ініціативи Скоропадського новий гетьманський уряд 20 листопада надіслав телеграми білогвардійцям Дону, Кубані, Тереку і місії Добровольчої армії з пропозицією прислати до Києва своїх представників на конференцію, яка б обговорила питання боротьби з Радянською Росією, відновлення монархії та надання допомоги Українській державі у боротьбі з Директорією. 29 листопада гетьман підтримує рішення Ради міністрів видати з державної скарбниці України представникові Добровольчої армії 10 млн карбованців для формування нових військових частин. Та надії Скоропадського виявилися марними.
Директорія, виїхавши до Білої Церкви, в розташування полку галицьких "Січових стрільців", який перейшов на її бік, на певний час зосередила в своїх руках керівництво повстанським рухом на Україні. Протягом другої половини листопада — першої половини грудня 1918 р. під її контроль перейшла більша частина території України. Директорію підтримали гетьманські війська: дивізія сірожупанників, що перебувала на Чернігівщині;
запорізька дивізія, яка стояла на Харківщині; "Чорноморський козачий кіш", який формувався у Бердичеві, та інші. Фактично влада Скоропадського трималася тільки у місті Києві та й то висіла на волосині.
Після того, як повстанська армія розбила гетьманські частини під Мотовилівкою, в розпорядженні Скоропадського майже не залишилось військових сил. Київ обороняли тільки добровольці та незначна кількість російських офіцерів. 14 грудня війська Директорії ввійшли до Києва, а опівдні Скоропадський підписав останній офіційний документ: "Я, гетьман усієї України, на протязі семи з половиною місяців прикладав усіх своїх сил, щоб вивести край з того тяжкого становища, в якім він перебуває. Бог не дав мені сил справитись із цим завданням, і нині я, з огляду на умови, які тепер склались, керуючись виключно добром України, відмовляюсь від влади. Павло Скоропадський". Свої повноваження він заповів урядові, але того ж дня Рада міністрів всю владу передала до рук Директорії, яка 17 грудня оголосила гетьмана поза охороною закону, а його майно конфіскувала.
Література
1. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917—1953: У 2-х кн. — К., 1994.
2. Будков Д., Веденеев Д. Система зовнішньополітичного інформування в часи Директорії // Політика і час. — 1993. — № 10.
3. Винниченко В. Відродження нації: У 3-х ч. — К., 1990.
4. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. — К., 1991.
5. Копиленко М., Копил єн ко О. Зовнішня політика Центральної Ради // Політика і час. — 1992. — № 11—12.
6. Копиленко О. Сто днів Центральної Ради. — К., 1992.
7. Красівський О. Галичина в першій чверті XX ст. — Л., 2000.
8. Литвин М., Науменко К. Історія Галицького стрілецтва. — Л., 1991.
9. Малик Я. Тоталітаризм в українському селі. Перша спроба впровадження (жовтень 1917—березень 1918 рр.). — Л., 1996.
10. Пиріг /., Прощадок Ф. Павло Скоропадський: штрихи до політичного портрета // УІЖ. — 1992. — № 9.
11. Полонська Василенко Н. Історія України 1900—1923 рр. -К., 1991.
12. Солдатенко В. Становлення української держави і проблема збройних сил // УІЖ. — 1992. — № 5.
13. Солдатенко В. Центральна Рада та українізація армії. // УІЖ. — 1992. — № 6.
14. Ткачук А. Симон Петлюра. Політичний портрет. // Київська старовина. —1992. — № 6; 1993. — № 1.