Поряд з залізничним важливу роль у зміцненні зв'язків між окремими економічними районами відігравав водний транспорт. Головною водною артерією був Дніпро. Річками України ходили 220 пароплавів і ще понад 200 були приписані до портів Азовського і Чорного морів.

Набувало все більш товарного характеру сільськогосподарське виробництво, а це сприяло розвиткові легкої та харчової промисловості, їх технічному переоснащенню. На початку 90-х pp. на Правобережжі і Харківщині працювало понад 150 цукрових заводів, які виробляли 85% цукру загальноросійського виробництва.

Поява буржуазії. В процесі розвитку капіталістичної промисловості виростала українська буржуазія, яка примножувала свої прибутки за рахунок жорстокої експлуатації трудящих. Великі капітали нажили українські буржуа Алчевський, Терещенко, Харитоненко, Яхненко, Симиренко, Бродський та інші. Проте в провідних галузях промисловості України, особливо в металургійній і вугільній, панувала не українська і навіть не російська буржуазія, а західноєвропейська. Заохочені царизмом, капіталісти Франції, Бельгії, Англії, Німеччини, США прибрали до своїх рук найкращі родовища вугілля і залізної руди, по-хижацькому грабували природні багатства країни і експлуатували дешеву місцеву робочу силу.

Виникнення пролетаріату. У цих умовах в Україні швидко формувався пролетаріат. Джерелом для цього було переважно обезземелене селянство. Воно йшло на заробітки в промислові центри або до великих поміщицьких господарств—економій Півдня України. Кількість промислових робітників за сорок років зросла в цілому в Україні в 4 рази, а в Донбасі — в 20 разів. Всього ж кількість робітників у промисловості, ремісничому та сільському виробництві в 1900 р. досягла в Україні 2,5 мільйонів чоловік.

Тяжке становище робітників змусило їх організуватися для боротьби за свої права і поліпшення добробуту. Як і по всій імперії, робітники України розпочали свою боротьбу стихійними виступам и -страйками. Протягом 70-х pp. XIX ст. в Україні відбулося до 50 страйків. За прикладом робітників Петербурга й інших міст центральної частини

Росії страйкували робітники Києва, Харкова, Одеси, Миколаєва. Особливо великий і тривалий страйк відбувся у 1875 р. на металургійному заводі англійського підприємця Юза в м. Юзівка (тепер Донецьк). Робітники примусили іноземного капіталіста піти на деякі поступки. Зокрема, вони змусили його видавати заробітну платню щомісяця, а не тричі нарік, як це було раніше. Набувши першого досвіду страйкової боротьби поки що тільки за економічні права, робітники зрозуміли необхідність організованого захисту своїх інтересів.

Робітничий рух (Південноросійський союз робітників в Одесі 1875р.) і проникнення в Україну марксистських ідей. Вже в 1875 р. в Одесі група робітників заснувала Південноросійський союз робітників. Організатором і керівником цього союзу був Є.Й. Заславський. Виходець із збіднілої дворянської сім'ї, Є.Й. Заславський здобув освіту в Петербурзі і Москві, а розпочав революційну діяльність на Полтавщині. Він був обізнаний з діяльністю І Інтернаціоналу і значною мірою втілив принципи цієї міжнародної робітничої організації в Статуті Південноросійського союзу. За цим статутом, який був одночасно і програмою союзу, робітники ставили завдання знищити всяку нерівність між людьми і зробити працю основою їх суспільного і особистого добробуту. У статуті підкреслювалось, що робітники можуть досягти свого визволення лише насильницьким, революційним шляхом. Статут не був позбавлений впливу народницьких ідей і не підкреслював класовий характер боротьби пролетаріату.

Південноросійський союз робітників став першою в Україні і в усій імперії пролетарською організацією, яка об'єднувала понад 200 робітників. Союз встановив зв'язки з робітниками Миколаєва, Харкова, Таганрога, Керчі, Севастополя, Ростова-на-Дону, Орла. Члени союзу, які були об'єднані в гуртки, розповсюджували нелегальну літературу, виступали на робітничих сходках, організували власну бібліотеку і друкарню, а також касу взаємодопомоги. Вони брали активну участь у підготовці і проведенні страйків робітників Одеси, а також намагалися розширити поле діяльності союзу і встановити інтернаціональні зв'язки з пролетарями інших країн.

В кінці 1875 р. жандарми викрили і розгромили союз, а 15 найактивніших його учасників було засуджено до тюремного ув'язнення і заслання до Сибіру. На 10 років каторги було засуджено і Є.Й. Заславсь кого. В ув'язненні він і помер.

Розповсюдженням марксистських ідей в Україні займалась женевська група "Визволення праці" на чолі з Г.В. Плехановим. Ця група підтримувала зв'язки з марксистськими гуртками Києва, Одеси, Катеринослава. Серед робітників цих міст проводилась революційна агітація, читались твори К. Маркса і Ф. Енгельса, Г.В. Плеханова, збирали кошти на видання революційної літератури та посилали їх у Женеву групі "Визволення праці".

Ортодоксальні марксисти Росії на чолі з В. Леніним прагнули з'єднати соціалізм з робітничим рухом. Створення в 1895 р. в Петербурзі "Союзу боротьби за визволення робітничого класу" практично втілювало в життя цю ідею. Такі союзи були створені в 1897 р. і в Україні: в Катеринославі, в Києві. Ці організації займались політичною і організаційною роботою серед промислових робітників великих індустріальних міст України. В партійній періодичній пресі, в прокламаціях, вустами партійних функціонерів марксисти-ленінці роз'яснювали робітникам мету їх боротьби: ліквідація самодержавства, встановлення 8-годинного робочого дня, створення конституційної держави, фабрики і заводи — робітникам, земля — селянам. А для цього пропонувалось робітникам згуртовуватись і посилити революційну боротьбу, поєднати стихійний робітничий рух за економічні права з боротьбою за політичні права. В 1898 р. відбувся І з'їзд Російської Соціал-Демократичної Робітничої Партії (РСДРП).

Джерела та література

Багацький В. Суспільне становище жінки в Україні в XVI-XVII ст.— В зб. наукових праць ОДЮА: Актуальні проблеми політики.— Вип. 1-2.—Одеса, 1997.

Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI-XVII ст. — Київ-Львів, 1912.

Грушевский О.С. Города Великого княжества Литовского XIV-XVI вв.— К., 1918.

Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-XVIII ст.— К., 1966.

Ісаєвич Я.Д. Джерела з історії України доби феодалізму XV 1-Х V111 ст.— К., 1972.

Крип'якевич І.П. Джерела з історії Галичини періоду феодалізму.— К., 1962.

Линниченко И. Юридические нормы шляхетского землевладения и судьбы древнерусского боярства в Юго-Западной Руси XIV-XV вв.— К., 1892.

Любавский М.К. Областное деление и местное управление Великого княжества Литовского.— М., 1893.

Максименко М. "Русская Правда" и литовско-русское право.— К., 1904.

Музнчснко Петро. Історія держави і права України. Ч. 1, Одеса, 1997.

Стрийковський М. Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї Русі.—Дзвін, 1990, №№ 1-2, 3-4.

Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского.— К., 1987.