У гуцулів заплітали коси не тільки дівчата, а й заміжні жінки. Дівчата вплітали у волосся також штучні коси з конопель або гарусу. Голову дівчата прикривали, зазвичай, вінкоподібно; зокрема, носили старовинне чільце — нанизані на дріт або ремінець мідні пластинки у формі маленьких стручків чи пелюсток. У заміжних жінок побутувала намітка, поверх якої голову інколи обвивали складеною в смугу хусткою. На свята одягали багато шийних, вушних і ручних прикрас: згарди — нанизані на шнурок хрестики, а між них трубочки з латуні або закручені спіраллю мідні дротики; ґердан — плаский ланцюжок, подібний до ажурного коміра; ковтки — низані з різнобарвного бісеру грушоподібні сережки, а також сережки з підвісками з намистин або металевих пластин; ретязі, нараквиці (щось на зразок браслетів, сплетених із різнокольорової вовни), персні. За взуття для всіх жінок правили постоли, які в свята одягали з панчохами (капчурами), а для дівчат — ще й чоботи. Жінки носили ногавиці — доколінниці.

В одязі бойків, лемків, покутян і буковинців — чимало спільного з гуцулами. Чоловіки всіх зазначених груп носили короткий верхній одяг типу сердака або піджака, подібні до киптаря безрукавки (мунтян — у буковинців і покутян та безрукавки з тканини — лейбики, катанки — в інших групах). Поширений був також одяг типу опанчі, в якому замість відлоги пришивалася пелерина (манта у буковинців і покутян, сірманя у лемків, сіряк у бойків).

Буковинці, покутяни та частково бойки сорочку випускали поверх штанів, через плече вішали торбину. Підрізали волосся тільки спереду, носили шапки, брилі.

Особливостями лемківського чоловічого комплексу були сорочка з розрізом на спині, що заправлялася в штани, та чуганя — сукняний плащоподібний одяг із довгою пелериною та з імітацією рукавів, що сягав подолу і одягався наопашки.

Сорочка бойків також мала розріз на спині, їхній сердак, як і лемківський, нагадував свиту. У бойків ще на початку XX ст. була в ужитку хутряна безрукавка — бунда, один бік якої був незашитий і зав'язувався ремінцями. Чоловіки-бойки подекуди заплітали волосся у дві коси.

На Буковині переважали тунікоподібна сорочка і полотняні, сукняні або шкіряні штани (машини) з вузькими довгими холошами. У буковинців і покутян сердак прилягав до талії, побутував тулуп-кожух.

Спільними елементами жіночого костюма бойків, лемків, буковинців і покутян були безрукавки і сердаки, що майже не відрізнялися від чоловічих, і постоли — як найпоширеніший вид взуття. Проте вбрання кожної з цих груп також мало свої відмінності.

Для бойківчанок характерною була сорочка з відокремленим станком, густо зібраним подолом та з розрізом на спині або на плечі. Сорочки вишивались на грудях півколом на зразок намиста. Спідниці шились із білого полотна або вибійки, рясно призбирувались і вишивались. З-під очіпка заміжні жінки випускали по боках кучерики, які іноді згортали у скрутні. У свята волосся розпускалося, а на голову одягалася біла хустка.

Лемківчанки носили також дводільну із зборами сорочку з розрізом на плечі, кольорові спідниці, а як верхній одяг — шубу, пошиту в талію і покриту фабричним сукном (манту). Заміжні жінки розділяли волосся на дві половини, а потім, згорнувши кожну з них у скрутень, намотували на луб'яний або мотузяний обруч, що накривався очіпком; зверху накидався обрус (тип рушника).

Значно більше різнився одяг буковинок і покутянок. Тут побутувало два типи жіночої сорочки: тунікоподібна з рукавами без зборок і сорочка з поликами. Поясним одягом були горботка або спідниця. Горботка — це шматок смугастої або однотонної чорної чи червоної вовняної тканини, якою огортаються стегна, один із кінців підтикається під пояс.

До плечового та верхнього одягу буковинців і покутян входили киптарі, сердаки і кожухи. Кожух іноді покривався фабричним сукном (кунтуш). Кожухи на свята одягали і влітку. Був поширений на Буковині одяг типу пальта — бурнус. Дівчата, крім хусток, носили коди — вінкоподібні прикраси із жмутка тирси, що кріпилися на тімені й пишно піднімалися вгору, а волосся при цьому розпускалось. Іноді під цей убір підтикалося пташине пір'я. Заміжні жінки, викладаючи волосся, робили фігурну пов'язку на тімені. Взимку та влітку носили постоли і чоботи.

