ТИП ДЕРЖАВНОСТІ В ДАВНЬОРУСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Ще князь Святослав, батько кн. Володимира, почав реформувати органи адміністративно-територіального управління Київської Русі. Суть їх полягала в тому, що в руські волості і землі великий князь київський почав призначати своїми представниками найближчих родичів. Вони повинні були здійснювати на місцях всі судові, фінансові і військові функції великого князя. Рання смерть князя Святослава перервала проведення цієї реформи. Суть адміністративної реформи полягала в ліквідації племінних князівств. Вождів і князів племінних князівств замінили намісники великого князя — його сини і старші дружинники, які були відіслані у волості "на кормление", як платню за службу.

Адміністративна, воєнна і судова реформи кн. Володимира. З часом реформу Святослава продовжив його син, великий князь київський Володимир. Йому вдалося завершити цю реформу. Територія держави була поділена на волості і уділи. Всі 12 його синів були призначені ним в найбільші волості Русі як представники центральної влади. Тип державності, який встановився в результаті цієї реформи, проф. О. Пріцак називає патримоніальним. Це означало, що державна влада, економіка, культура були монополією князя та династії, яку він очолював, і ними ж контролювалась. Склалося ж так тому, що і джерело української християнської культури, Візантія, була також патримоніальною державою. В таких обставинах неможливо було в княжу добу створити провідну верству (цілий пануючий клас), співучасника влади із володарем та політичну культуру правлячої еліти.

І таким цей лад був тому, що великий князь одночасно був і главою династії, який ділився своєю владою з членами сім'ї. У випадку вимирання династії, або за умови воєнної поразки держави остання щезала з політичної карти світу.

Воєнна реформа кн. Володимира була спрямована на зміцнення оборонного потенціалу Русі. Суть її полягала в ліквідації племінних воєнних об'єднань і злитті воєнної системи з системою феодального землеволодіння.

Судова реформа передбачала вдосконалення звичаєвого права під назвою "Закон Руський" і пристосуванні його до сучасних умов. Малось на увазі, що ініціатива і право в проведенні судочинства на всій території держави повністю переходила до рук великого князя.

За правління кн. Володимира остаточно сформувалась Руська держава і її територія. Володимир фактично завершив процес збирання земель. На заході Русь сягала Карпат, а на сході — Волги, на півночі вона починалась на берегах Балтики і простягалась до берегів Чорного моря. Після цього територія Русі вже не збільшувалась.

З падінням Хазарського каганату та виходом печенігів до кордонів східнослов'янських земель почалось відселення слов'янського населення у внутрішні райони. Літопис засвідчує, що в ті часи кн. Володимир будує нові та реконструює старі фортеці по Десні, Ворсклі, Трубежу, Сулі. Археологічними роботами встановлено, що Посулля стало південно-східним рубежем Київської Русі.

Відцентрові сили у вигляді племінних князівств Прикарпаття (білі хорвати) ще пробували відокремитись від Києва. Але це була остання така спроба, яку кн. Володимир задавив в самому її зародку. Як писав С.М.Соловйов, кн. Володимир в 992 р. ходив з єпископами в землю Червенську, навчав, хрестив людей і збудував місто і дерев'яну церкву Богородиці. "Ходити в землі" — в ті часи означало зовсім не візит миру і дружби.

Незадовго до своєї смерті, в 1015 p., кн. Володимир зіткнувся з неймовірними труднощами в управлінні зібраними землями. Його власної дружини вистачало лише для завоювання. Для утримання ж старих і нових підданих в покорі війська не вистачало. Весь час діяли вже згадувані відцентрові тенденції. Новгород, Полоцьк, Червлена Русь та інші землі час від часу намагалися відкластись від Києва. Посилаючи в ті землі воєвод на замирення, великий князь ризикував тим, що й воєвода міг стати зрадником і приєднатись до сепаратистів та піти війною на Київ. Тому-то за Володимира зміцніла система роздачі уділів синам.

Русь за кн. Ярослава. Боротьба з розбратом і сепаратизмом. Серед 12-ти синів Володимира нам цікавий буде Ярослав, який княжив в Новгороді. Він вперше згадується в літописах як бунтівник, який виступив проти батька. Друга дійова особа — це ще один син кн.Володимира і молодший брат Ярослава кн. Мстислав. Від взаємовідносин між ними залежав далі перебіг всього політичного життя держави.

Проте не втратили надій захопити великокнязівський стіл і решта братів. Улюбленими дітьми кн. Володимира були його сини від іншої жінки — підліток Борис і малий Гліб. Кн. Володимир ненавидів свого старшого сина Святополка, спадкоємця престолу. Святополка звали "сином двох батьків", тому що Володимир захопив в полон і одружився на вже вагітній жінці вбитого ним брата Ярополка.

