Погляд української соціал-демократії щодо тактики в разі воєнного конфлікту між Австрією і Росією поділяли всі українські партії в Галичині й на Буковині. Український рух в Галичині здобував нові позиції на полі політичнім і господарськім. В 1914 р. була зроблена зміна виборчого закону до галицького сейму, українці на підставі цієї реформи мали право на 60 мандатів в парламенті. Це свідчило про те, що українці в Австрії добилися успіху, спираючись на свої власні сили, і були певні, що незабаром виборють собі і автономні права.

В Європі перед 1914 р. "пахло порохом". Австрійські українці, що звикли до вищих форм національного життя, зі страхом дивилися на можливість опинитися в межах царської Росії, де політично і національно гинула основна маса українського народу.

А в цей час відбувалося польсько-російське зближення у Львові: перед самою війною намісник Галичини Коритовський приймав кореспондента російської чорносотенної газети "Новое время" і запевняв його, що москвофільська партія може знайти для себе умови вільної пропаганди в Галичині.

З антиросійськими настроями в Західній Україні мусила рахуватись Росія, яка боялась розповсюдження "мазепинської зарази" з Галичини на всю Україну. Цей страх призвів до того, що загарбання Галичини стало однією з найважливіших цілей російської дипломатії. Таким чином, українська проблема стала міжнародним питанням, розв'язання котрого залежало від сили Австро-Угорщини та її союзників—з одного, а Росії з союзниками — з другого боку. На найближчий конфлікт між тими двома силами і розраховували українські автономісти, під знаком цього майбутнього конфлікту і склалась їх програма.

Значення українського питання для Європи скоро зрозуміли в обох політичних таборах. Майбутнє українського національного руху залежало тепер від того, чи Росія розтрощить Австро-Угорщину і добереться до Адріатики і Дарданелл, чи навпаки — вона сама, як тоді писала преса, "зістане відперта за Дніпро". У повній відповідності зі значенням цієї дилеми для Антанти і Центральних держав формувалося також їх відношення до України.

УКРАЇНА В РОКИ ВІЙНИ

На межі XIX і XX ст. світ вступив в епоху імперіалізму. Загострилися протиріччя між основними капіталістичними державами Європи. Ще в кінці XIX ст. відбувся розподіл сфер впливу, ринків збуту товарів, монополізація виробництва. Кожна з країн, що хотіла брати участь в цих процесах, вважала за необхідне діяти воєнними засобами. Це було тим більше легко, що розвиток найбільших імперій Європи — Російської, Австро-Угорської, Германської і Оттоманської—відставав від розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Отже, світова війна призвела до порушення рівноваги між традиційними формами державного устрою і більш прогресивним і динамічним у своєму розвитку суспільством. Війна прискорила і загострила соціальні конфлікти. Найбільше це позначилось на Російській і Австро-Угорській імперіях. В Росії після революції 1905— 1907 pp. залишилися нерозв'язаними гострі соціальні суперечності, а у Австрії великого розмаху набрали національно-визвольні рухи.

Приводом до війни стало вбивство у липні 1914 р. у м. Сараєво в Боснії студентом Григорієм Принципом спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда. Під тиском Німеччини Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. Почала загальну мобілізацію Росія. Німеччина зразу ж оголосила війну Росії, а через три дні — її союзниці Франції. На другий день після окупації кайзерівськими військами нейтральної Бельгії війну Німеччині оголосила союзниця Франції — Великобританія.

Війна стала некалендарним початком XX ст. Більш ніж 3,5 млн. українців у російській армії і 250 тис. в австро-угорській опинилися по обидва боки фронту і змушені були воювати один проти одного за чужі інтереси. Земля України надовго стала театром воєнних дій, що катастрофічно позначилося на долі мільйонів українського населення.

У війні на два фронти Німеччина спрямувала основні свої сили на Францію. Кайзерівські війська через Бельгію і Люксембург раптово увірвались на територію країни, загрожуючи Парижу. Уряд Франції закликав Росію на допомогу. Російські війська під командуванням П. Ренненкампфа і О. Самсонова розгорнули бойові дії на території Східної Прусії, в результаті чого наступ німців на Париж припинився. Столиця Франції уникла страшної небезпеки. Оскільки ж російські армії в Прусію були направлені без належної підготовки, то незабаром вони потерпіли поразку в районі Мазурських боліт. Командувач однієї з армій О.Самсонов покінчив життя самогубством.

Три інших російських армії розгорнули воєнні дії проти чотирьох австро-угорських армій з наміром захопити Перемишль, Львів і Галич. Г (Прикриваючись ідеєю об'єднання усіх руських земель, російське самодержавство планувало приєднати Галичину, Буковину та Закарпаття. Австро-Угорщина, у свою чергу, претендувала на Поділля і Волинь. Німеччина вважала, що "Росія повинна віддати... прибалтійські провінції, частину Польщі і Донецький басейн з Одесою, Кримом і Приазов'ям...". Характер війни з боку обох союзників був імперіалістичним.

