Українські монети XIV—XV ст. не могли довго втримуватися на внутрішньому та зовнішньому грошовому ринках. Остаточна втрата залишків державності призвела до вилучення із обігу як львівських, так і київських монет, а населення українських земель протягом наступних століть було змушене користуватися монетами іноземного походження.

До початку XVI ст. в Україні панував празький грош, а також польські і литовські монети, що базувались на ньому. Перші празькі гроші з'явилися на зламі XIII—XIV ст. у Празі, звідки й походить їх назва. Досить великі для свого часу (середній розмір 3 см), виготовлені із срібла високої проби, вони важили близько 3,7 г й вигідно відрізнялися від інших монет. В Україні їх знаходять у скарбах, датованих навіть XVIII ст., а писемні джерела називають їх "доброю чеською монетою" або просто "чехами". Поширеними в Україні були польські та литовські монети. Основні з них — півгріш і денарій. Литовські монети були вартіснішими, аніж польські, тому до кінця XVI ст. вони домінували в українському грошовому обігу, про що свідчать писемні джерела, а також численні скарби з литовськими монетами (с. Браниця на Чернігівщині — 2000 монет, Києво-Печерська лавра — 1400 монет, м. Дубно — 300 монет).

Західноєвропейські монети, монетні кубки

У другій половині XVI — першій половині XVII ст. відбувалась грошова реформа у Польщі, результатом якої було введення злотової грошової системи. Термін лічби "золотий" ("злотий") спершу використовувався до одиниці грошового обігу, вартістю 30 грошів. Серед монет цієї системи були: шостак (6 грошів), трояк (3 гроша), півторак (1,5 гроша), фіш, півгріш (1/2 гроша), шеляг (1/3 гроша), четвертак (1/4 гроша), денарій (1/8 гроша). З 1528 р. у Польщі почали карбувати власну золоту монету на взірець угорського дуката. Найбільші номінали (трояки, шостаки й дукати) мали профільне зображення короля на одному боці і гербові зображення орла чи усіх земель, підвладних польському королю — на другому. На рідкісних дукатах і шостаках один із гербів — лев Галицької Русі. До появи портретів на польських монетах зображалась корона, а на литовських — вершник (так звана "Погонь"). 1564 р. було випущено реальний срібний злотий — польсько-литовський таляр, який набув поширення на українських землях у XVII ст.

Угорські монети — срібні денарії і золоті флорени — також були поширені в Україні. Характерною їх особливістю є зображення на одному боці патронеси Угорщини — Святої Мадонни із немовлям.

У скарбах, виявлених на Півдні України, зрідка трапляються татарські й турецькі монети. Держава Преїв у Криму карбувала срібні та мідні невеликі монети акче, на одному боці яких були викарбувані титули та ім'я хана, а на другому — тамга роду Преїв, місце та рік карбування (легенди арабською мовою). Із турецьких монет у грошовому обігу України перебували мідні мангири, срібні акче й золоті алтуни. На них позначалися ім'я і титул султана, мусульманські символи віри, місце та рік карбування, їх особливістю є "тугра" — складна монограма з літер імені іі титулу султана, яка до XX ст. була звичною формою написання імен султанів. Золоті турецькі алтуни за якістю не поступалися флоринам і дукатам. Турецькі монети трапляються у скарбах не лише в Криму та степових районах України, а й у західних та центральних регіонах.

Асортимент монет українського ринку кінця XVI — початку XVIII ст. був надзвичайно різноманітним. Літописець С. Величко, розповідаючи про події в Україні початку XVIII ст., писав, що після Полтавської битви Петро І наказав вилучити з України "монету старовічну Пoльcькy" — леви, орлянки, чвертки, півталярки, орти, тімфи, шостаки, шаги, чехи, осьмаки і лядські. До сьогодні нумізмати не мають спільної думки щодо реального змісту та вартості таких монет, як орлянки, шаги, осьмаки, лядські. Немало проблем залишаються спірними при вивченні монетної системи України того часу.

Монети Московської держави, які з'являються в Україні в XVI ст., мали архаїчний вигляд: карбувалися з розплющеного дроту і не мали аналогій серед тогочасних європейських монет. Це були копійки із зображенням вершника зі списом, деньги із зображенням вершника із шаблею та полушки із зображенням пташки. На другому боці всіх трьох номіналів позначалися ім'я та скорочений титул царя у строкових легендах.

