РЕФЕРАТ

на тему:

Українська державність в період 1918—1920 pp

План

1. Українська державність в період 1918—1920 pp.

2. Список літератури

П. Скоропадського обирають отаманом усього "Вільного козацтва*'. Необхідно зазначити, що жовтневі події у Петрограді П. Скоропадський зустрів вороже. У жовтні 1917 р. корпус генерала Скоропадського не дав можливості 2-у гвардійському корпусові, який знаходився під впливом більшовиків, прийти на допомогу виступу солдатів і робітників міста Києва. За його наказом були роззброєні революційні полки і вислані в Росію. Завдяки діям Скоропадського Центральна Рада змогла зберегти свою перевагу у місті. Незважаючи на цю заслугу перед Радою, він зустрів в українському уряді холодне ставлення до себе, яке поширилося й на корпус. Зокрема, йому не надавали належної допомоги в забезпеченні воєнним спорядженням. Підозрюючи в особі Скоропадського майбутнього "Бонапарта", Генеральний секретаріат змусив його передати командування корпусом генералові Гандзюкові і на певний час відійти у тінь.

Невідомо, як склалася б доля колишнього царського генерала, який оселився на Хрещатику в одній з невеличких квартир, коли б весною 1918 р. в Україні в результаті німецько-австрійської окупації різко не змінилась політична ситуація. Однією з характерних ознак цього було падіння авторитету Центральної Ради, розчарування частини населення у демократичних формах правління та прагнення мати сильну виконавчу владу. По всій Україні проходять з'їзди та збори землевласників, що вимагають передати владу в одні міцні руки та скасувати земельний закон. Німецьке та австрійське командування на Україні майже не звертає уваги на Центральну Раду та її уряд. А австрійський посол на Україні граф Форгач навіть висловив побажання замінити український уряд німецьким генерал-губернаторством.

Весною 1918 р. в Києві утворюється "Українська народна громада" (УНГ), яка об'єднує землевласників та колишніх військових. Серед членів "Громади" значну кількість становили старшини 1-го Українського корпусу та козаки "Вільного козацтва", а ЇЇ головою став П. Скоропадський. Варто звернути увагу на один принциповий момент. УНГ об'єднувала у своїх рядах монархічні кола населення України, але поряд з ним мала досить привабливу, виразно національно забарвлену програму. Вчитаймося в її основні положення: "Автократична або большевицька форма правління недопустима... Кожний може виражати свої думки усно або письмово й має право поширювати їх з допомогою преси або іншим способом... Землю дістануть в першій мірі безземельні селяни й козаки, які своїми грудьми обороняли Україну перед зовнішніми й внутрішніми ворогами... Охорона інтересів робітників і їх державне страхування". Ще показовішими були статті програми, які стосувались питань освіти: "В народній школі освіта ведеться українською мовою. В гімназії мову викладання визначають батьки більшістю голосів, а в університетах — професорські колегії". Головна причина явної суперечності між програмними положеннями "Громади" та її практичною діяльністю полягала в намаганні залучити до організації широкі кола населення України.

УНГ налагодила тісні стосунки з Партією українських хліборобів-демократів через лідерів цієї партії братів В. і С. Шеметів, М. Міхновського та В. Липинського. Поряд з цим керівництво "Громади" починає консультації з німецьким командуванням з питань державного перевороту.

Добре розуміючи неможливість тривалого окупаційного режиму в Україні, німці також починають готувати зміну державної влади на українських землях. Новий уряд передбачалося утворити у формі диктатури, з сильною владою, без народного представництва, принаймі на перший час. Кандидатами у диктатори були визначені Є. Чикаленко, М. Махновський та П. Скоропадський. Кандидатура Є. Чикаленка, багатого поміщика і відомого громадського діяча, незабаром відпала через небажання самого кандидата.

Фактично доля Центральної Ради, УНР та її уряду була вирішена на нараді 24 квітня 1918 р., що відбулася в резиденції начальника штабу німецьких військ в Україні генерала Гренера. Німецький посол в Україні барон Мум, австрійський посол граф Форгач, військові аташе разом з командуванням окупаційними військами остаточно вирішили питання про кандидатуру майбутнього диктатора. Перевагу віддали П. Скоропадському.

Були вироблені також попередні умови, які він мав визнати:

"1. В часи перебування австро-угорських і німецьких військ на Україні ніяка українська армія не може формуватися. Може тримати винятково лише поліцейські відділи за порозумінням з обома командуваннями.

2. Для всіх злочинів супроти союзних військ установлюються німецькі й австро-угорські польові суди. Українська юстиція має бути забезпечена проти терору політичних організації.

3. 3 усіх державних установ мають бути усунені неблагонадійні елементи. Всі земельні та інші надзвичайні комітети мають бути розпущені й замінені нормальними державними або земельними органами.

