яким обидві держави мали платити Кримському ханству щорічні "упоминки". Однак чи то "упоминки" надходили до ханської казни нерегулярно, чи з інших причин, але кримський хан навесні 1514 р. знову відновив напади як на українські, так і на польські та литовські землі. Окремі перемоги над татарами мужніх воєначальників Я. Творовського з Бучача — у Теребовлі в 1515 р., С. Лянцкоронського, М. Каменецького — на Поділлі та Вишневенького — під Вишневцем у 1516 р., В. Шемячича а Київщини — на р. Сулі в 1517 р., К. Острозького — на Волині та О. Дашкевича — під Черкасами в 1518 р. були тільки яскравими спалахами героїки й військової вправності українців і поляків на фоні приреченості України. Без добре організованої системи оборонних споруд і регулярної армії Україна не могла впоратися з татарами. Ні Литва, ні Польща не могли дати їй ні того, ні іншого. Вони тільки зв'язували підспудні могутні сили українського народу.
Весь тягар оборони краю ліг на плечі українського люду. Україна поступово перетворювалася на військовий табір. Хлібороб і ремісник одночасно ставали воїнами. Поряд з мирними знаряддями праці завжди напоготові стояла зброя. Серед пишних ланів зводилися невеликі фортеці, навколо яких гуртувалися мирні трударі. Кожний магнат мусив тримати в себе надвірні війська, щоб захистити себе й своїх селян від нападників. І це дало результати. У1527 р. військові загони Вишневецьких, О. Дашкевича, К. Острозького, А. Немирича, Ю. Радзівілла, Ф. Сангушкевича та Ю. Семеновича наздогнали між Каневом і Черкасами переобтяжене здобиччю 25-тисячне татарське військо, що поверталося з Польщі. Із запеклої битви українські воїни вийшли переможцями, визволивши 40 тис. полонених. У 1532 р. черкаський староста О. Дашкевич відстояв Черкаський замок у татар. У 40—50-х роках жителям Волині, Поділля, Київщини й Чернігівщини неодноразово доводилося братися за зброю, щоб захиститися від ворогів. Напади Кримського ханства на Україну не припинялися і в першій половині XVII ст. Тільки у 1616 р. його війська знищили 200 подільських сіл і міст, а кожен татарин привів із собою до Криму по сім і більше невільників. Відкуповуючись від татар грошима й українським людом, Річ Посполита так і не наважилася вступити у вирішальне протиборство із султанською Туреччиною, наймогутнішою державою Середньовіччя. Такі тяжкі умови позначилися на розвиткові України.
Література
1. Грабовецький В. Повстання під проводом Мухи. — Л., 1979. Грамоти XIV ст. — К., 1974.
2. Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1993. — Т. 4.
3. Густинская летопись // Полное собрание русских летописей. — СПб., 1843. — Т. 2.
4. Дашкевич Я, Україна на межі між Сходом і Заходом (XIV— XVIII ст.) // ЗНТШ. — 1991. — Т. 222.
5. Дашкевич Я, Ясир з України (XVI — I пол. XVII ст.) як істори-ко-демографічна проблема // Український археографічний щорічник. — К., 1993. — Вип. 3.
6. Заяцъ А. Урбанізаційний процес на Волині в XVI — першій половині XVII ст. — Л., 2003.
7. Крикун М. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України в XV—ХVІ ст. — К., 1993.
8. Крип'якевич І. Львівська Русь в І половині XVI ст.: Дослідження і матеріали. — Л., 1994.
9. Летописи белорусско-литовские // ПСРЛ. — М., 1980. — Т. 35.
10. Українська література XIV—XVI ст. — К., 1988.
11. Українські грамоти XV ст. — К., 1965.
12. Шабульдо Ф. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. — К., 1987.
13. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХУЛІ століття. — К., 1997.
14. Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI—ХV ст. — К., 2002.
15. Яковенко I. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). — К., 1993.