Щоб заручитись підтримкою української інтелігенції, Павло Скоропадський звертає увагу на українізацію школи. Слід зазначити, що до цієї ідеї негативно поставилися монархічні партії. Вороже її сприйняли й батьківські комітети середніх шкіл. Тому, щоб уникнути конфліктів, гетьман вважав доцільнішим засновувати нові українські гімназії, ніж українізувати російські. З його згоди відкрито 54 українські гімназії, а в російських гімназіях введено як обов'язкові предмети українську мову, історію та географію України, а також історію української літератури. 17 серпня 1918 р. Скоропадський приймає рішення про перетворення Київського народного українського університету в Київський державний український університет та заснування Кам'янець-Подільського державного українського університету. Гетьман також затвердив закон про заснування у місті Києві державного драматичного театру та державної драматичної школи. Згодом вийшов закон про право написання та захисту дисертацій і наукових праць українською мовою. Були утворені Військова академія та Всеукраїнська національна бібліотека, а також Український державний архів, в якому мали бути документи історії України, перевезені з архівів Москви та Петрограда. 24 листопада 1918 р. відбулося урочисте відкриття Української академії наук. На посаду президента Академії наук запрошували М. Грушевського, але він відмовився. Першим президентом УАН став В. Вернадський. Однак було б відступом від історичної правди приписати заходи з розвитку національної культури тільки гетьманові. Чималу роль у цій справі відіграв міністр освіти М. Василенко.

Восени різко змінилася міжнародна ситуація. Розпалася Австро-Угорська імперія. У Німеччині назрівала революція. Антанта підтримувала російські монархічні організації і ставилася негативно до "сепаратизму" народів колишньої Російської імперії. Усі ці фактори зробили становище гетьманської держави хитким. Вона не мала регулярної армії, а з розпадом Австро-Угорщини та революційними подіями у Німеччині їй загрожувала окупація військ Антанти.

За цих умов гетьман тільки частково виконав пункти домовленості, що були досягнуті з керівництвом Національного союзу. Замість утворення нового національного уряду він реорганізує старий уряд Ф. Лизогуба. Вводить до Ради міністрів 5 представників Національного союзу (4 члени партії соціалістів-федералістів — А. В'язлов, О. Лотоцький, П. Стебницький, М. Славинський та безпартійний В. Леонтович). На реорганізацію уряду десять міністрів-кадетів відповіли протестом. Вони подали голові Ради міністрів Ф. Лизогубу "Записку в справі зовнішньої політики України", в якій пропонували розпочати воєнні дії проти РСФРР та боротися за відбудову "единой и неделимой" Росії. Партія кадетів схвалила позицію "десятки" та заборонила своїм членам підтримувати П. Скоропадського і входити до його уряду. Серед інших політичних партій розпочалася боротьба двох орієнтацій: національно-самостійницької та федеративної, що передбачала відновлення єдиної Росії. Це призвело до кризи в низці партій. Зокрема, Союз хліборобів-власників розпався на дві частини: дрібні хлібороби подали гетьманові меморандум з вимогою незалежності України, а заможні члени Союзу стояли за федерацію з Росією.

Робота коаліційного уряду була нетривалою. Дуже швидко на міністрів-українців в уряді перестали зважати, а після того, як стало відомо, що генерала Денікіна призначено Верховним головнокомандувачем усіма військовими силами на території колишньої Росії, діяльність уряду взагалі стала неможливою. Основною причиною кризи коаліційного уряду стало наполягання міністрів на підпорядкуванні української армії генералові Денікіну. Міністри-українці виступили з різким протестом, але гетьман не звернув на це уваги. Навпаки, він підтримав ідею свого генерального штабу про можливість об'єднання командування військами Дону та України. Скоропадський навіть відважився на зустріч з отаманом Донського війська генералом Красновим, на якій вони вирішували практичні питання співпраці V військовій галузі.

Саме в цей час Український національний союз звернувся до уряду з проханням дозволити провести конгрес. Крім того, українські соціалістичні партії висунули вимогу ввести до складу уряду їхніх представників. Однак гетьман заборонив проведення конгресу. Були відкинуті й ідеї розширення складу уряду. Міністрам-українцям нічого не залишалось, як скласти свої повноваження. 14 листопада урядова коаліція розпалася.

