Під прицільним вогнем артилерії, ще до початку наступу, опинились і позиції в чистому полі під Гудзієвом сотень II куреня. Але під час атаки стрільці цього куреня спинили наступ військ Антанти на залізничному шляху поблизу Болехова. Цьому допомогла і новоприбула з Коша сотня під проводом четаря І. Цяпки. До речі, під час війни І. Цяпка став улюбленцем стрільців за веселу вдачу, спокій, розсудливість, гумор. Саме йому пізніше була присвячена стрілецька пісня "Бо війна війною". В боях під Болеховом УСС зазнали великих втрат: 15 вбито, 50 поранено, 150 потрапило в полон. Спроба перехопити ініціативу не привела до суттєвих змін, і вздовж загального фронту почався відступ військ Антанти.

Корпус генерала М. Гофмана мав іти на Калуш і далі на Галич. Цим шляхом пролягли і фронтові дороги УСС. На жаль, не їм випала честь звільнити м. Львів. Просуваючись вперед, стрільці І куреня пройшли Чолгани, Слободу, Крехівці, Калуш, Комарів у напрямі Крилоса, в той же час стрільці II куреня звільняли Тростянець, Завадку, Верхнє, Сапогів і 10 червня стали біля Вікторова. Тут, під Вікторовом, відбулася двотижнева позиційна війна, в якій загинуло близько 20 стрільців, в тому числі член УБУ Теофіль Мелень. 27 червня стрільці сотні Д. Вітовського першими увійшли в древню столицю Галицько-Волинського князівства — м. Галич. На ратуші міста замайорів національний український прапор.

29 і 30 червня відбулися нові військові акції. Під час артпідготовки, що її провели російські війська, повністю були знищені села Ссмиківці, Тустань і Хоростків. Але бій росіяни програли і відступили на позиції вздовж р. Золота Липа. В цьому бою загинуло 10 стрільців, поранено ЗО і 27 потрапило в полон.

По другому боці р. Золотої Липи 6 липня зупинились австро-німецькі війська. У час відносного спокою, що зберігався впродовж двох місяців, стрільці І куреня розташовувалися біля с. Маркова, стрільці II куреня — в Карачинському лісі біля с. Завалова. 5 липня 1915 р. Кіш УСС був переведений до сіл Дубинка і Камінка (в районі Сколе), а далі — до с. Бондарів і с. Майдан. В серпні 1915 р. Кіш УСС стояв уже в с. Гнильче.

На фоні загального піднесення в стані УСС почався і наступ союзних військ. Війська почали рухатися 27 серпня. Для УСС бойові дії розпочалися під Заваловом (II курінь) і Заставчім (І курінь). Захопившись переслідуванням російських частин, що відступали, далеко від своїх відірвалась чета Івана Балюка. Як наслідок, вона вся була знищена, загинув І. Балюк — один з літописців історії УСС. А через шість днів УСС підійшли до позицій, на які відступили російські війська біля р. Серет.

Похід І куреня пролягав через Голгоче, Гниловиди, Кутузів, Бурканів, Пантелиху до Заздрості; II курінь йшов через Підгайці, Маловоди, Семиківці, Росоховатець до Людвиківки.

Військові сутички на шляху І куреня сталися 31 серпня і 1 вересня на горбах між Буркановом і Гай воронкою, II куреня — в околиці Маловід і Семиковець.

6 вересня російські війська напали на с. Заздрість і с. Людви-ківку. 14 вересня вони почали бойові операції в районі Бурка нова та Соколіва. Команда І куреня отримала наказ стояти до кінця. Обійшовши боком, російські війська взяли стрільців у кліщі. Комендант куреня С. Горук віддав наказ про відступ. Прикривала відступ чета хорунжого І. Каратницького. Від чети залишилось лише три стрільці. Четар І. Чмола потрапив у полон. Але російські війська не скористались успіхом. Після короткого відпочинку і поповнення у с. Вівсі 27 вересня обидва курені знову повернулися на свої позиції під Сосновом.

Впродовж 8—11 жовтня не стихав артилерійський вогонь з позицій російських військ, найсильніший этих, які за часи війни знали стрільці. Це була ознака наступу російських військ, що почався 12 жовтня під Семиківцями, а 17 жовтня захлинувся. Та вже 30 жовтня вони пішли у новий наступ. І знову одноденний артобстріл. 1 листопада 1915 р. царські війська вночі вдарили на Семиківці і здобули їх. Рятувати становище кинули УСС. II курінь зайняв позицію біля Раковця, І курінь (дві сотні) вийшов над р. Студинку, інші дві сотні — до с. І пікова. Між обома частинами куреня став 35 полк австрійської армії. Бої тривали 1—3 листопада. Битва нагадувала бойню, ніби тут вирішувалась доля війни. Тисячі трупів заслали подільський чорнозем. Але новим атакам не було спину. Поле бою обрамлювалося чотирикутником смерті: р. Студинка Семиківці—Раковець—р. Студийка. Двічі окопи займали царські війська, та обидва рази лише на короткий час. Тільки 5 листопада наступ було відбито, а з 8 листопада припинились будь-які військові дії. В цьому чотирикутнику смерті УСС втратили 49 вбитими, 58 пораненими, 157 полоненими з 1700 стрільців, які були в І полку УСС 28 жовтня.

