Участь україни в північній війні. міжнародне значення битви під полтавою

План

1. Спадщина і. Мазепи

2. Причини поразки гетьмана і. Мазепи

3. Національно-визвольні рухи у XVІІ ст.

Ще в XIX ст. депутат Установчих зборів Франції Казимір Т. Делямар писав: "Ціла Європа була переможена з Карлом XII під Полтавою. На другий день після цієї перемоги... москалі вперше вдерлися в Європу, захоплюючи Малу Росію. Ця перемога являється для них такою важливою, що ще й сьогодні святкується її річниця, тоді коли інші перемоги вже давно забулися. І тепер ще русини, названі малоросами, не називають руськими москалів, вони добиваються своєї незалежності і петербурзький уряд вважає їх своїми ворогами, страшнішими від поляків... В дійсності, історія не повинна забувати, що перед Петром І ті, кого ми сьогодні називаємо рутенцями, називалися русинами, а їх край — Руссю, а ті, кого ми називаємо росіянами, називалися москалями, а їх батьківщина — Московщиною..." ("Європейський народ, забутий історією". Прохання-звернення до Сенату. Часопис "Батьківщина").

Аргентінський вчений Енріке Мартінес Бодо в статті "Комунізм звеличує бойовий успіх царя Петра" зазначив, з якою пишністю святкували в Радянському Союзі 250-річчя перемоги під Полтавою. "Якими ж мотивами керуються володарі Москви у святкуванні перемоги, що її отримав один із царів, себто один із глитаїв народу, проти яких виступав і боровся комунізм? Вони кажуть, що це була перемога над зрадником і чужоземним народом".

Участь України в Північній війні 1700-1721 pp. Російський цар Петро І вирішив "прорубати вікно в Європу", вийшовши для цього на береги Балтики, але йому заважала Швеція. В 1700 р. почалася війна між Росією і Швецією за панування в Європі. Після цілої низки принизливих поразок у битвах з шведами Петро 1 модернізував армію. Цар-реформатор провів також радикальні зміни в управлінні країною і в суспільстві. Війна тривала понад 20 років і закінчилася в 1721 р. Українцям вона коштувала десятків тисяч людських життів козаків, селян, міщан, які гинули в далеких походах в ім"я незрозумілих їм чужих російських планів і амбіцій їх молодого царя. Російські залоги по містах України завдавали часто непоправної шкоди мешканцям, займалися здирством і сваволею москалі. А в козацьких полках Петро І ставив командирами російських офіцерів. Занепокоїлась козацька старшина, вбачаючи в цьому загрозу своєму становищу. Так довго це продовжуватись не могло. Гетьман І.Мазепа писав цареві про чисельні скарги населення, які він отримував, і наругу, яку чинили над ними російські воєводи. Все це, а також хиткість влади самого гетьмана змусила його на рішучі кроки. Ще до Полтавської битви І.Мазепа перейшов на бік Карла XII, плекаючи надії за підтримки останнього досягти незалежності для України і особистих гарантій безпеки і певності свого становища.

^Взагалі ж, битва під Полтавою, яка відбулася 27 червня 1709р., в зарубіжній історіографії розглядається, як війна між Швецією і Росією. Україні місця в цих дослідженнях майже не відводиться, хоча найбільш трагічними наслідки цієї битви були саме для України.

Едвард Шепперд Крізі в своїй роботі "П ятнадцять вирішальних світових битв" пише, що перемога Росії над Швецією під Полтавою набула першорядного значення в світі в силу того, що цим фактом заперечено, а що встановлено. Жеребом гри під Полтавою була Європа. Якщо б там було переможено Петра, — продовжує автор, — тоді найбільша в сучасному світові імперія, повторюючи за Вольтером, потонула б у тому ж хаосі, з якого вона нещодавно виринула.

Карл XII був в Україні дев'ять місяців. За цей час він зробив рейд на Слобожанщину, але вся його кампанія і весь рух гетьманських військ були схожі на гру в піжмурки. Як тільки шведи і козаки починали наступати, російські війська відступали. При цьому цар Петро провів велику пропагандистську роботу, пов'язану з жорстоким переслідуванням прихильників гетьмана, арештами і ув'язненнями сімей козацької старшини. В Лебедині, де була царська ставка, воєнний суд закатував багато тисяч українців, від простих селян і козаків, до старшини, міщан і навіть духовенства. В Глухові цар наказав обрати нового гетьмана. Козакам, що зібралися для цього, виразно було вказано на стародубського полковника Івана Скоропадського. А те, що він був приятелем і прихильником Мазепи, свого законного гетьмана, тільки підкреслювало атмосферу терору і сваволі. Ефект цей був величезний. Населення дійсно було залякано і дійсно треба було великої свідомості і мужності, щоб залишитись вірним старому гетьманові, як залишилися йому вірними найвищі генеральні старшини, біля 5 тис. козаків і 15 тис. запорожців із своїм кошовим отаманом Костем Гордієнком, які прибули до гетьмана до Малих Будищ 27 березня 1709 р.

