Фільваркове господарство, побудоване на кріпацькій праці, й елементи мануфактурного виробництва пришвидшили економічний розвиток України. Частина одержаної продукції йшла як на внутрішній, так і на зовнішній ринок. Магнати й шляхта вивозили свої товари переважно до Західної Європи, де вони коштували значно дорожче. Крім власної продукції, шляхта торгувала також товарами своїх підданих, скупленими в них за безцінь. Головну статтю прибутків з українського експорту в Західну Європу становив хліб. Його кількість увесь час збільшувалася. В середині XVI ст. вона становила 17 тис, у другій половині — 78 тис, а в першій половині XVII ст.— до 84 тис. лаштів (лашт — приблизно 2 т). Влітку шляхами до Гданська брели нескінченні стада волів і коней. Протягом червня—липня 1534 р. тільки через Городок пройшло 4 тис волів з найближчих українських земель. Найбільшими експортерами української худоби стали магнати. Лише Олександр Конєцпольський у 1644 р. відправив до Ярославля 500 волів з Корсунщини, а Суходольський в 1646 р. — 220 голів з Житомирщини. До Європи вивозилося багато дубових колод і клепок, а також поташу, дьогтю, смоли тощо. В окремі роки експортувалось до 2 тис лаштів кожного із цих товарів. Про загальне захоплення шляхти торгівлею на шкоду лицарству з жалем писав один з польських публіцистів того періоду: "Тепер у нас нема вояків.., зате є корчмарі, гендлярі й посередники... Найбільшим подвигом у нас вважається знати дорогу, якою женуть биків з маєтку до Гданська, бо всі заможніші торгують...".

Найбільші вигоди від торгівлі природними багатствами України мали польські магнати й шляхта. Хижацька експлуатація природних надр виснажувала землі й робила їх малопродуктивними.

Ліси значною мірою були вже винищені в Галичині та Волині, і шляхта добиралася до лісових масивів Лівобережної України. Одержані кошти йшли переважно на розкішне життя панства, частково вкладались в економіку Литви й Польщі, а Україна дедалі більше перетворювалася на сировинний додаток європейських країн. За рахунок українського народу зміцнювалися ненаціональні феодали, а національні поступово відсувалися від основних джерел збагачення.

Таким чином, протягом XV — першої половини XVI ст. на українських землях, які перебували під владою Польщі та Великого князівства Литовського, відбулися значні соціально-економічні й політичні зрушення. Набирав сили процес зміни та ускладнення соціально-класової структури суспільства, консолідації двох основних класів (станів) феодального суспільства: селянства і шляхетства. Піднесення шляхетства супроводжувалося посиленням кріпацтва та запровадження кріпосного права.

Література

1. Грабовецький В. Повстання під проводом Мухи. — Л., 1979. Грамоти XIV ст. — К., 1974.

2. Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1993. — Т. 4.

3. Густинская летопись // Полное собрание русских летописей. — СПб., 1843. — Т. 2.

4. Дашкевич Я, Україна на межі між Сходом і Заходом (XIV— XVIII ст.) // ЗНТШ. — 1991. — Т. 222.

5. Дашкевич Я, Ясир з України (XVI — I пол. XVII ст.) як істори-ко-демографічна проблема // Український археографічний щорічник. — К., 1993. — Вип. 3.

6. Заяцъ А. Урбанізаційний процес на Волині в XVI — першій половині XVII ст. — Л., 2003.

7. Крикун М. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України в XV—ХVІ ст. — К., 1993.

8. Крип'якевич І. Львівська Русь в І половині XVI ст.: Дослідження і матеріали. — Л., 1994.

9. Летописи белорусско-литовские // ПСРЛ. — М., 1980. — Т. 35.

10. Українська література XIV—XVI ст. — К., 1988.

11. Українські грамоти XV ст. — К., 1965.

12. Шабульдо Ф. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. — К., 1987.

13. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХУЛІ століття. — К., 1997.

14. Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI—ХV ст. — К., 2002.

15. Яковенко I. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). — К., 1993.