РЕФЕРАТ

на тему:

Соціально-економічні та політичні процеси в Україні у перші роки незалежності (1991—1995 рр.)

План

1. Соціально-економічні та політичні процеси в Україні у перші роки незалежності (1991—1995 рр.).

2. Список літератури

Охопивши наприкінці 80-х рр. усі сфери суспільного життя, перебудова досягла найпомітніших результатів у політичній системі. Наявні державні інститути були не в змозі убезпечити від застою в господарському і суспільному житті й прирекли на невдачу реформи попередніх десятиліть. Ставало зрозумілим, що простою лібералізацією політичних структур на цей раз не обійдеться: потрібна докорінна перебудова системи загалом.

На перший погляд так звані базові галузі української промисловості, передусім вуглевидобувна і металургія, були винятково розвинутими. В них працювали сотні тисяч кваліфікованих робітників і спеціалістів. За випуском промислової продукції на душу населення Україна перебувала на перших місцях серед європейських країн. Здавалося, шо переорієнтувати продукцію базових галузей з ВПК на підприємства, що обслуговували потреби населення, не становитиме особливих труднощів.

Насправді це виявилося майже неможливим. Технічний рівень базових галузей був низьким, тому що вони вже з кінця 60-х рр. — поза увагою Держплану СРСР. У розвиткові нових потужностей перевага віддавалася регіонам із сприятливішими техніко-економічними показниками виробництва. Зокрема, Донбас відчував гострий дефіцит коштів на технічне оновлення виробництва, тому що загальносоюзні централізовані капіталовкладення спрямовувались у добувну й обробну промисловість Кузбасу.

Усе це загострювало соціальну ситуацію в селах та містах і згодом вилилося у страйки шахтарів, робітників інших галузей.

Керівництво республіки намагалося здійснити прогресивні перетворення й у сільському господарстві. Його фондоозброєння відставало від прибалтійських держав у 2—2,5 раза. Що ж стосується технічного озброєння сільського господарства, то лише половина машин і агрегатів відповідала сучасним вимогам. Щорічні витрати на їх ремонт та відновлення становили 20 % балансової вартості, а, наприклад, у США вони дорівнювали лише 7 %.

Виник виробничий підряд. Почали розвиватися його колективні та сімейні й інші форми. Виробничий підряд за короткий період довів свою значну перевагу. Він вказав шлях до відродження раніше покинутих чи занедбаних сіл. На кінець 1989 р. за орендним підрядом працювали 529 колгоспів і радгоспів. Почали оживати цілі регіони сільськогосподарського виробництва.

Здійснювалися заходи для зміцнення виробничих зв'язків промислових підприємств і сільськогосподарських об'єднань. Трудівники промислових підприємств виконували на договірних умовах трудомісткі роботи в колгоспах і радгоспах, а ті забезпечували їх сільськогосподарською продукцією.

Уряд України дав змогу населенню міст і селищ міського типу широко розвивати підсобні господарства, колективні сади й городництво. Чимало підприємств створили аграрні цехи й невеликі сільськогосподарські підприємства. З 1989 р. в Україні функціонувало понад 8 тис. кооперативів, де працювало близько 140 тис, осіб/Особливо активно діяла в цьому напрямі споживча кооперація. Але життя на селі не стало кращим. Особливо відставало побутове обслуговування сільського населення. Не поліпшувалося життя і в містах. Надто повільно створювали кооперативи в промисловості, будівництві, науково-технічному виробництві, а нові об'єднання виробників були малоефективні. Головною причиною цього були половинчатість і некомпетентність багатьох урядових рішень. Дуже болісним виявився процес змін у взаєминах промислових підприємств із центральними органами управління. Прийнятий ще у 1987 р. закон про надання підприємствам самостійності не позбавив колективи відомчих економічних пут і не додав їм самостійності у виробництві й реалізації продукції.

Негативну роль відігравало і держзамовлення, що сковувало підприємства та їхні трудові колективи, обмежувало самостійність, по суті ліквідовувало деклароване самоуправління на рівні трудових колективів.

Разом з тим давалися взнаки і прояви групового егоїзму окремих виробничих колективів, особливо в промисловості: їхнє прагнення до заниження планів, намагання поставити вузьковідомчі інтереси підприємств вище від загальнодержавних і загальнонародних. Серйозним гальмом виявилася недосконалість фінансово-кредитного механізму та системи ціноутворення. Оптові й заготівельні ціни не відповідали потребам економічної реформи. Було відсунуто на задній план госпрозрахунок. Економічну реформу, по суті, загальмували, вона не дала очікуваних результатів, бо йшла з центру і була далекою від інтересів широких верств населення. Крім цього, переведення підприємств на самофінансування в умовах відомчого диктату ставало для економіки України руйнівним. Воно підштовхувало підприємства до збільшення своїх прибутків не через збільшення ефективності виробництва та поліпшення якості роботи, а за рахунок підвищення цін, що ще більше загострювало соціально-політичну й економічну ситуацію в республіці.

Споживач продукції бачив, що ціни постійно зростають, а рівень виробництва падає. Це був дуже серйозний прорахунок уряду в здійсненні на початковому етапі економічної реформи, особливо її соціальної частини.