З 9-ти вже названих місяців 8 йшла безперервна війна у всій Лівобережній Україні. Війна виснажила і стомила як українців, так і шведів, особливо українців, примушених проявляти не тільки героїзм і витримку, а й забезпечувати харчуванням шведів, а також боротись проти своїх же людей в лавах російської армії.

СПАДЩИНА І. МАЗЕПИ

Після Полтавської битви Швеція почала втрачати свою силу і велич. В цей же час розірвана громадянською війною навпіл Річ Посполита втратила своє значення і тепер стає лише предметом торгу поміж могутніми сусідами. На руїнах обох цих держав виростає Прусія, нове королівство, яке бере на себе роль збирача германських земель. Росія буквально ввалюється в Європу і з того часу вимагає для себе місця в сім'ї європейських народів, які відразу починають відчувати на собі тиск неєвропейських впливів.

Починається перша велика українська еміграція, а в Україні зникає її так старанно плекана за гетьмана Мазепи, хоч і дорого оплачувана, суверенність.

До Хмельниччини одна частина українського суспільства вважала, що у Речі Посполітої треба силою добитись поважного становища, довести, що "же през шаблю маєм права", друга половина панства і козацтва хотіла легальним шляхом забезпечити своє шляхетство. Від Переяславської ради почався поділ на дві орієнтації — польську і московську, який є, може, одним з найтяжчих наслідків невдалої комбінації Хмельницького. Правда, іншого виходу в тій ситуації, в якій опинився в свій час Хмельницький, просто не було.

Мазепа, як своїм гетьмануванням, так особливо своїм союзом зі шведами і війною проти Петра, на сто з лишнім років, до Шевченка і Петлюри зробив ідейне москвофільство чимось таким, чого українці потім і до сьогодні інстинктивно соромляться.

М. Грушевський слушно зазначає, що "всі гетьмани буди "изменниками" в становищі московської політики; українська політика була "одним неустанним "воровством и изменою" з становища московського централізму, з яким боролася весь час". Антимазспинська пропаганда, яку вели власті за Петра, та й потім, за радянських часів, не могла не визнати, наприклад, в маніфесті царя, що Мазепа "умовився зі Швецією і Польщею, що Україна, обох частин, і всі козацькі війська мають бути сполучені в одну незалежну державу, а він — її князем". Дійсно, І.Мазепа прагнув саме цього — створити суверенну українську державу.

ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ ГЕТЬМАНА І. МАЗЕПИ

Ставши гетьманом України, І.Мазепа намагався зміцнити її шляхом згуртування молодої української політичної еліти, яку на той час являли собою козацтво і шляхта. Скориставшись зі сприятливої міжнародної обстановки, гетьман почав збройну боротьбу проти царської Росії, політика якої за Петра І мала на меті ліквідацію української державності. Цар заради спасіння цілісності своєї держави загравав з українцями і цим тримав їх в покорі. Карл XII став би дуже небезпечним Петру І, якби зміг вдало скористатись союзом з гетьманом. В той час від України залежала доля всієї Північної війни. Тому-то Петро 1 в своїх маніфестах давав обіцянки свято дотримуватись тих віковічних прав, з якими малоросійський край вступив під владу московських царів. Коли ж війська гетьмана і короля були розгромлені в Полтавській битві, Петро І у відповідь на "просительні пункти" 1.Скоропадського висловився, що малороси повинні бути вдячними за велике благодіяння, виявлене їм захистом проти шведів. Поразка 1.Мазепи зумовлена ще декількома причинами: відсутністю підтримки його політики широкими народними масами; незавершеністю процесу формування молодої політичної еліти України; військовою поразкою союзника Мазепи — короля Швеції Карла XII.

Трагедією українського суспільства стало те, що дві такі яскраві політичні постаті, які стояли на державницькій платформі — І. Мазепа і Петрик Іваненко виступили не в союзі, а в протиборстві. Це протиборство символізувало собою непримиримі суперечності, що роздирали тоді Україну, перетворювали її в руїну.

З погляду Петра І, "...гетман свою конечную неверность явил..,. ...изменил и переехал к неприятелю нашему, королю шведскому". А з погляду історії, національно-визвольна боротьба І. Мазепи, незважаючи на поразку, забезпечила більш як на півстоліття існування української державності, посилила потяг до свободи.

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНІ РУХИ У XVIII ст.

Наступ російського самодержавства на українську автономію в 1-й половині XVIII ст. Зі вступом