Святополк енергійно налагоджував зв'язки і з печенігами, і з поляками. Мабуть, його можна назвати першим руським "західником". Своїм духівником Святополк обрав єпископа Колоберезького—німця Рейберна, але це трагічно скінчилося для обох. Кн.Володимир посадовив і німця, і княжича до буцегарні, з якої єпископ вже не вийшов. Крім того, кн.Володимир збирав військо, щоб поквитатись зі своїм сином Ярославом.

Після смерті кн. Володимира у воєнному поході проти печенігів був кинутий напризволяще його улюблений син Борис. В Києві натовп звільнив з тюрми Святополка і проголосив його великим князем.

Зі сказаного видно, що гору почали брати відцентрові сили. Справа йшла до війни, особливо жорстокої тому, що вона стала братовбивчою. Незабаром це проявилось в точно виконаному наказі кн.Святополка вбити своїх малолітніх братів Бориса і Гліба, за що він був прозваний Окаянним. Він же наказав також вбити і дорослого брата Святослава, князя древлянської землі.

Ця війна, що розпочалась в 1015 році з ініціативи кн. Святополка Окаянного між ним і братом кн. Ярославом, ослабила державу. Ярослав ціле життя кульгав на одну ногу. Вчені стверджують, що він страждав на хворобу Пертеса - поразку тазобедрово. о суглоба. Ця хвороба була успадкована по материнській лінії нащадками Володимира Великого після його шлюбу з донькою полоцького князя Рогволода - Рогнедою. Саме з Ярослава, а також з його рідної сестри Прямислави почалась міграція хвороби Пертеса не тільки серед Рюриковичів (Ярослав Осмомисл), а й серед Арпадів і П'ястів.

Як зазначає М.Костомаров, в одну з п'ятниць 1019 р. відбулась кривава січа між братами. Війська кн.Святополка були розбиті, а сам він втік з поля бою. Невдовзі, приголомшений розгромом і втратою влади, кн.Святополк помер на чужині. Місце його поховання невідоме.

Після перемоги над братом великий князь київський Ярослав був змушений заново приборкувати бунтівливих удільних князів, які відокремились від Русі. Для цього він повинен був витримати жорстоку і вперту боротьбу зі своїми родичами. Так, племінник кн.Ярослава полоцький князь Брячислав пограбував Новгород, Кн.Ярослав відбив у нього полонених, проте війна не вщухала. Біля Суздаля піднялись волхви. "Була смута велика", приборкана тільки в 1024 році. Тим часом відокремились в'ятичі, знову приєднані вже тільки кн.Володимиром Мономахом. їх приклад наслідували сіверяни. Цим не забарився скористатись брат великого князя Мстислав.

В 1023 році "пішов Мстислав на Ярослава з хазарами і касогами". В літописній традиції ініціатива завжди належить князеві, а вплив радників і тиск громадської думки ігноруються. Та в цьому випадку точніше було б сказати, що на Русь пішли війною хазари і касоги, а щоб привабити на свій бік частину русів, привели з собою кн. Мстислава.

Отже, восени того ж року вночі, під час сильної грози біля м.Листвена на сіверській землі зустрілись скандинави кн.Ярослава зі степовиками кн.Мстислава, "і була січа велія". З боку Мстислава першими в бій вступили сіверяни, а хазари і касоги, з якими прийшов кн. Мстислав, були залишені в резерві. Переможцем з цієї битви вийшов кн.Мстислав. Кн.Ярослав, потерпівши поразку, сховався в Новгороді.

Проте кн.Мстислав не скористався можливістю зайняти великокнязівський стіл в Києві. Навпаки, він попросив у переможеного кн.Ярослава миру. Що його спонукало до цього?

В літописі цитуються слова кн.Мстислава, сказані ним після битви; "Хто цьому не зрадіє? Ось лежить сіверянин, ось варяг, а своя дружина ціла!". Цинізм князя засвідчив сіверянам, що їх не звільнили від влади великого князя, а просто використали. Такі стосунки з союзниками тоді були зазвичай. Та, як покаже час, такими ж вони часто-густо залишались і в майбутньому. Ті з сіверян, що залишились живими, були ображені в найкращих своїх почуттях, а без їх підтримки кн. Мстислав і мріяти не міг про те, щоб зайняти Київ.

Тому кн. Мстислав, як молодший брат, став просити миру у кн. Ярослава. Визнання в ті часи себе молодшим братом означало прояв покори і перехід удільного князівства, яке перед тим відкололось від держави, на права автономії. Фактично ж, кн.Мстислав був разом з кн.Ярославом співправителем Русі. Все склалось у відповідності до пропозиції кн.Мстислава: "Ти, старший брат, сиди в Києві, а мені нехай залишиться лівий бік Дніпра!".

Після замирення з старшим братом кн.Мстислав жив в основному в Чернігові,