Інакше державний корабель не провести через небезпечні "рифи" соціальних потрясінь. Саме гнучкість соціально-економічноі політики Богдана Хмельницького дозволила заручитися масовою підтримкою селян, козаків і міщан й уникнути спалаху громадянської війни. Невипадково в свідомості наступних поколінь українців він виступав визволителем не лише від "ляцької неволі", а й від феодального гноблення. За визнанням анонімного автора трактату

"Думка певної особи", панщини в козацькій Україні "ніколи не буде, бо і тепер її там немає, і так кажуть (українці). Раз ії нам вважай господар наш великий, Хмельницький, батько наш так викоренив, то й до судного дня не буде, бо він нас з неволі, ніби фараонової вивів. Отак в імені Хмельницького мають цю надію, що ніколи не будуть робити панщини, кажучи, що то був пророк, і тепер по [його] смерті він завжди сідає біля одного столу з Господом Богом від обіду і до вечері". Допущені наступниками Б. Хмельницького прорахунки в цій сфері оберталися трагічними наслідками громадянської війни 1658—1663 рр. та повстань селян, міщан і козаків.

По-четверте, питання життя й смерті Української держави є питанням єдності чи роз'єднаності політичної еліти, а відтак і суспільства. Небажання старшин згуртуватися навколо державної ідеї, висунення ними на чільне місце не національних, а особистих амбітних інтересів призвело до розколу суспільства на ворожі табори й жорстокої міжусобної боротьби, яка в підсумку обернулася зруйнуванням створеної у 1648—1650 рр. держави.

По-п'яте, найважчі й найскладніші проблеми процесу становлення держави та відстоювання її незалежності слід розв'язувати, покладаючись лише на власні сили й виходячи насамперед із захисту національних інтересів. Спроби перекласти їх на допомогу ззовні та найменші поступки суверенітетом в ім'я хоч би яких там було високих і благородних цілей обертаються для нації й держави катастрофою.

Етнічна спільнота перетворюється в націю, коли усвідомлює власну самобутність і створює свою державу. Втрачаючи державу, національну самосвідомість і мову, нація переживає процес руйнування, її повноцінне відродження неможливе без відновлення історичної пам'яті, що ґрунтується й живиться знаннями про минуле.

Література

1. Апанович О. Українсько-російський договір 1654 р. Міфи і реальність. — К., 1994.

2. Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1995. — Т. 7. — 628 с; Нью-Йорк, 1957. — Т. 8. — Ч. 1. — 336 с; Т. 9. — Кн. 2. — 609 с; Т. 10.

3. Дашкевич Я. Клан Хмельницького — легенда чи дійсність? // Україна в минулому. — К. — Л., 1992. — Вин. 2.

4. Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. — 2-ге вид. — Л., 1990.

5. Крип'якевич І. Богдан Хмельницький і Москва // Український історик. — 1969. — № 1—3.

6. Мицик Ю. Зарубіжні публікації джерел з історії визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. // УІЖ. — 1988. — №9.

7. Мицик Ю. Політичні концепції Богдана Хмельницького: деякі аспекти реалізації // Доба Богдана Хмельницького: Збірник статей. — К., 1995.

8. Оглоблин О. Українсько-московська угода 1654. — Нью-Йорк, 1954.

9. Оглоблин О. Хмельниччина і Українська державність. — Нью-Йорк, 1954.

10. Пасічник М., Шуст Р. Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького (1648—1657). — Л., 1995.

11. Пінчук Ю. Постать Богдана Хмельницького у творчості М. І. Костомарова // Доба Богдана Хмельницького: 36 наук, праць. — К., 1995.

12. Федорук Я. Зовнішньополітична діяльність Б. Хмельницького і формування його політичної програми. — Л., 1993.

13. Федорук Я. Міжнародна дипломатія і політика України (1654— 1657). — Л., 1996. — Ч. 1.

14. Чухліб Т. Соратники Богдана Хмельницького: військово-політична діяльність Є. Гоголя (1648—1679 рр.) // Доба Богдана Хмельницького: 36 наук, праць. — К., 1995.

15. Яворницький Д. Історія Запорозьких козаків. — К., 1990. — Т. 2.

16. Утворення Української козацької держави за часів Хмельниччини Яковенко Я. Українська шляхта. — К., 1993. Яковлів А. Українсько-московські договори в ХVІІ-ХУШ Варшава, 1934.