утворення. Саме в цьому контексті ініціаторами переговорів було загалом визначено ставлення до уряду на чолі з В. Леніним. Рада народних комісарів визнавалася фактично урядом центральних районів Росії, але не загальнодержавним органом. Нарешті, вживались енергійні заходи для налагодження роботи військового апарату шляхом заміни старих його керівників довіреними особами крайового уряду України, а також для організації співробітництва останніх із ставкою Верховного головнокомандувача. Певні підсумки багатомісячної діяльності було підбито в III Універсалі, який побачив світ 7 листопада 1917 р. Документ проголосив утворення Української Народної Республіки в складі Російської Республіки. Встановлювалися кордони нового державного об'єднання, визначалися найголовніші політичні принципи його функціонування: забезпечення свободи слова, друку, совісті, зборів, спілок, страйків. Повідомлялось також про запровадження 8-го-динного робочого дня, "національно-персональної автономії для національних меншостей", про формування нової судової системи, про скасування кари на смерть та про амністію для всіх політичних в'язнів. У галузі земельних стосунків оголошувалося про скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі нетрудових господарств і про передачу їх "земельним комітетам, обраним народом".
Отже, початковий етап формування української державності завершився. Громадянська війна, що почалася, стрімко змінила і політичне становище в країні, й, природно, подальші плани фундаторів УНР. Доля республіки, її громадян віднині залежали від спроможності верховного керівництва вивести економіку з глибокої кризи, розподілити конфісковані землі серед селян, проводити активну зовнішню політику та укласти мир на фронтах, а також досягти угоди з цих та інших питань як із національними меншинами в Україні, так і з урядами районів колишньої Російської імперії. Подальші події показали, що розв'язати ці проблеми керівники Української Народної Республіки та її верховного законодавчого органу — Центральної Ради — не зуміли.
Література
1. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917—1953: У 2-х кн. — К., 1994.
2. Будков Д., Веденеев Д. Система зовнішньополітичного інформування в часи Директорії // Політика і час. — 1993. — № 10.
3. Винниченко В. Відродження нації: У 3-х ч. — К., 1990.
4. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. — К., 1991.
5. Копиленко М., Копил єн ко О. Зовнішня політика Центральної Ради // Політика і час. — 1992. — № 11—12.
6. Копиленко О. Сто днів Центральної Ради. — К., 1992.
7. Красівський О. Галичина в першій чверті XX ст. — Л., 2000.
8. Литвин М., Науменко К. Історія Галицького стрілецтва. — Л., 1991.
9. Малик Я. Тоталітаризм в українському селі. Перша спроба впровадження (жовтень 1917—березень 1918 рр.). — Л., 1996.
10. Пиріг /., Прощадок Ф. Павло Скоропадський: штрихи до політичного портрета // УІЖ. — 1992. — № 9.
11. Полонська Василенко Н. Історія України 1900—1923 рр. -К., 1991.
12. Солдатенко В. Становлення української держави і проблема збройних сил // УІЖ. — 1992. — № 5.
13. Солдатенко В. Центральна Рада та українізація армії. // УІЖ. — 1992. — № 6.
14. Ткачук А. Симон Петлюра. Політичний портрет. // Київська старовина. —1992. — № 6; 1993. — № 1.