Восени 1918 р. активізував роботу Союз українських заводчиків і фабрикантів, який вимагав від Скоропадського різними державними заходами (звільненням від податків, асигнуваннями тощо) допомогти "збіднілим" капіталістам стати на ноги. Буржуазія змусила гетьмана затвердити новий закон про вибори до міських дум, за яким влада в органах місцевого самоврядування переходила до рук фабрикантів. Поряд з цим Скоропадський підписує вироблений поміщиками закон про нові вибори до земських самоврядувань, яким земства фактично передавалися в руки поміщиків. На початку листопада 1918 р. в Києві відбувся з'їзд поміщиків України, в якому взяв участь і гетьман. На з'їзді поміщики змогли переконати його в тому, що Україні земельна реформа не потрібна. Скоропадський обіцяє скасувати своє рішення про примусове утворення державного земельного фонду як форми надання допомоги безземельним селянам.

Поміщики та промисловці підготували і провели другий з'їзд. З огляду на погіршення становища гетьмана внаслідок урядової кризи вони вирішили надати йому допомогу, за яку від Скоропадського вимагали припинити контакти з українськими партіями, спрямувати свою політику на відновлення Великої Росії та орієнтуватися на країни Антанти.

Все це змушує гетьмана остаточно порвати з українським національним рухом і підтримати вимоги російських монархістів. Він вірив у те, що за це отримає допомогу від російського офіцерства та Антанти. Саме тому Скоропадський приймає рішення про облік і призов на військову службу офіцерів та унтер-офіцерів колишньої російської армії, а 10 листопада видає наказ про оголошення військового стану на Чернігівщині, Київщині та Полтавщині. Вся повнота влади в цих староствах переходила до рук командирів корпусів, яким надавалися права командувачів окремими арміями згідно з "Положением о полевом управлений войск в военное время". Цивільній владі належало керуватися окремими статтями "Свода законов Российской Империи". Так на території Української держави відновлювалася юрисдикція ще низки законів царської Росії.

14 листопада 1918 р. генерал Скоропадський затвердив новий склад уряду, на чолі якого став С. Гербель. Була оголошена також "Грамота Гетьмана всієї України", якою скасовувалася суверенність Української держави та проголошувалась федерація України з Великоросією. "В цій федерації, — говорилося у грамоті, — Україні належить зайняти одне з перших місць, бо від неї пішов порядок та законність в краю і в її межах вперше вільно відвели дух всі принижені більшовиками громадяни бувшої Росії". Основним завданням гетьмана та його уряду ставало "утворення Всеросійської Федерації, якої конечною метою буде відновлення Великої Росії".

І немов навмисне у цей день призначення нового уряду в Києві гетьманська варта й російські офіцери розстріляли мирну демонстрацію робітників і студентів, що вийшли на вулиці міста з червоними прапорами, протестуючи проти дій гетьмана.

У відповідь на ці дії гетьманського уряду залізничники Київського вузла 15 листопада оголосили страйк. Через два дні застрайкували робітники заводу "Арсенал" та інших підприємств міста. Згодом почався політичний страйк у Херсоні. Масовий страйковий рух робітників все більше наростав і в листопаді паралізував дії гетьманської влади й німецького командування, посилив їхню розгубленість та невпевненість, сприяв підготовці загального повстання. Боротьба з гетьманським урядом набирала дедалі загрозливіших форм. В різних районах України успішно діяли численні повстанські загони. Селянські виступи посилювали загальне недовір'я до Скоропадського, в якому за гетьманськими регаліями все чіткіше проступали риси царського генерала та поміщика.

Важливим фактором дестабілізації гетьманського режиму стала діяльність більшовиків України. У липні 1918 р. була утворена КП(б)У, а до осені вже діяла розгалужена мережа підпільних комуністичних організацій. У листопаді був сформований Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Г.Л. П'ятаковим. Але українські соціалістичні партії, об'єднані в УНС, діяли енергійніше.

13 листопада 1918 р. в приміщенні міністерства шляхів на Бі-біковському бульварі в Києві відбулося засідання Українського національного союзу, на якому остаточно був схвалений план повстання проти гетьмана та обрано Директорію. У ніч з 14 на 15 листопада вона звернулася з відозвою до населення України, в якій говорилося: "Генерал Павло Скоропадський є насильник і узурпатор народної влади. Все правительство його, як протинародне, проти національне, оповіщаємо недійсним. Пропонуємо генералу Скоропадському й його міністрам залишити обманом і насильством захоплені урядові посади".

Що гетьман міг протиставити Директорії та масовому народному повстанню? Ще влітку 1918 р. з дозволу німецьких окупаційних властей почалося формування восьми армійських корпусів, їх штаби розташувалися у Києві, Житомирі, Вінниці, Одесі, Чернігові, Полтаві, Харкові і Катеринославі. Проте формування їх йшло дуже повільно. Восени вони не були укомплектовані й озброєні. До того ж більшість солдатів і частина командирів були незадоволені гетьманським режимом.

Залишившись без реальної сили, Скоропадський шукає шляхи до порозуміння з Антантою. Він посилає свого представника до Румунії, де перебували посли всіх держав. З