У містах України діяли підпільні групи, зокрема "Молода гвардія" у Краснодоні на Луганщині. Підпільники виявляли й збирали зброю, боєприпаси, вибухівку й усе це передавали партизанам. Вчиняли також диверсійні акти на залізницях і підприємствах.

Загалом, УПА, партизанські загони, підпільники своїми діями наближали звільнення України від німецьких окупантів.

Перемога під Сталінградом у лютому 1943 р. і розгром німецьких військ у Курській битві в серпні 1943 р. створили необхідні передумови для наступу Червоної армії по всьому фронту. Відкрилася можливість для оволодіння Лівобережною Україною, форсування Дніпра і створення стратегічних плацдармів на Правобережжі. Забезпечивши чисельну перевагу над ворогом, радянські війська просувалися на захід, витісняючи нацистських загарбників з України.

У результаті успішної Чернігівсько-Прип'ятської операції, що почалася в серпні 1943 р., частини і з'єднання Центрального фронту прорвали сильну оборону ворога і в ніч на 9 вересня форсували Десну. До 14 вересня вони звільнили понад 100 населених пунктів. 15 вересня взяли Ніжин — останній великий укріплений пункт противника на київському напрямку. Великих успіхів досягли й війська Воронезького фронту, які до 20 вересня вигнали противника з 800 населених пунктів північних областей України. Поразки німецьких військ змусили Гітлера прибути зі ставки в Східній Пруссії у Вінницю. Фашистське командування розробило плани стабілізації ситуації, але вони потерпіли крах. 21 вересня було взято Чернігів і відкрито шлях до Дніпра. Протягом вересня 1943 р. Харківську, Сумську, Чернігівську, Полтавську області та лівобережні райони Київщини очистили від гітлерівців.

Німецьким військам не вдалося втримати й Донбас, не виправдав їхніх сподівань могутній Міуський рубіж. Наступальну операцію оволодіння Донбасом війська Південного і Південно-Західно-го фронтів почали 18 серпня. Вона тривала до 23 вересня 1948 р.; тоді гітлеріців було вигнано з Горлівки й Макіївки, а 8 вересня — і з міста Сталіно (тепер Донецьк). Частини Південно-Західного фронту вийшли до Дніпра. Тоді ж розгорнувся наступ у напрямку Запоріжжя і Дніпропетровська. За вміле керівництво бойовими діями при штурмі Запоріжжя (його зайняли 14 жовтня) групу командирів нагородили орденом Богдана Хмельницького, заснованим в жовтні 1948 р. Війська ж Південного фронту прорвали німецьку оборону на річці Молочна і "закрили" в Криму 200-тисячну 17-ту армію.

Вранці 3 листопада 1943 р. несподівано для німецьких військ частини колишнього Воронезького, а тоді 1-го Українського фронту почали рішучий наступ на Київ. 6 листопада о 4 годині ранку вони ввійшли в столицю України.

У 1944 р. було проведено операції, що дали змогу чотирьом Українським фронтам розгромити угрупування німецьких військ "Південь" і групу "А", зайняти всю Україну і Крим. Так, у результаті успішної Житомирсько-Бердичівської операції війська 1-го Українського фронту до середини січня 1944 р. майже повністю очистили від німецьких військ Житомирську, частково Київську, Вінницьку, Ровенську (тепер Рівненську) області. Війська 2-го Українського фронту під час Кіровоградської операції не тільки відкинули ворога від Дніпра, а й створили загрозу Корсунь-Шевченківській групі німецьких військ, оточеній 28 січня 1944 р. 17 лютого вона перестала існувати. Одночасно з Корсунь-Шевченківською операцією праве крило 1-го Українського фронту провело Рівненсько-Луцьку операцію, після чого радянські війська вийшли з болотисто-лісової місцевості на оперативний простір. У березні 1944 р. на величезному фронті від Луцька до гирла Дніпра майже одночасно почали наступ три Українських фронти. За час із 4 до 17 квітня 1944 р. війська пройшли до 350 км, оволодівши Вінницею, Проскуровом (тепер Хмельницький), Тернополем і Чернівцями. Окремі частини 25 березня 1944 р. вийшли на державний кордон із Румунією. Успішно розвивався наступ радянських військ на півдні України. 13 березня вони взяли Херсон, 28 березня — Миколаїв, 10 квітня — Одесу, 12 травня повністю зайняли Крим.

