Так, навесні 1929 р. до наркома освіти України звернувся політичний в'язень К. Тацій, який відбував 8-річне покарання за приналежність до КПЗУ в польській в'язниці Равіч. "Тюрма — це наш університет, — відзначалося в листі. — Тут виховуються характери, вироблюється свідомість, набираються товариші теоретичних знань, бо практику кожний мав — виписану на своїй шкурі дефензивськими резіновими киями. По тюрмах виховуються члени молодих компартій — Західної України та Білорусії. Матеріал увесь — робітники і селяне, які потрібують ґрунтовної обробки". Автор листа, що виконував обов'язки в'язничного бібліотекаря, звертався до наркома освіти (не називаючи його прізвища) з проханням надіслати книжки. "Щоби цей тюремний університет справді виконав своє завдання — зроблення з нас, робітників і селян, кадрів революції, для того треба книжок",— писав К. Тацій (його псевдо — Буй-Тур).

11 травня 1929 р. у листі до К. Тація вчений секретар НКО УРСР повідомляв: "Дорогий Товаришу І. У відповідь на Вашого листа, який Ви писали на ім'я одного товариша й де прохали про надсилку Вам книжок, з його доручення повідомляю вас, що листа він одержав і надсилає Вам бажані книжки. Моя адреса: Олександру Бадану, вул. Артема, № 29, Наркомосвіта, м. Харків". (Як старанно обминають і О. Бадан, і К. Тацій прізвище М. Скрипника!).

18 травня 1929 р. розпочалися арешти в справі "Спілки Визволення України"" Зараз важко з'ясувати, чи вже тоді ДПУ УРСР за вказівкою "згори" розпочало "підкоп" під М. Скрипника, але є дані про те, що в серпні того ж року під час чергової "чистки" О. Бадана вигнали з лав КП(б)У. Вже після самогубства М. Скрипника й загибелі О. Бадана під час "боротьби з націоналізмом" 1933—1934 рр. досить широко цитувався виступ наркома освіти України на засіданні перевірочної комісії осередку КП(б)У НКО УРСР (протокол № 3 від 2 серпня 1929 р.) на захист Бадана. "...Скрипник спростовує всі ті заяви, наклепи, які були на минулому засіданні перевірочної комісії, коли на Бадана подавали окремі члени партії цілий ряд заяв і компрометуючі матеріали,— відзначалося в протоколі.— тов. Скрипник зазначив, що Бадана, як члена партії, перевірено десять раз, з них чотири рази було перевірено відповідними органами, а шість раз цілим рядом шляхів перевіряв сам тов. Скрипник, і ці перевірки доказали, що робота Бадана за кордоном безумовно була революційною, партійною і дуже корисною як для революції, так і для партії".

Втім, навіть тоді не дійшло до сподіваної розв'язки — звільнення Бадана чи арешту за "націоналізм". М. Скрипник чинив спротив. О. Бадан змушений був піти зі своєї посади, але до 1933 р. працював професором у одному з харківських ВНЗ.

"Чистка" 1933—1934 рр. охопила й науково-дослідні установи республіки. "Органи ДПУ викрили і звільнили Всеукраїнську асоціацію марксистсько-ленінських науково-дослідних інститутів (ВУАМЛІН) від цілої групи контрреволюціонерів", — зазначалося в одній з тогочасних публікацій. Серед "найважливіших шпигунів" переважали галичани. Наведемо лише декілька прізвищ з характеристиками, що від них ще й сьогодні стає моторошно. Отже:

"Лозинський М. М. — був науковим працівником Інституту радбудівництва і права ВУАМЛІН, в 1918—1919 році був членом галицького буржуазно-поміщицького уряду — товариш міністра закордонних справ. Член УВО, шпигун. Під час перебування на

Радянській Україні (з 1927 р.) входив у керівні органи контрреволюційної організації УВО. У ВУАМЛ ІНі вів шкідницьку контрреволюційну роботу.

Демчук П. І. — був керівником кафедри в Інституті радянського будівництва та права. Членом австрійської компартії був з 1920 р., членом КП(б)У був з 1929 року. В минулому — командир сотні галицької армії. Член УВО. З 1925 року переїхав на Радянську Україну і вів контрреволюційну роботу, шпигун.

Романишин В. І. — був науковим працівником Інституту радянського будівництва та права. Колишній офіцер австрійської і галицької армії. Член УВО. На Радянську Україну прибув в 1925 році. Шпигун, організатор контрреволюційних повстанських гнізд.

Чехович М. Т. — був науковим працівником Інституту радянського будівництва і права, член УВО. Колишній офіцер австрійської і галицької армії. Шпигун. Вів контрреволюційну шкідницьку роботу в ВУАМЛІНі.

Вітик С. І. — був членом КП(б)У з 1925 р. Був дійсним членом Інституту історії ВУАМЛІНу. Кол. член австрійського парламенту, віце-президент буржуазно-поміщицької Західно-Української народної республіки, був міністром по галицьких справах при петлюрівському уряді. Член УВО. Шпигун. Вів шкідницьку контрреволюційну роботу на культурному фронті.

