курінь мав 4 сотні. Сотня складалася з 4 чет, кожна чета — з 4 роїв по 10—15 стрільців. Отож, кількісний склад сотні коливався в межах 100— 150 стрільців. Крім того, у сотні був кравець, швець, писар, помічник писаря, два телефоністи, п'ять осіб санітарної служби. У серпні полк уже був на фронті. До листопада під шаленим артилерійським вогнем вояки полку відбивали безперервні атаки супротивника, "Усуси" знову здобули собі велику славу. "Врятували ситуацію", — проголошував їхній отаман. Та й німецьке командування зазначало, що полк УСС — "найкращий відділ із усієї австро-угорської армії". Однак людські втрати були настільки великі, що залишки полку відвели на переформування у тил.
На фронт "усуси" повернулися на початку травня 1916 р. А наприкінці місяця велика делегація полку УСС прямо з окопів виїхала до Львова на похорон Івана Франка, який більше ніж півроку вкінці життя провів у львівському "Приюті для хворих і виздо-ровців УСС"; сини його Петро і Тарас одними з перших вступили до лав "усусів" і брали безпосередню участь у боях. Фронтовій делегації "усусів", яка принесла вінок з багатозначним написом "Великому Каменяреві — Ми ломимо скалу", довірили виносити в останню путь труну з тілом померлого. Сотник полку УСС Зенон Носковський у прощальній промові над труною Івана Франка зазначив, що "його духовні діти — українські січові стрільці, виховані та викормлєні його думками й ідеями, перейняті до глибини душі його животворними словами", пішли "в бій сповнити дослівно та найточніше його заповіт", — пішли з оружем у руках ломити ворожу скелю, щоб промостити шлях народному щастю".
Протягом серпня-вересня 1916 р. полк УСС знову витримував щоденний шаленний артилерійський вогонь та безперервні атаки противника. Бойовим завданням полку було прикриття залізничного шляху Підгайці — Бережани на Тернопільщині. Ще одна гора Лисоня, на якій закріпилися "усуси", стала місцем їхньої геройської слави і непоправних втрат убитими, пораненими й військовополоненими. Потрапивши в оточення більших сил ворога, полк УСС перестав існувати. Лише 150 стрільцям і 16 старшинам удалося вирватися з оточення. Ці вояки наприкінці 1916 р. прибули на Волинь, де їх зобов'язали допомогти австрійським окупаційним властям організувати поповнення армії рекрутами з місцевого населення. "Усуси" відразу зосередилися на освітній роботі, організували у селах 46 початкових шкіл і почали працювати вчителями.
Література
1. Борисенко В. Курс української історії. — К., 1996. Винниченко В. Відродження нації: У 3 ч. — К., 1990. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. — К., 1991.
2. Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття. — К., 1993.
3. Історія України: Навч. посіб. — Запоріжжя, 2002.
4. Когутяк М. Галичина: Сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху XIX — 1939. — Івано-Франківськ, 1993.
5. Кондратюк К. Видатні історики України XX ст. Історіографічні нариси. — Л., 1998.
6. Лисяк-Рудницький І. Напрями української політичної думки // Записки НТШ. — Т. ССХХІІ. — Л., 1991.
7. Лисяк-Рудницький І. Нариси з історії нової України. — Л., 1991.
8. Литвин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. — Л., 1991.
9. Міхновський М. Самостійна Україна // Вивід прав України. Л., 1991.
10. Сухий О. Галичина: Між Сходом і Заходом. Нариси історії XIX — початку XX ст. — Л., 1999.