Отже, згідно з планом, який Німеччина заздалегідь підготувала разом з Австро-Угорщиною, на початку війни німці мали кинути із Східної Прусії на Росію дві армії. Та цього не сталося. Єдине, що вдалося зробити німцям, це зібрати декілька дивізій для охорони кордонів, а не для наступу. Більшість німецьких військ була кинута на французький фронт. Сталося це тому, що Італія, союзниця Німеччини, раптом проголосила нейтралітет і не виступила проти Франції. Тим часом німці обіцяли Австрії, що після удару по французах вони перекинуть дві армії на схід проти Росії. А поки що Австрія сама мусила боронитись, що, мовляв, було не важко, бо Росія ще не скінчила навіть мобілізації.

Успішні дії російських військ привели до того, шо в серпні вони вступили до Львова. Східна Галичина і майже вся Буковина були зайняті російськими військами.

Рятуючи австрійців від розгрому німецьке командування знову перекинуло частину своїх військ з західного фронту на східний.

Воєнні успіхи російських військ дали підстави цареві Миколі II для вторгнення в Німеччину. Під Варшаву та Івангород було перекинуто З армії. Тривалі бої у Польщі, що розпочалися між воюючими сторонами, виснажили супротивників. І російські, і німецькі війська перейшли до оборони.

В основі плану Шліфена, начальника генштабу німецької армії, лежала ідея блискавичної війни проти Франції. Після цього ще до осіннього листопада німці надіялись завершити кампанію на Сході у війні проти Росії. Та воєнна фортуна розпорядилася так, що основний перебіг воєнних подій відбувався на східному фронті. Розгром росіянами австрійських армій в Галичині, а німецьких — в районі Лодзі означали крах плану блискавичної війни ("бліцкригу"). На західному фронті почалася позиційна окопна війна.

Після цього держави Троїстого союзу посилили бойові дії проти Росії з наміром вивести її з війни. Тим-то на початку 1915 р. на Західному фронті Росії протистояли вже 140 німецьких і австро-угорських дивізій, тоді як на початку війни влітку 1914 р. — всього 55.

Взимку 1914-1915 pp. російські війська добились успіху в Карпатах і захопили також Перемишльську фортецю. Австро-угорські війська потерпіли поразку таку відчутну, що вона поставила цісарську державу на грань цілковитого краху. Німецьке командування у відповідь протягом півроку проводило активні бойові операції в Польщі. Російські війська змушені були відступати, залишивши в руках ворога Польщу й Литву, частину Латвії і Білорусії, Східну Галичину, Північну Буковину і західні повіти Волині. Восени 1915 p., коли фронт встановився на лінії Чернівці-Тернопіль-Пінськ-Рига, у війну на боці Німеччини вступила Болгарія. Блок союзників Німеччини отримав назву Четверного союзу.

На початку 1916 р. німці і австрійці активізували свої воєнні дії. Тільки в битві при Вердені втрати з кожного боку склали більш ніж 300 тис. чоловік. Однак успіху німцям це не принесло.

Влітку цього ж року почався наступ російських військ під командуванням ген. А. Брусилова зразу в чотирьох напрямках на фронті довжиною в 350 км. Були захоплені Волинь, Галичина і Буковина. Армії А.Брусилова в кінці літа вийшли на карпатські перевали. Втрати противника складали до 1,5 мли. солдат і офіцерів. Захлинувся наступ німців під Верденом. Була врятована від поразки Італія, а Румунія оголосила війну Німеччині та Австро-Угорщині. Румунські війська відступали перед переважаючими силами німців і австрійців, залишаючи свою територію ворогові. У Генштабі Росії жартували: "Для того, щоб тримати у безпеці кордон з ворожою Румунією, треба було 30 тис. солдат, але тепер і з союзною Румунією треба тримати на кордоні ті ж самі 30 тис, щоб захищати її від ворогів".

В останні роки перед війною український політичний і культурний рух в Галичині і Буковині добивався чимраз більшого успіху. Українці тут мали більший досвід громадської і політичної діяльності. Було тільки питанням часу, коли вони добудуть собі усі права, забезпечені їм австрійською конституцією. Найгострішу боротьбу довелось витримати українцям Галичини за реформу виборчого закону для сейму, який вирішував усі справи внутрішнього життя краю. Після довгої і впертої боротьби прийшли до згоди вже на початку 1914 р.

Ще наприкінці 1912 р. на з'їзді провідних діячів галицьких партій і організацій було ухвалено, що у випадку війни