Структурна перебудова такої промисловості, переорієнтація її на задоволення попиту широкого споживача вимагали капіталовкладень і тривалого часу. Ні коштів, ні часу на масштабну реструктуризацію промисловості не знайшлося. Тим часом попит населення на промислову продукцію став задовольнятися за рахунок імпорту. Після лібералізації торгівлі товари західних фірм негайно заполонили український ринок. Той невеликий сегмент вітчизняної промисловості, який завжди орієнтувався на широкий ринок, виявився неконкурентоспроможним і почав занепадати.

13 жовтня 1992 р. Верховна Рада затвердила прем'єр-міністром України Л. Кучму. 27 жовтня за поданням Кучми Президент Л. Кравчук призначив своїми указами членів уряду, серед яких здебільшого були відомі політики й спеціалісти. Першим віце-прем'єр-міністром України став І. Юхновський, віце-прем'єр-міністром з питань промисловості та будівництва — В. Євтухов, з питань економічної реформи — В. Пинзеник, з питань паливно-енергетичного комплексу — Ю. Іоффе, з питань гуманітарної політики — М. Жулинський.

Новий прем'єр-міністр 18 листопада 1992 р. виклав у парламенті програму першочергових заходів щодо подолання кризи. Доповідь була гранично відвертою. Всі бачили, а часто й на собі відчували господарський занепад, зубожіння найменш соціально захищених категорій населення, зухвалість нуворишів, що наживалися на цілком легальному через недосконалість законів розкраданні державного майна. Проте вперше у цій доповіді прем'єр-міністра окремі прояви економічних негараздів злилися в цілісну картину господарського розвалу. "Країну ми розвалили", — підсумував Л. Кучма у виступі, який шокував депутатів. Вони дали згоду на додаткові повноваження Кабінету Міністрів для здійснення економічних реформ.

У 1993 р. українська економіка вперше відчула всю силу нафтогазової залежності від Росії, яка підвищила ціни на енергоносії до рівня світових. Інфляція переросла в гіперінфляцію, купоно-карбованці знецінилися в 103 рази. Частка оплати праці у виробленому національному доході зменшилася до 36 % порівняно з 59 % у 1990 р. Національний дохід у 1993 р. зменшився до 60,6 % порівняно з 1990 р. У цій ситуації додаткові повноваження уряду Л. Кучми не спрацювали, а стосунки з Л. Кравчуком загострилися.

Для Президента України новий прем'єр-міністр виявився не таким поступливим, як попередні. Навесні 1993 р. Л. Кучма зробив спробу підпорядкувати собі представників Президента в областях шляхом введення їх до складу Кабінету Міністрів. Президент його не підтримав. Натомість Л. Кравчук запропонував парламентові дозволити йому безпосередньо керувати урядом і приймати укази з неврегульованих законодавством економічних питань на час до прийняття парламентом відповідного закону. Верховна Рада його не підтримала. Не погодилася вона і на відставку Л. Кучми, яку прем'єр-міністр запропонував, дізнавшись про це подання. Навпаки, саме Л. Кучма дістав повноваження видавати декрети, що заповнювали законодавчий вакуум або навіть могли змінювати в певних межах чинні закони

У червні 1993 р. Л. Кравчук підписав указ про створення надзвичайного комітету з питань оперативного управління народним господарством всередині Кабінету Міністрів. Комітет на чолі з прем'єр-міністром мав зайнятися реалізацією заходів щодо стримування інфляції, стабілізації виробництва, соціального захисту населення. Однак Л. Кучма, з яким проект указу не був погоджений, відмовився його виконувати. Президент змушений був відкликати указ і докорінно зменшити штат своєї адміністрації, ліквідувати в ній комісії та ради, які дублювали структури Кабінету.

Втім, Л. Кучма і Л. Кравчук так і не змогли дійти згоди. Після кількох наполегливих прохань Верховна Рада дозволила голові уряду піти у відставку у вересні 1993 р.

Після відставки Л. Кучми Президент України дістав можливість взяти керівництво урядом у власні руки. Виконання обов'язків прем'єр-міністра Л. Кравчук поклав на першого віце-прем'єр-міністра Ю. Звягільського, але не робив спроб затвердити його на цій посаді. Було створено Координаційний комітет з питань здійснення ринкових реформ і подолання економічної кризи. До цього консультативного органу при Президенті увійшли Ю. Звягільський, голова Верховної Ради І. Плющ, голова правління Національного банку В. Ющенко, міністр фінансів Г. П'ятаченко, міністр економіки Р. Шпек, а також підприємці, банкіри, науковці. Формування нового уряду Л. Кравчук здійснив самостійно. Проте всі основні міністри попереднього уряду залишилися на своїх посадах.