10 червня 1944 р. почалася літня кампанія радянських військ. Наступаючи на захід, 17 липня передові частини перейшли кордон СРСР і вступили на територію Польщі. Після розгрому оточених німецьких військ під Бродами радянські частини 27 липня ввійшли у Львів і в Станіслав (тепер Івано-Франківськ). Гітлерівське командування поспішно відводило війська до Карпат. У результаті Карпатсько-Ужгородської операції в жовтні 1944 р. ворога вигнали за територію України.

Прихід на західноукраїнські землі радянських військ поставив перед керівництвом УПА складне питання — продовжувати боротьбу з більшовицьким режимом чи капітулювати? Провід ОУН-УПА вирішив продовжувати боротьбу. Після того, як лінія фронту відкотилася на захід, за межі України, УПА провела низку акцій, щоб перешкодили мобілізації, не допустити нових депортацій, припинити репресії проти греко-католицької церкви. Ці акції були спрямовані проти загонів НКВС, членів більшовицької партії і тих, хто співпрацював із радянським режимом. Навіть після остаточного завершення Другої світової війни більшовицький режим ще довго не міг контролювати великі території західноукраїнських земель. Це протистояння обійшлося Україні величезного кількістю людських жертв.

Боротьба українського народу проти окупантів надихала на розгортання в інших країнах Європи патріотичного руху Опору, в якому брали участь і українці. Зокрема, героєм руху Опору Франції став вінничанин Василь Порик. Його група, яка згодом переросла у загін, починаючи з 1943 р. пускала під укіс німецькі поїзди. Під час диверсійної операції тяжкопоранений Порик потрапив у полон. Його катували, та незадовго до страти він викликав у камеру охоронця, вбив його і втік до партизанів. За голову Порика фашисти обіцяли винагороду 1 млн марок. У липні 1944 р. його схопили і розстріляли. На території Бельгії подвигами в боротьбі з ворогом прославився черкасець Василь Кучеренко (Метеор). Не раз, переодягнувшись робітником чи священиком, а то й у німецьку військову форму, розвідник діставав дані про плани ворога, чим забезпечував успіх партизанських операцій.

У квітні 1945 р. Червона армія почала штурм фашистського лігва — Берліна. 8 травня 1945 р. нацистська Німеччина капітулювала, а 9 травня було відзначено день Перемоги.

Восени того самого року радянські війська розгромили й далекосхідного агресора — Японію, яка 2 вересня також змушена була капітулювати. Так закінчилася Друга світова війна.

Участь українців у ній визначається тим, що вони змушені були вибирати один із трьох варіантів: боротьба в лавах Української повстанської армії на два фронти, боротьба проти більшовицького тоталітаризму разом з німцями, боротьба проти німців на боці більшовицьких військ.

Найбільше українців воювало проти німецьких окупантів на боці більшовицької Москви: одні — в рядах Червоної армії, інші — в червоних партизанах. Але не можна забувати про тих українських вояків, які брали участь у бойових діях, але під іншими прапорами. Оцінюючи терпіння і мужність у часи воєнного лихоліття червоноармійців, не можна ігнорувати заслуги вояків Української повстанської армії та Української національної армії, інших українських патріотів.

Великий внесок у перемогу над фашизмом зробив народ України. Кожний п'ятий воїн Червоної армії був із УРСР. За мужність та відвагу в боях проти загарбників понад 2070 українців були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, причому 31 з них — двічі й один — І. Кожедуб — тричі.

Фронт у тилу ворога створили партизани й підпільники республіки. На окупованій противником території України, по суті, діяла озброєна армія патріотів — понад 60 партизанських з'єднань, близько 2 тис. загонів і груп. В їхніх лавах були представники понад 60 національностей. За самовіддану боротьбу проти фашистських окупантів партизани та підпільники України одержали майже 63,5 тис. урядових нагород із 152 тис. нагород, що ними відзначено партизанів всієї країни. Багато українців, які билися проти фашизму в лавах руху Опору, одержали високі бойові нагороди від польського, чехословацького, румунського, угорського, італійського, французького та інших урядів.

Війна продемонструвала безжальне ставлення сталінської системи до свого народу. Ставка, ДКО, Генеральний штаб, політбюро ЦК ВКП(б) жодного разу навіть не поставили питання про яку-небудь відповідальність командувачів фронтів, армій, дивізій за невиправдано великі втрати особового складу під час бойових дій. За нестачу озброєння ми платили даремно загубленими життями наших людей: росіян, українців, білорусів та ін. Вони часто йшли в атаку, маючи одну гвинтівку на кількох осіб.

Радянські народи виявили в роки війни величезний трудовий героїзм, що забезпечило економічну перевагу над ворогом. Незважаючи на втрату багатьох життєво необхідних країні промислових, сільськогосподарських, сировинних і паливних районів,