Частина українського населення з північно-західної Румунії та Закарпаття, а згодом — з Буковини, Марамарощини й Східної Галичини переселилася в Банат, де нині є майже 30 тис. українців. Наші земляки живуть також у Добруджі, де осіли нащадки колишніх запорожців, які після того, як Катерина II ліквідувала Запорозьку Січ (1775 р.), створили там Задунайську Січ. У дельті Дунаю українці розселені поблизу Тульчі й Констанци. Тепер у Добруджі українське населення живе в 30 сільських населених пунктах. Центрами значного зосередження українців є Бухарест, Сату-Маре та інші міста Румунії.

Характерні відмінності в мові українців, які живуть у Румунії. Жителі Південної Буковини розмовляють мовою, наближеною до мови Північної Буковини. Мова жителів північного заходу Південної Буковини наближена до мови жителів прилеглих до Румунії районів Гуцульщини. Розмовна мова українців західної частини Марамарощини збігається з говірками південно-східної частини Закарпатської області, східної частини Марамарощини — з говірками Гуцульщини. Мова нащадків вихідців із Східної Галичини й Закарпаття в Банаті переважно збігається з мовою жителів тих районів, звідки вони переселилися. Мова українців — нащадків вихідців із Запорожжя — близька до наддністрянського діалекту, тобто дуже зрумунізована.

Загалом рівень національної духовності українців Румунії порівняно невисокий. Урядові кола цієї країни багато років всіляко стримували розвиток культури національних меншин, у т. ч. української. Зменшувалася кількість українських шкіл, до мінімуму була зведена культурно-просвітницька діяльність. Багато румунських українців брали активну участь у Грудневій революції 1989 р., чимало їхніх імен знаходимо в списку тих, хто загинув у боротьбі проти репресивного режиму Чаушеску.

Останнім часом посилилася робота створеного вже після революції Союзу українців Румунії, який очолив відомий поет С. Ткачук. "Ми хочемо провести своєрідний перепис українців Румунії, — каже редактор бухарестського видавництва "Критеріон" письменник М. Корсюк, — всерйоз зайнятися шкільництвом, маємо намір запрошувати з України викладачів рідної мови та літератури і, зрозуміло, готувати своїх вчителів. Теперішній уряд ставиться дуже прихильно до національних громад взагалі".

Встановлюються прямі зв'язки українських громад Румунії з Україною. З 1990 р., наприклад, деякі навчальні заклади Львівської та Івано-Франківської областей почали підготовку спеціалістів для українських шкіл у Румунії. Першими румунськими студентами на Львівщині та Івано-Франківщині стали відповідно майже ЗО І 10 випускників ліцею з Марамарощини. Навчання студентів безплатне, їм виплачують стипендію, надають безплатний гуртожиток.

Чехословацькі українці живуть на етнічних землях у Східній Словаччині на Пряшівщині. Ці райони безпосередньо прилягають до лемківської частини Закарпаття. Раніше, до 1947 р., тобто до виселення з Лемківщини українського населення, вони межували з лемківською частиною Польщі. Чехословацькі українці розпорошені також по містах Чехії та Словаччини, значна їх кількість мешкає у Празі. Загальна чисельність українців-русинів у Чехії та Словаччині —160 тис.

У Східній Словаччині є 210 українських сіл, де живуть 100 тис. мешканців. Понад 15 тис. українців у повоєнні роки переселили в Судети. Значна їх кількість зосереджена у великих містах — Празі (5 тис), Братіславі, Кошіце та ін.

Близько 3 тис. українців живуть на етнічних землях у північно-східниій частині Угорщини, — в басейні середньої течії р. Тиси (Саболчський комітет), а також у Будапешті та в інших містах.

Наприкінці XVIII ст. частина українського населення з лемківської території Закарпаття (самоназва — русини) переселилася з пограниччя з колишніми турецькими володіннями в межах сучасної Югославії (Бачка, Славенія). Перші українські переселенці осіли в Югославії (район м. Керестури) у 1745—1768 рр. Після зруйнування Запорозької Січі сюди приїхало близько 8 тис. запорожців. В останнє десятиріччя XIX — на початку XX ст, в Боснії осіли українці зі Східної Галичини. У 30-х рр. в Югославії жило вже 30 тис. українців та осіб українського походження. За оцінками, тепер там живуть 55 тис. українців; з них 26 тис. у Бачці — частині автономної області Воєводіни, 8,2 тис. — у Боснії. Більшість югославських українців — сільські жителі. Понад 1,2 тис. осіб мешкають також у Белграді, 0,9 тис. — у Загребі, Новому Сад і та інших містах. Збереглися певні відмінності в мові югославських українців. У повоєнні роки значна кількість українців опинилася в Західній Німеччині, на території якої в середині 1948 р. у 134 таборах було ще 111 тис. вихідців із України. З цих таборів, а також із таборів у Австрії в період 1947—1955 рр. виїхали 865 тис. осіб, у т. ч. 126 тис. українців, з яких 29 % переселилися до Сіла, 18 % — до Англії, 13 % — до Бельгії, 8 % — до Канади, 3 % — до Бразілії.