Семиківці стали третім, після Маківки та Болехова. військовим подвигом УСС, їхньою славною сторінкою, великою надією української громади на відродження української держави.

Війна породила новий тип українця у способі мислення, поведінці, усвідомленні своєї гідності, розумінні своїх прав то обов'язків. Події 1989 і 1990 рр. у Львові підтверджують, що цей тип українця живий і до наших днів. А тоді, в 1915 р. на Маківці, під Волеховом і Семиківцями творилося цілком нове покоління українського народу.

Відійшовши під натиском численнішого ворога, восени 1915 р. російські війська закріпилися на лінії Камянець-Подільський— Тернопіль—Кременець—Дубно. А навесні наступного року звідси почалася наступальна операція російських військ Півдснно-Західного фронту, яка ввійшла в історію під назвою Брусиловсько* го прориву (від прізвища генерале Олексія Брусилова, призначеного у березні 1916 р. командуючим цим фронтом). Згідно із задумом Брусилова, російські війська одночасно розпочали наступ по всьому фронті, що унеможливило маневри ворога. 22 три ви я за 8 годин артилерія російських армій повністю знищила вогневі точки австрійських військ, зруйнувавши їхні укріплені позиції.

Внаслідок жорстоких боїв на початку червня російські війська просунулися по всьому фронті на 80—120 км, знову зайнявши Чернівці, Коломию, Броди, Луцьк. Втрати ворога були найбільшими за весь воєнний період 1914—1916 рр. Внаслідок Брусиловського прориву австро-угорська армія втратила понад 1 млн осіб вбитими й пораненими, понад 400 тисяч військовополоненими, 580 гармат, 450 бомбометів, 1800 кулеметів тощо. Втрати російської армії становили близько 0,5 млн вояків.

На цьому наступальні операції військ Південно-Західного фронту в Україні припинилися. Поширення антивоєнних ідей у військах призвело до масового застосування на фронті нової форми антивоєнних демонстрацій — братання: вояки ворожих держав як шановані гості відвідували один одного. Серед українців, мобілізованих до австрійської армії, ставало все більше таких, які за зручної нагоди без будь-якого опору, добровільно здавалися у полон російським військам. Іноді вони й відмовлялися йти на фронт, заявляючи, що не стрілятимуть у своїх братів-росіян. Австрійське командування застосувало зброю до непокірливих солдат: кожного десятого розстрілювали, а решту відправляли на фронт.

Антивоєнний і соціальний рух народних мас.

Викликана війною господарська розруха, значне погіршення матеріального становища народних мас спонукали стихійні антивоєнні виступи на західноукраїнських землях, які так і залишилися під владою Австро-Угорської імперії. Одним із найбільших таких виступів у період війни була масова демонстрація трудівників Львова, що відбулася 27 жовтня 1916 р. на знак протесту проти вивезення продовольства з Галичини до Німеччини. Демонстранти (а їх було кілька тисяч, у тому числі багато жінок і дітей) голосно вимагали: "Геть війну і Віддайте нам наших чоловіків і батьків!"

Революційні настрої західноукраїнських трудівників підігрівали російські полонені, табори яких містилися і в Галичині, і на Закарпатті. Так, у селі Тухля на Дрогобиччині військовополонені встановили дружні стосунки з місцевим населенням, допомогли організувати сільську бібліотеку, виступали з лекціями і доповідями. Селяни охоче зустрічали лекторів, які закликали до антивоєнних виступів.

Посилився селянський рух і в Наддніпрянській Україні, що перебувала під владою Російської імперії. Тут через нестачу робочої сили, тягла і реманенту посівні площі скоротилися на 1 млн 800 тис. десятин. Протест селянських мас викликала столипінська аграрна реформа, внаслідок якої заможні селяни одержували, зазвичай, кращі общинні землі. У 1915 р. з цього приводу відбулося селянське заворушення у селі Нижня Сироватка на Сумщині. Селяни, здебільшого солдатки, не дозволили землемірові нарізати забрані раніше ділянки. Коли ж власті намагалися зробити це примусово, селяни, озброєні вилами, косами, лопатами і кілками, розгромили волосне правління, а стражників вигнали з села. Для придушення виступу прибув загін поліції. Понад 300 сироватців заарештували і кинули до в'язниці.

Царський уряд, наляканий масовим селянським рухом в Україні, змушений був видати розпорядження про припинення землевпорядних робіт аж до закінчення війни. Властям було зрозуміло, що активізація селянського руху знаменує наближення загального революційного вибуху.