Криза у стосунках Президента України й Верховної Ради, одним з епізодів якої стала відставка Л. Кучми, була вирішена зобов'язанням обох сторін звернутися до народу з проханням підтвердити мандат на владу. 24 вересня 1993 р. Верховна Рада ухвалила провести дострокові вибори в парламент 27 березня, а Президента України — 26 червня 1994 р.

У виборах 27 березня і 10 квітня 1994 р. взяли участь 32 політичні партії. Як зазначає С. Кульчицький, виборці по-різному реагували на бездіяльність владних структур у період кризи. По-перше, переважну більшість народних депутатів попереднього скликання, які балотувалися на новий строк (138 з 188), не було обрано. По-друге, багато виборців залишилися вдома, демонструючи свою недовіру до всіх кандидатів. За два тури було обрано тільки 178 депутатів, 227 місць у парламенті належало безпартійним.

Ліві партії, які отримали значну перевагу на виборах до парламенту, прагнули закріпити свій успіх на виборах Президента України. Єдиним кандидатом лівих сил став О. Мороз. У травні 1994 р. Центральна виборча комісія зареєструвала сімох кандидатів. Лише троє з них мали реальні шанси на успіх: Л.Кравчук, О. Морозі Л. Кучма. Перший тур виборів не дав переваги жодному кандидату.

10 липня Л. Кравчук і Л. Кучма вступили в безпосередню боротьбу один з одним. Чинний Президент максимально використав "адміністративний ресурс". Проте в ситуації, що склалася, це давало здебільшого зворотний ефект. За Л. Кучму проголосувало понад 62 % тих, хто прийшов на виборчі дільниці, за Л. Кравчука — 45 %.

Перехід від адміністративно-директивної до ринкової економіки, від загальносоюзного економічного комплексу до власної економічної системи не міг бути безболісним. Це підтверджує і досвід інших країн. Але те, що сталося з економікою України, не має історичних аналогів. З 1990 по 1994 рр. валовий національний продукт зменшився на 44 %, обсяг промислової продукції — на 41 %, національний дохід — на 54 %. У 1994 р. спад промислового виробництва України досягнув свого максимуму — 27,7 %.

За роки великої депресії спад виробництва в СІНА не перевищував 26 %. В СРСР під час Другої світової війни найнижча позначка падіння промислового виробництва становила 30 %.

Виникла серйозна загроза витіснення України на периферію світового господарства, встановлення її технологічної та фінансової залежності від інших держав, перетворення на сировинний додаток і територію для розміщення екологічно шкідливих виробництв.

Ця ситуація вимагала вжиття рішучих заходів, що органічно поєднували б невідкладні антикризові дії з реалізацією нової економічної стратегії. Вона була викладена у Зверненні нового українського Президента Леоніда Кучми до Верховної Ради України в жовтні 1994 р. і здобула схвалення найвищого законодавчого органу, найвпливовіших політичних сил країни. За час, що минув, вжито практичних заходів щодо реалізації нового курсу економічної політики, отримано перші результати від втілення його в життя.

Понад півроку Л. Кучма працював з В. Масолом, якого Верховна Рада затвердила на посаді прем'єр-міністра за поданням попереднього президента. Величезний досвід практичної роботи цього господарника знецінювався принципово іншими умовами економічної діяльності. В. Масол мало підходив для здійснення курсу ринкових реформ, і в березні 1995 р. його замінив Є. Марчук. Шансів на затвердження нової кандидатури Верховною Радою практично не було, і Є. Марчук тривалий час (до червня цього року) залишався у статусі виконуючого обов'язки прем'єр-міністра, що негативно позначалося на діяльності уряду.

Після майже чотирирічного тупцювання на місці за короткий час в українській економіці закладено перші основи для радикальних перетворень. Надзвичайно серйозним кроком у процесі ринкової трансформації економіки стало здійснення цінової лібералізації, що охоплює практично всі — як виробничі, так і споживчі товари. В ціновій лібералізації Україна наблизилася до світових цін. Це стосується насамперед енергоносіїв. Так, нині в Україні тонна нафти без ПДВ коштує 99—106 дол., а в Росії — 42 дол. Якщо в 1994 р. населення платило за газ у середньому 1—2 дол., а держава купувала його за 80 дол., то сьогодні населення платить 26,2 дол., тоді як у Росії — 41 дол. Те саме можна сказати і про вугілля. В Україні тонна вугілля коштує понад ЗО дол., і це, по суті, світова ціна, тоді як у Росії — 16 дол. Тож, як бачимо, на шляху ринкового перетворення економіки хоча й не безболісно, але дещо вдалося зробити.

Аналіз тодішнього стану української економіки, на думку відомого дослідника С. Кульчицького, свідчить про перші стабілізаційні ознаки. У першому півріччі 1995 р. зафіксовано падіння рівня інфляції. Щомісячний її індекс становив: у січні — 121,2 % (а ще раніше — у листопаді 1994 р. — 174 %), в лютому — 118,1 %, в березні — 111,4 %, в квітні — 105,8 %, у