Чичкевич М. В, — був членом КЩ(б)У. Був науковим працівником ВУАМЛІНу. Член УВО. Колишній офіцер австрійської і галицької армії. Вів шкідницьку контрреволюційну роботу в ВУАМЛІНі.

Онишкевич В. К. — був зав. кафедри чужоземних мов ВУАМЛІН. Член УВО. Був заст. нач. штабу бригади укр. галицької армії, секретарем міністерства закордонних справ буржуазно-поміщицької Західно-Української народної республіки. На Радянську Україну прибув в 1925 р. Входив до керівництва постанською роботою УВО. Шпигун. Вів шпигунську контрреволюційну роботу в ВУАМЛІНі".

Звичайно, цей список можна було б продовжувати... Ці й безліч інших інтелігентів — вихідців з України "недержавної", що віддавали свої знання та працю для відродження державної України та майбутнього возз'єднання всіх українських земель, загинули внаслідок сталінських репресій. Л. Кагановичу належить вислів: "Ми знімаємо людей шарами". Одним з таких "шарів" і була західноукраїнська еміграція (або вихідці з Галичини) в УРСР.

Наступна хвиля "походу на галичан" пов'язана з "великим терором" 1987—1938 рр. Саме тоді Компартію Польщі та її складові частини — КПЗУ та Компартію Західної Білорусії — було звинувачено в проникненні ворожої агентури до керівництва партійних органів. Більшість партійного активу КПП, КПЗУ та КПЗБ було піддано репресіям. Згубний вплив цих злочинних дій навіть важко собі уявити.

Історія Компартії Західної України ще чекає на своє об'єктивне висвітлення. Це справді героїчна і водночас страдницька історія. Історія боротьби не лише проти польських окупантів і українського націоналістичного табору. Це разом з тим драматичне зіткнення ідеалів і жахливої реальності. Суперечності, що ятрили сумління багатьох комуністів-підпільників, образно відтворено в романі "Сестри Річинські" львівської письменниці І. Вільде (1907—1982). Один із героїв твору, підпільник Б. За вадка, у розмові з інструктором ЦК КПЗУ, "товаришем Зеленим", каже: "Зрозумійте, дорогий товаришу, що тисячі-тисяч нас роками б'ються в тенетах поміж двома крайностями. З одного боку — щаслива, не подибувана досі в історії ера людства, мало що не райське життя на землі, ідилічні малюнки святково одітих в українські народні строї хлопців і дівчат з невід'ємною бандурою, фото нових височенних будов, великанської, казкових розмірів техніки, графічні порівняння видобутку чавуну, вугілля, машинобудування за царської Росії і тепер, небувалих висот розквіт культури народу, ліквідація безробіття, безземелля, неграмотності, фантастичний ентузіазм праці, безприкладна відданість вождю і партії. З другого боку — розповіді утікачів, неймовірні вісті про терор, арешти людей, документи про голод на землі шпихліра Європи, система шпіонажу і підозрінь, психоз шкідництва і провокації, хвороблива недовіра".

Вершиною несправедливості щодо КПЗУ стала постанова Виконкому Комінтерну 1938 р. про розпуск КПП, а разом з нею й КПЗУ та КПЗБ. Вона мала фатальні наслідки для революційно-демократичних сил Польщі, особливо в період боротьби трудівників цієї країни проти гітлерівської навали та під час окупації 1939—1944 рр. Сумними були ці наслідки й для Західної України, причому як для періоду боротьби трудівників краю проти фашистських загарбників, так і на етапі становлення й зміцнення

Радянської влади. Адже з політичного життя регіону в переломний, надзвичайно відповідальний момент було усунуто організацію, члени якої глибоко розуміли ситуацію і впливали на частину трудового населення.

Таким чином, західноукраїнські комуністи, що йшли в авангарді боротьби за возз'єднання, опинилися на маргінесі суспільно-політичного життя, а значна їх частина була ще до того фізично знищена на терені СРСР або потрапила до таборів ГУЛАГу" Крім того, політична недовіра до КПЗУ, галицької інтелігенції після возз'єднання Західної й Радянської України значною мірою переносилася й на місцеве населення взагалі.

Література

1. Голод 1932—1933 років на Україні: очима істориків* мовою документів. — 1991.

2. Голубничий В. Причини голоду 1932—1933 // Вперед. — Мюнхен, 1958. — № 10.

3. Гонтар О. Деякі питання міжнаціональних відносин на Україні в 20-ті роки // УІЖ. — 1991. — № 7.

4. Данилейко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Україні: 20—30 роки. — К., 1991.

5. Кульчицький С. Ціна "великого перелому". — К., 1991.

6. Кульчицький С. 1933: Трагедія голоду. — К., 1989.

7. Курс лекцій з історії України та її державності. — Л., 1997.

8. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження: Антологія 1917— 1933: Поезія. Проза. Драма. Есей. — К., 2002.

9. Мейс Д. Політичні причини голодомору в Україні (1982— 1933 рр.) // УІЖ. — 1995. — № 1.

10. Ряппо Я,