Чисельність українців та осіб українського походження у Західній Німеччині становить 22 тис. осіб, 44 % з яких живе на землях Баварії, 18 % — у Баден-Вюртенберзі, 16 % — у Гессені, 7 % — у Північній Рейн-Вестфалії і Нижній Саксонії.

Майже б тис. українців та осіб українського походження живуть у Австрії, переважно у Відні. Близько б тис. українців поселилися після Другої світової війни в Бельгії, невелика їх кількість живе в Італії, Іспанії, Данії та інших країнах Західної Європи.

Незначна кількість українців — 0,4—1,0 тис. осіб — є також у Швеції, Норвегії, Швейцарії, Голландії та в інших західноєвропейських країнах. Новою (повоєнною) українською еміграцією поповнилося населення Австралії, де проживають 35 тис. українців. Вони оселилися здебільшого в східних і південних штатах Австралії, переважно в містах Сідней, Мельбурн, Аделаїда, Брісбен тощо.

Відомо, що протягом тривалого періоду Австралія була місцем, куди висилали з Англії злочинців та небажаних осіб. Першим українським поселенцем у цій країні вважають Д. Лютського (1832 р.) зі Львова. Казимир Кабант і Володимир Коссак прибули до Австралії зі Львова в 1852 р. Еміграція українців до Австралії стала масовою лише після Другої світової війни. У 1948—1958 рр. сюди приїхали близько 20 тис. осіб. Понад 60 % австралійських українців — вихідці зі західних областей України, здебільшого зі Східної Галичини, близько 40 % — зі східних областей України.

Українці оселилися також у країнах Азії та Африки. Перед Другою світовою війною, наприклад, лише в Харбіні їх мешкало близько 50 тис. Тут діяли українські школи, культурно-просвіт ні товариства, виходили українські газети і журнали — "Українське життя", "Харківський вісник", "Схід" тощо. Значні громади українських переселенців зосередилися й в інших країнах Сходу, зокрема в Сірії та Лівані. Чимала українська громада була також у Марокко та інших країнах Африки. Понад 3 тис. українців живуть у Єгипті. Вони мають друковані органи, зокрема часопис "На руїнах", створили культурно-освітнє товариство.

Трагічна історія України склалася так, що багато українців розсіялося по далеких і близьких країнах. Посилення економічних і культурних зв'язків з усіма країнами, де існує українська діаспора, і переведення цих зв'язків на державну основу ставить на порядок денний дуже багато проблем, які потребують всебічного наукового вивчення, глибшого дослідження історії і географії розселення зарубіжних українців, налагодження з ними взаємовигідних зв'язків, взаємодопомоги у матеріальних, духовних і мовних сферах, ширшого залучення зарубіжних українців до національно-культурного життя на етнічних землях, надання їм кваліфікованої допомоги у вивченні рідної мови, літератури, історії, географії та інших українознавчих предметів. Великі перспективи має утворення в Україні спільних із зарубіжними українцями промислових та інших підприємств, об'єктів обслуговування населення і виробництва, санаторно-курортного господарства, співробітництво в охороні здоров'я, шкільництві, науці, культурі. Україна повинна стати такою країною, де зарубіжні українці матимуть змогу працювати разом із своїми співвітчизниками в галузі духовного розвитку народу, повсюдного утвердження ідеалів гуманізму, формування нового європейського дому.

Отже, третя хвиля української еміграції характерна тим, що в неї влилося українське населення, яке з різних причин не мирилося з політичним режимом на наших теренах й тому змушене було шукати в демократичних державах світу нормального життя для себе і своїх дітей.

В останні десятиріччя до цієї категорії українських емігрантів приєдналися "інакодумці". Дисидентство відкрило цілу смугу в українській еміграції, надало їй суто політичного характеру.

Водночас набув певного поширення такий своєрідний вид еміграції, як утворення подружніх пар із іноземцями для подальшого виїзду за кордон. Це здебільшого стосується молодих, які брали шлюб із іноземними спеціалістами, що тимчасово навчалися або працювали чи стажувалися в Україні. В цей період помітно зросла еміграція українського населення до Ізраїлю та інших країн з ізраїльськими візами.

Українські поселенці на своїй другій батьківщині створили свою національну культуру, науку, завдяки повсякденній праці їхні представники досягли висот у державних установах і громадських організаціях. Про українських емігрантів кажуть добрі слова державні та політичні діячі країн їх поселення.

Література

1. Алексеєв