Б. Хмельницький так само забороняв усім станам своєї держави підтримувати відносини з Москвою.

Все похитнулося в Україні після смерті Б.Хмельницького. Із організованої у тодішньому розумінні держави, в якій панував внутрішній мир, що притягав до себе навіть неправославне населення Речі Посполитої, Україна досить швидко перетворилася в "землю безголовную".

Іноземні сили, до яких звертався І. Виговський за підтримкою свого авторитету в Україні, дбали лише про власні інтереси. Жодна з сусідніх держав (Польща, Крим, Москва) не була зацікавлена в тому, щоб в Україні панував порядок і була міцна влада. Розуміння цього іноді прокидалося у діячів доби Руїни, проте ненадовго. Свавілля проти "значного" товариства набувало таких масштабів, що козацька старшина, незважаючи на свою відразу до Москви, зверталася до російських воєвод, щоб з їхньою допомогою подолати цей розлад.

Отже, відразу після смерті Б. Хмельницького в Україні зіткнулися два великі ворожі табори: шляхетський і, якщо його можна так назвати, народний. Сьогодні важко визначити, хто зробив більше шкоди: шляхтичі, що поклали свої кваліфікацію і державотворчий хист у підмурівок української державності, але робили все, щоб зберегти status quo феодальних взаємин, повертаючи селян у колишній стан напіврабів, чи українські "чорні люди", які ладні були для збереження своїх соціальних здобутків кинути святу ідею державності під кривавий московський чобіт.

Додамо, що зіткнення цих ворожих таборів стало першочерговим завданням для московського уряду. Московські політики повели шалену агітацію проти гетьмана і старшини, переконуючи козаків, що під московськими воєводами українцям буде краще, ніж під власними полковниками. Ці зерна впали на родючий ґрунт.

Дивна річ — гарантом соціальної рівності і власної свободи українські низи бачили монархічну Москву, яка застосовувала найтерористичніші види феодального гноблення. Наслідки цієї помилки відчуваємо й досі.

Відразу після смерті Б. Хмельницького московський уряд став на шлях відвертого порушення Березневих статей 1654 р. З листа кам'янецького коменданта Гуменецького коронному гетьману довідуємося про вимоги, з якими приїхав московський посол:

1) щоб лише 12 тис. реєстрових козаків було; 2) щоб вся "інтрата" йшла цареві; 8) щоб над кожним полком стояв полковник-московитин і старшина була московська; 4) щоб по смерті козаків їхні діти були царськими підданими; 5) щоб Хмельницький-молодший із скарбами був відісланий; в) щоб київський митрополит залежав від московського патріарха і там посвячувався, а також щоб за царським привілеєм перебував на цьому уряді. Виговський тоді зумів захистити українську державність від цілковитого знищення і відхилив московські вимоги. 6 грудня 1667 р. був обраний новий київський митрополит Діонісій Балабан. Гетьман навіть не повідомив Москву про вибори. Але московський "орел", відчувши у своїх лапах велику здобич, уже не бажав випускати її з пазурів: підкорення України було для нього першочерговим завданням. Серед постійних молитов московського царя була і така: "О еже престолу Киевскому соединиться с богопоставленным престолом Московским и княжению Малороссийскому совокупитися с богохранимым Великороссийским царством". Відчувши непоступливість нового гетьмана, царський уряд вирішив послабити його становище, спровокувавши громадянську війну. Українська державність мала бути знищена із самої середини. Братовбивча війна спалахнула 25 січня 1658 р. Саме того дня відбулася перша збройна сутичка між військами гетьмана і повстанцями.

Література

1. Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1995. — Т. 7. — 628 с; Нью-Йорк, 1957. — Т. 8.; Ч. 1. — 336 с; Т. 9. — Кн. 2. — 609 с.

2. Гуржій О. Українська держава в другій половині XVII— XVIII ст.: кордони, населення, право. — К., 1996. Гетьмани України. — К., 1991.

3. Дашкевич Я. Павло Тетеря — незрозумілий гетьман (1662— 1665) // Неопалима Купина. — 1995. — № 1, 2.

4. Дашкевич Я. П. Тетеря // Володарі гетьманської булави. Історичні портрети. — К., 1995. — Вид. 2.

5. Крип'якевич І. Бібліографія. Нові праці з історії Гетьманщини XVII ст. // Записки НТШ. — Т. 144, 145.

6. Крип'якевич J. Історія Української держави XVІ—XVIII ст. (Літографічні лекції, читані у Львівському університеті). — Л., 1922.

7. Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик. — К., 1991.

8. Мазепа. — К., 1993.

9. Мазепа /. і Москва. — К., 1994.

10. Млиновецький Р. Боротьба Росії і Польщі за Україну // Нариси політичної історії. — Канада, 1953.

11. Модзалевський В. Перший військовий підскарбій (1663—1669). Роман Ракушка-Романовський // Записки історично-філологічного відділу Української Академії наук. — К., 1919. — Кн. 1.

12. Оглоблин Н. Воеводские "вестовые отписки" XVII в. как материал для истории Малороссии // Киевская старина. — 1885. — Т. 12.

13. Пасічник М. Україна в добу Руїни. — Л., 2002.

14. Швидько А. Борьба городов Украины за осуществление решений Переяславской Рады. — Днепропетровск, 1983.

15. Яворницький Д. Історія Запорозьких козаків. — К., 1990. — Т. 2.

16. Яковлів А. "Статті Б. Хмельницького" в редакції 1659 р. // Ювілейний збірник ВУАН на пошану акад. М. Грушевського. — К., 1929.