Своєрідним був костюм українського населення Закарпаття. У чоловіків побутували довгі поликові сорочки, вузькі сукняні або полотняні штани без з'єднуючої холоші вставки, а також широкі штани типу словацьких і угорських, що під перезувались широким поясом. Нагрудний та верхній довгополий одяг складався з піджакоподібного сіряка, короткого кожушка та довгого прямоспинного безрукавного кожуха з широким коміром (губи). Чоловіки носили брилі, взувалися в постоли і чоботи.

У жінок Закарпаття поширеними були плісирована сорочка з розрізом на плечі або на спині, полотняна спідниця з передньою вставкою (попередниця). Побутував також фартух (плат) як єдиний поясний одяг. Широкого вжитку набули безрукавки міського типу (камізельки), сіряки й кожушки, що не відрізнялись від чоловічих, й оригінальне верхнє вбрання — гуня з ворсистого сірого або білого сукна з імітацією рукавів. Дівчата заплітали волосся в дрібні коси (дрібушки), на голову вдягали луб'яний обруч з нашитими монетами, вінки і жмутки штучних квітів. В усі пори року взували постоли або чоботи.

Перехідним між буковинсько-покутським одягом і одягом, характерним для Прикарпаття, Західного Поділля та частково Волині, можна вважати східноподільський комплекс. Чоловіки тут носили навипуск тунікоподібну, з вільними рукавами і високим коміром сорочку, вузький тканий пояс або ремінець, темного кольору свиту з шалевим коміром і прохідкою, опанчу, полотнянку. В широкому вжитку були брилі і постоли.

На Поділлі до останнього часу зберігалися давні слов'янські традиції прикрашання одягу на основі зооморфного орнаменту. Домінуючий чорний колір вишивки був характерним для верхнього плечового одягу типу свити (чугаїни, гуньки), а також поясного одягу (запаски, горботки). На відміну від Наддніпрянщини жіночі сорочки тут частіше мали виложистий комір, суцільно-кроєний рукав, покритий вишивкою (виноград) чорними, синіми або металевими нитками (золото).

Подільський народний костюм вирізнявся також специфікою фактури доморобних матеріалів, яка полягала у більшій рельєфності порівняно з іншими районами України, підкресленою прямолінійністю крою, оригінальним принципом вирішення підлеглості одних компонентів іншим, своєрідністю носіння одягу.

Костюм населення степової частини України — наслідок взаємодії культур українського, російського, білоруського, молдавського та інших народів, що заселяли край. Крім того, на ньому позначився вплив міста. Чоловіки тут носили верхні міські сорочки, косоворотки, пальта, прямоспинні свити, що нагадували пальто, але мали стоячий комір, а також кожухи. Поширені були картузи, традиційні високі конічні шапки, черевики, чоботи.

Жінки одягали сорочки та керсети з чотирикутним вирізом, сарафани. Під впливом сарафана та міського плаття набула поширення сорочка до талійки — з поликами, на кокетці, до якої пришивались станок і підтичка. Широко побутували міські спідниці, кофточки, блузки, пальта з фабричної тканини, іноді з пелериною, а також свити зі стоячим коміром, хустки, взимку — шалі, у заміжніх жінок — традиційні очіпки та шапки міського типу. Дівчата зачісували волосся найчастіше по-міському.

Такими були різновиди традиційного народного вбрання, що побутували в Україні аж до початку XX ст.

Література

1. Білан М. Стельмащук Г. Український стрій. — Л., 2000.

2. Бойківщина: Іст.-етногр. дослідження / Під ред. Ю. Г. Гошка. — К., 1983.

3. Бутнік-Сіверський Б. Українське радянське народне мистецтво (1917—1941). — К., 1966.

4. Бутнік-Сіверський Б. Українське радянське народне мистецтво (1941 —1967). — К., 1970.

5. Вагнер Г. Канон й стиль в древнерусском искусстве. — М., 1987.

6. Воронов В. О крестьянском искусстве. — М., 1972.

7. Гуцулъщина: Іст.-етногр. дослідження / Під ред. Ю. Г. Гошка. — К., 1987.

8. Етнографія України: Навч. посіб. / Під ред. С. А. Макарчука. — Л., 1994.

9. Культура і побут населення України / Під ред. В. І. Наулка. — К., 1991.

10. Маслова Т. Орнамент русской народной вышивки. — М., 1978.

11. Народна архітектура українських Карпат XV—XX ст. / Під ред. Ю. Г. Гошка. — К., 1987.

12. Народні художні промисли УРСР: Довідник. — К., 1986.

13. Рыбаков Б. Язичество древних славян. — М., 1981.

14. Самойлович В. Народное архитектурное творчество. — К., 1989.

15. Українське народознавство / Під ред. С. П. Павлюка, Г. Й. Горинь, Р. Ф. Кирчіва. — К.: Знання, 2004.