РЕФЕРАТ

на тему:

Україна у Другій світовій війні. Проголошення Української держави. Утворення та діяльність Української повстанської армії

План

1. Україна у Другій світовій війні. Проголошення Української держави.

2. Утворення та діяльність Української повстанської армії. 

3. Список літератури

Україна у Другій світовій війні. Проголошення Української держави.

Радянсько-німецька війна почалася вранці 22 червня 1941 р. раптовим нападом добре вишколених та озброєних фашистських військ на прикордонні застави, військові об'єкти, міста й села Радянського Союзу. Об'єктивні причини й злочинні промахи лідерів СРСР, насамперед Сталіна, спричинилися до того, що радянські війська, зазнаючи величезних втрат у бойовій техніці та живій силі, відступали на схід.

Під час відступу війська НКВС вчинили масу злочинів і кривавих розправ у тюрмах Західної України, де мучилися безневинно арештовані люди, здебільшого українські патріоти. Керівництвом до дії для сталінських опричників була телеграма заступника наркома держбезпеки СРСР Чернишова від 28 червня 1941 р., в якій зазначалося: "Згідно з розпорядженням Л. Берії за списками, затвердженими прокурором, розстріляти всіх осіб, що перебувають під слідством, засуджених за контрреволюційні злочини, а також осіб, що скоїли розтрати у великих розмірах". Тому не дивно, що частина населення Західної України зустрічала німців як визволителів. Багатьом українцям Німеччина видавалася єдиною зовнішньою силою, яка могла змінити статус України в Європі й допомогти українцям у боротьбі проти більшовизму.

Хоча німці й не давали таких обіцянок, національно свідомі українці сподівалися на відновлення української державності. Найбільшу активність виявили діячі обох течій ОУН. Ще до приходу німців у багатьох містах були створені українські органи державної влади. Подекуди такі органи управління виникали безпосередньо і після прибуття німецької армії. У результаті співпраці між німцями та ОУН ще перед радянсько-німецькою війною створили дві військові частини під кодовими назвами "Нахтігаль" і "Роланд". У них було близько 600 солдатів-українців. Німці збиралися використати їх для своєї загарбницької мети, а ОУН сподівалася, що вони стануть зародком майбутнього українського війська.

30 червня 1941 р. у Львові відбулися Українські національні збори, які без погодження з німцями проголосили створення Української держави та сформували уряд (Українське державне правління) на чолі з Ярославом Стецьком. У всьому краї відбувалися збори, маніфестації українців.

Проте вже на початку липня 1941 р. німці заборонили діяльність Правління, заарештували його голову Я. Стецька, а також С. Бандеру та інших українських діячів. Незабаром фашисти почали масові арешти членів ОУН. Багато її керівних діячів було розстріляно. Майже до кінця війни С. Бандера та Я. Стецько були ув'язнені у фашистському концентраційному таборі.

Восени 1941 р. нацисти завдали репресивного удару по ОУН, особливо по її мельниківській та київській групах. Було розстріляно чимало членів цієї організації, в т, ч. Івана Рогача, Ореста Чемеринського та ін.

Розбійницьке вторгнення німецько-фашистських військ у Радянський Союз держави СІПА та Великобританії зустріли з певними розрахунками: в результаті війни СРСР буде знекровлений і опиниться в залежності від західних держав. Через день після нападу Німеччини на Радянський Союз один із американських сенаторів (потім президент США) Г. Трумен заявив: "Коли ми побачимо, що виграє Німеччина, то нам слід допомагати Росії, а якщо виграватиме Росія, то нам слід допомагати Німеччині, й, таким чином, хай вони вбивають якомога більше".

Найдалекоглядніші політичні діячі розуміли, що співробітництво з СРСР необхідне в їхніх же інтересах. Вони переконались, що фашистська Німеччина загрожує існуванню Британської імперії і безпеці США. У липні 1941 р. СРСР і Великобританія уклали угоду про спільні дії у війні проти Німеччини. На Московській конференції трьох держав — СРСР, США і Великобританії, що відбулася 29 вересня—1 жовтня 1941 р., було прийнято рішення про англо-американські поставки зброї і стратегічних матеріалів Радянському Союзові на найближчі 9 місяців. У свою чергу СРСР узяв зобов'язання постачати своїм західним партнерам сировину для воєнного виробництва. Незабаром уряд США надав Радянському Союзові кредит сумою 1 млр дол. Таким чином, у 1941 р. були закладені основи створення антифашистської коаліції.

Утворення та діяльність Української повстанської армії.