Московський уряд здійснював на території України систематичне скуповування на ярмарках іноземних монет. Однак лише грошова реформа Петра І кінця XVII — початку XVIII ст. послабила роль монет країн Західної Європи на ринку України. Поступово тут запанувала петровська монетна система. Це великі срібні монети — рублі, полтинники (50 копійок), півполтинники, невеликі срібні монети — гривеники (10 копійок) і п'ятаки (5 копійок). Мідні монети за вартістю мали відповідати срібним, тому мідна копійка набагато важча від срібної. Відтоді у грошовому обігу України почали переважати монети Російської імперії (Катерини II, Павла І та ін.). Крім срібних та мідних в Росії карбувалися й золоті монети, переважно червінці та півчервінці, що відповідали загальноєвропейським нормам карбування монет. З невеликими змінами ця монетна система проіснувала до жовтневого перевороту, а її десятичний принцип і частина номіналів були використані у процесі створення радянської монетної системи.

Упродовж XIX—XX ст. відбувався процес витіснення із грошового обігу монет паперовими грошовими знаками (бонами). Однак повністю відмовитись від монет було неможливо, оскільки вони, з одного боку, є грошовим еквівалентом (коли йдеться про забезпечення усієї грошової маси держави золотом), а з іншого — використовуються як дрібні розмінні гроші. В умовах гострих політичних та соціально-економічних криз, які довелося пережити Україні протягом XX ст., монетні системи на її території зазнавали суттєвих змін. Зокрема, не лише дорогі золоті та срібні монети випадали з обігу, а й дрібні розмінні (перші зберігались населенням на "чорний" день, а другі в умовах гіперінфляції просто не були потрібні). Відновити власне монетне виробництво в Україні вдалося лише після проголошення її незалежності (у 1991 р.). У 1992 р. почалося карбування українських монет номіналом 1, 2, 5,10, 25, 50 копійок, які й сьогодні перебувають у грошовому обігу. Карбуються також монети із дорогоцінних металів на відзнаку видатних історичних осіб та подій, які стають предметом колекціонування і не потрапляють до грошового обігу, оскільки їх реальна вартість набагато перевищує номінал. Ознайомитися із цими монетами можна на сторінках часопису "Українська нумізматика і боністика".

Таким чином, нумізматичні пам'ятки складають важливий компонент речових джерел з вітчизняної історії, вони містять цінну інформацію, що дає змогу уточнювати й доповнювати відомості інших груп історичних джерел. Назви старовинних монет подекуди перейшли до паперових грошових знаків. Наприклад, "гривня", "карбованець" (карбована монета), "рубль" (рублена монета). Вони тривалий час залишалися в усній народній мові, скажімо, радянська купюра в три рублі називалась трояком (троячкою), а монета у 5 копійок — п'ятаком. Цікаво, що інші назви російських дрібних монет, які досить тривалий час були в обігу в Україні, не прижилися й майже не вживалися в усній мові (гривеник — 10 копійок, алтин — 3 копійки, п'ятиалтинний — 15 копійок). Нумізматичні назви й термінологія трапляються в писемних та усних джерелах, ідо дає можливість точніше визначити час та місце їх створення, справжність й оригінальність. Назви старовинних монет залишились у сучасній грошовій термінології. Скажімо, назва монети "грош" у множині почала вживатися до всього комплексу платіжних засобів України. Вивчення та використання в історичних дослідженнях нумізматичних пам'яток є одним із важливих завдань історичної нумізматики та джерелознавства.

Література

1. Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності. Львів, 1999. С. 117.

2. Див.: Введенський А., Дядиченко В., Стрельський В. Допоміжні історичні дисципліни. Київ, 1963.

3. Див.: Стрельський В. І. Джерелознавство історії СРСР періоду імперіалізму. Київ, 1957; Його ж. Основные принципы научной критики источников по истории СССР. Киев, 1961; Його ж. Теория и методика источниковедения истории СССР. Киев, 1968; Борщевекий В. Я. Источниковедение истории СССР. Киев, 1985; Варшавчик М. А. Источниковедение истории КПСС. Киев, 1989; Санцевич А. В. Джерелознавство з історії Української РСР післявоєнного періоду. Київ, 1972; Його ж. Методика исторического исследования. Киев, 1984 та ін.

4. Оглоблин О. Студії з історії України. Статті і джерельні матеріали. Нью-Йорк; Київ; Торонто, 1995. С. 33.

5. Филюшкин О. Какими глазами смотреть на историю Древней Руси?//УГО. Киев, 2001. Вып. 5. С. 113.

6. Див.: Данилевский И. М. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX—XII вв.). Курс лекций. Москва, 1998.

7. Див. : Джерелознавство історії України. Довідник. Київ, 1998; Архівознавство. Підручник. Київ, 1998 та ін.

8. Див.: Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Київ, 1996 та ін.

9.