4" Якщо в Україні нема військових, судових законів, то вони мають, бути замінені відповідними законами центральних держав.

5. Всі розпорядження, що гальмують торгівлю харчовими і сирими продуктами, мають бути скасовані на користь Австро-Угорщини та Німеччини. Особливо має бути допущена вільна торгівля під сильним контролем союзників і українського уряду, а всі заборони вивозу й залізничний контроль мають бути скасовані. Має бути встановлений один спільний контроль на кордоні.

6. Аграрне питання має бути розв'язане через відновлення приватної власності й виплату за розділену між ними землю. В інтересах здатності сільського господарства до експорту великі земельні господарства мають бути збережені до певних, зазначених в законі меж.

7. Фінанси й валютне питання мають регулюватися на основі взаємного порозуміння".

Чому ж перевага серед кандидатів була надана Павлові Скоропадському? Зрозуміло, що німці врахували те, що він — нащадок гетьмана України, користувався підтримкою "Вільного козацтва", був генералом колишньої царської армії. Однак вирішальне значення мали його тісні контакти з німецьким командуванням та підтримка Союзу земельних власників. Генерал Гренер провів зустріч із Скоропадським і ознайомив його з попередніми умовами німецького та австрійського командування. Після визнання всіх висунутих вимог почалася практична підготовка до державного перевороту. Перед "Українською народною громадою" було поставлено завдання заручитися підтримкою політичних партій України та підготувати. видимість "законної" зміни державної влади. Все інше взяло на себе німецьке командування. Слід відзначити, що Скоропадський зміг заручитись підтримкою тільки Української демократично-хліборобської партії, яка відбивала інтереси заможного селянства, та Союзу земельних власників. Саме ці дві партії і скликали Хліборобський конгрес.

Першим кроком боротьби німецького командування з Центральною Радою, було опублікування наказу фельдмаршала Ейхгорна про введення в Україні з 25 квітня 1918, р. німецьких польових судів. Через кілька днів вони роззброїли Першу українську (синю) дивізію і оточили казарми Січових стрільців, а 28 квітня німецькі солдати зробили обшук в приміщенні Центральної Ради і заарештували кількох міністрів УНР. 29 квітня в Київському цирку зібрався Хліборобський конгрес, який з благословення німецького командування обрав гетьманом Скоропадського, а той проголосив утворення Української держави.

Що приніс на українські землі новоявлений гетьман? Чи був це справді, як говорить В'ячеслав Липинський в "Листах до братів хліборобів", "традиційно-національний монарх, що персоніфікував волю свого народу й повернув на приналежний йому здавен-давна кров'ю предків освячений, батьківський уділ"? А, може, з'явився новий український Наполеон, який хотів перемогти розбурхану стихію в ім'я ідеалів порядку, чи намагався, за висловом Дмитра Донцова, "повторити бонапартівський експеримент на українських землях"?

Відомо, що для становлення будь-якої держави замало її проголосити. Потрібно, щоб була відповідна сила. Чи мав Скоропадський таку силу? Ні, якщо не зважати на ті 300—400 осіб, що їх налічувала "Громада". Тому, незалежно від того, які плани ставив перед собою гетьман, провести самостійну політику він не міг.

Прийшовши до влади за допомогою німців та не маючи твердої підтримки політичних кіл України, Скоропадський змушений був тривалий час узгоджувати свої дії з німецькими генералами.

Допомога німецьких і австро-угорських військ Скоропадському в державному перевороті лягла тягарем на український народ, адже гетьман дав згоду на вивезення з України значної кількості продовольчих товарів та сировини: до 11 млн пудів живої ваги худоби; 300 тне. овець; 1 млн гусей і 1 млн особин іншої птиці; 400 тис. пудів сала і 60 тис. масла і сиру; щомісячно 200 тис. пудів м'ясних ковбас; 2500 вагонів яєць; 20 % спирту виробництва 1918—1919 рр. Крім того, 11 тис. вагонів спеціальних сортів дерева; 750 тис. пудів прядива; 38,5 млн пудів залізної руди; З млн пудів марганцевої руди; 1 млн штук сирих шкір; 250 тис. пудів тютюну тощо. Всі ці товари необхідно було відібрати в українського народу, а зробити це без застосування сили було неможливо.

29 квітня була опублікована гетьманська "Грамота до всього українського народу" та "Закони про тимчасовий державний устрій України". Перший з цих документів повідомляв: "Як вірний син України я вирішив взяти на себе всю повноту влади. Цією грамотою я оголошую себе Гетьманом всієї України. Управління Україною буде проводитися через посередництво призначеного мною кабінету міністрів. Центральна і Мала ради, а також всі земельні комітети з нинішнього дня розпускаються. Всі міністри і товариші міністрів (заступники) звільняються". Здавалося б, як не повірити доказам Скоропадського, що він відновлює старі українські закони, адже його повний титул