З більшої частини України, яку окупували німці, 20 серпня 1941 р. був створений Рейхскомісаріат України. Він охоплював Волинь, Полісся, Правобережжя, частину Полтавщини і Запорожжя. На чолі Рейхскомісаріату Гітлер поставив Еріха Коха, штаб-квартира якого була в Рівному. (Галичину ще 1 серпня приєднано до Генеральної губернії). Гітлерівці впровадили в Україні, особливо в Рейхс-комісаріаті, жорстокий окупаційний режим. З економічного боку Україну було перетворено в німецьку колонію, яка мала бути джерелом продовольства й робочої сили. Великих репресій зазнали культура й освіта. З лютого 1942 р. німецькі окупанти почали, примусово вивозити українців на роботу до Німеччини (протягом 1942—1944 рр. з України вивезено близько 2 млн осіб). Каральні загони СС руйнували непокірні села, нещадно мордували цивільне населення. Уже в 1941 р. українському селянству було встановлено примусову здачу хліба, що призвело в ряді районів до голоду. В умовах жорстокого окупаційного режиму, зневаги національних прагнень українського народу, повного його безправ'я, нещадної експлуатації і грабежу ОУН кинула клич до самооборонної боротьби як єдиного шляху збереження й захисту народу. Уже в 1942 р. низи вимагали переходу до загального збройного опору. Осередками такого опору спочатку стали Волинь і Полісся. Тут від початку війни діяли партизанські відділи "Поліської Січі" під проводом Тараса Бульби-Боровця. Тут же, на Волині, були сформовані партизансько-військові частини обох ОУН. У результаті об'єднання окремих відділів Української національної Самооборони, січовиків військових формувань ОУН у жовтні 1942 р. була створена Українська повстанська армія (УПА). Вона стала грізною військовою силою, яка повела боротьбу як проти німецьких загарбників, так і проти більшовицьких партизанів. Улітку 1943 р. УПА здійснила низку успішних боїв з окупаційними військами, внаслідок яких величезні території України були фактично під її контролем. З кінця 1943 р. центр УПА перенісся в Галичину, де тривала боротьба проти німецького терору. У зв'язку з територіальним поширенням дій УПА розділилася на кілька груп: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, УПА-Схід. Для загального керівництва було створене Головне командування УПА з Головним військовим штабом, який очолив безстрашний борець за волю України Роман Шухевич. Восени 1943 р. командування УПА прийняло рішення створити посаду Головного командира УПА, яким і став Р. Шухевич під псевдонімом Тарас Чупринка (спочатку в ранзі підполковника, а з 22 січня 1946 p. — у ранзі генерала-хорунжого). На початку 1944 р. УПА, за приблизними даними, нараховувала 100 тис. вояків.

21—25 липня 1943 р. відбувся ПІ надзвичайний збір ОУН, який визначив головні програмні вимоги організації в нових умовах: право кожного народу на творення своєї держави, рівність усіх громадян України незалежно від національності, свобода слова, друку, совісті й світогляду. Збір заявив, що ОУН бореться проти імперіалізму та проти імперій, тому має за противника як СРСР, так і нацистську Німеччину.

З ініціативи УПА і лідера ОУН Степана Бандери у липні 1944 р. була створена Українська головна визвольна рада (УГВР) як політичний провід УПА. Платформа нової організації відобразила еволюцію поглядів українських націоналістів, яка була спричинена війною та контактами з підрадянськими українцями. Вона закликала до більшої терпимості щодо ідеологій, відмінних від націоналізму, відкидала расову та етнічну винятковість, більше уваги приділяла соціально-економічним питанням.

З німецькими окупантами боролись і радянські партизани. Наслідки першого етапу становлення партизанського руху виявилися сумними. Один із його керівників І. Старинов свідчив, що першого року війни в Україні залишили 3500 партизанських загонів і диверсійних груп. На червень 1942 р. були дані про лише 22 активних загони. Решта розпалася або була розгромлена. Отже, кінець 1941 і 1942 рр. був найтяжчим, найтрагічнішим в історії радянського партизанського руху на території України. Лише наприкінці 1942 р. з'явилися переконливі ознаки його відродження.

Одночасно з кількісним збільшенням партизанських сил посилювалась і їхня бойова активність. Великого розмаху набрав партизанський рух на півночі Лівобережної України. Путилівський партизанський загін наприкінці травня 1942 р. зробив успішний напад на м. Путивль, де німці зберігали багато зброї, продовольства і воєнного спорядження. Тоді ж розгорнуло бойові операції проти ворога партизанське з'єднання на чолі з О. Сабуровим. Активно діяли чернігівські партизани під командуванням О. Федорова і М. Попудренка.

Боротьба партизанів, набираючи розмаху, вимагали єдиного централізованого керівництва. Для цього був створений Український штаб партизанського руху на чолі з високопоставленим офіцером НКВС Т. Строкачем.

Щоб розширити партизанську боротьбу на Правобережжі, туди наприкінці жовтня 1942 р. рейдом вирушили партизанські з'єднання С. Ковпака й О. Сабурова. Партизани очистили від ворога в північно-західній частині України і в південній частині Білорусі велику територію, яку назвали "Партизанським краєм". На осінь 1942 р. партизанський рух у Правобережній Україні набагато зріс і становив для окупантів грізну силу.

З'єднання С. Ковпака здійснило відомий похід ворожими тилами