Хоча в перші роки так званої перебудови були прийняті нібито правильні рішення, що передбачали значне нарощування виробництва товарів народного споживання і обсягів платних послуг населенню, а також перепрофілювання на виробництво потрібної народові продукції деяких підприємств важкої промисловості, зокрема військово-промислового комплексу, зміцнення матеріально-технічної бази основних товаровиробничих галузей, ці заходи серйозно не вплинули на соціально-політичну ситуацію в Україні.

Не допомагало й те, що підприємствам надали можливість самостійно підвищувати заробітну плату, соціально захищати працівників за рахунок власних ресурсів. Незадоволення трудівників не вщухало. Після 1987 р. союзний уряд прийняв 11 постанов, якими передбачалося значне підвищення заробітної плати, проте без будь-якої компенсації обсягами виробництва. Внаслідок цього грошова маса в Україні збільшувалася без забезпечення товарами. Повсюдно відчувався товарний голод.

Це викликало масове незадоволення населення, а подекуди призводило до різкого протистояння населення владі. Особливо обурювало людей те, що різні комерційні структури активно вивозили товари за межі республіки, а також за кордон, посилювалися спекуляція, інші зловживання, широкого розмаху набув "чорний ринок". Усе це суттєво зачіпало інтереси більшості споживачів, особливо негативно відбилося на соціально слабко захищених категоріях громадян, які опинилися за межею бідності.

Союзні відомства будували в усіх республіках підприємства-гіганти. їм було зручно мати під контролем великі заводи, продукція яких задовольняла потреби великого регіону або навіть усієї країни. Промисловість загальносоюзного підпорядкування була цілісним самодостатнім організмом і зовсім не залежала у фінансовому і техніко-економічному відношеннях від території, на якій розміщувалася.

Крім того, Україна опинилася в екологічній небезпеці. її спричинило насамперед зосередження на території республіки надзвичайно багатого промислового й аграрного потенціалу, що буде даватися взнаки ще дуже довго.

Негативно позначаються на екології й густа мережа транспортних артерій, наявність багатьох великих індустріальних міст, нераціональність розміщення хімічних та інших шкідливих підприємств, недостатньо науково обґрунтовані меліоративні роботи, нестача води. Щорічні втрати України від погіршення її екологічного стану становлять 16—20 % валового національного прибутку і є найбільшими в світі. Зони екологічного лиха займають понад 15 % території України. Найстрашнішою і найскладнішою проблемою для українців став Чорнобиль. Аварія у квітні 1986 р. на Чорнобильській атомній електростанції у м. Прип'яті стала великим лихом не тільки для жителів України, а й для людей інших республік колишнього СРСР та народів Європи. Про те, що сталося в Чорнобилі, знало лише керівництво України — В. Щербицький, О. Ляшко, В. Шевченко та інші посадові особи, але потрібних заходів не вжили.

Достовірну інформацію про катастрофу мав М. Горбачов, але він теж не довів її до народу. Незрозумілою була позиція високих посадовців Міністерства охорони здоров'я України, які протягом тривалого часу не тільки замовчували справжню небезпеку аварі і' на Чорнобильській АЕС для здоров'я людей, а й поширювали дезінформацію, що призвело до переопромінення великої кількості населення України.

Чорнобильська трагедія болюче відгукнулася в серцях мільйонів людей. Було багато жертв. Величезних втрат зазнала економіка. З господарського обігу вилучено близько 190 тис. га земель. Для евакуйованих з Київської та Житомирської областей довелося будувати тисячі будинків садибного типу, півтори тисячі квартир, багато об'єктів соціального призначення. За рахунок держбюджету переселенцям надали значну грошову допомогу. Величезні кошти Україна й нині витрачає на створення безпечніших умов для життя людей в районах, що постраждали від цього страшного лиха.

Багато десятиріч адміністративно-командна комуністична система душила будь-яку вільну думку, будь-який вияв демократії, стримувала будь-які прогресивні зрушення в Україні. Партійно-радянське керівництво республіки 80-х — початку 90-х рр., насамперед перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький, прагнуло приховати насування кризи в економіці, запевняючи, що Україна зробила великий крок вперед у своєму розвитку. Вони боялися, що доведеться відповідати за всі прорахунки, за зубожіння народу, що ставало дедалі очевиднішим.

В Україні все частіше лунали вимоги про відставку В. Щербиш" -кого. Нарешті у вересні 1989 р. пленум ЦК КПУ звільнив його з посади. Першим секретарем ЦК Компартії України став В. Івашко, який, будучи обраним головою Верховної Ради України навесні 1990 р., невдовзі перейшов на посаду заступника генерального секретаря ЦК КПРС. А першим секретарем ЦК Компартії України обрали С. Гуренка.

Зміни в керівництві верхнього ешелону влади трохи пришвидшили демократичні процеси в Україні. Республіка долучилася до процесу прогресивних перетворень у суспільно-політичному житті. Цьому певною мірою сприяло те, що у вересні 1989 р. з ініціативи київських письменників і вчених було створено масову