Феодально-кріпосницький лад і зародження капіталізму

Участь українського народу у війні проти Наполеона в 1812 р. Коли французький імператор Наполеон Бонапарт напав на Російську імперію, в боротьбу проти нього вступили і українці. Вторгнення французів на територію Росії викликало в Україні патріотичне піднесення. Форми участі українського народу у війні проти загарбників були різноманітними. Влітку 1812 р. основний тягар війни з ворогом ліг на плечі регулярної російської армії, у складі якої було чимало українців: більш як 48600 рекрутів. Основна їх частина потрапила до кавалерії. Багато полків одержали назву тієї місцевості, де вони були сформовані. Ставлення до рекрутської повинності докорінно змінилося. Німецький поет і вчений Е.М. Арндт, який влітку 1812 р. побував в Україні, писав про те, що рекрути йшли на збірні пункти з піснями: "Ніде не було смутку та сліз, якими раніше супроводжувалися рекрутські набори".

Патріотизм українців яскраво виявився і в період створення ополчення. В Україні воно було двох видів: козаче та земське. Формування козачого почалося ще до появи маніфесту 6 липня 1812р. про організацію ополчення і навіть ще до початку війни.

25 червня на ім'я генерал-губернатора Малоросії князя ЯЛ. Лобанова-Ростовського надійшов рескрипт Олександра І про організацію козачих полків тільки в Чернігівській та Полтавськиій губерніях. У цьому документі не було визначено ані саму їх кількість, ані чисельність солдатів у них. Тому генерал-губернатор звернувся до царя за роз'ясненнями і проханням дозволити йому оголосити козацтву про те, що "назавжди звільниться воно від рекрутчини". Імператор категорично відмовився давати таку обіцянку, і все ж таки населення України з піднесенням зустріло звістку про створення цих козачих частин. І.П.Котляревський, який формував у м.Горошині 5-й Полтавський полк, доповідав кнЛобанову-Ростовському: "Люди, яких я прийняв, чудові... переважною частиною йдуть у козаки із задоволенням, охоче і без... смутку".

6 липня 1812 р. Олександр І видав маніфест про створення земського ополчення, до якого кріпаки набиралися з дозволу поміщиків, а представники інших станів — добровільно. Справа стала всенародною. Особливо активізувалися кріпаки, які сподівалися таким шляхом після закінчення війни здобути собі свободу.

Для забезпечення козаків і ратників населення зібрало 6-місячні запаси продовольства й фуражу, понад 9 мли. крб. грошима. Частина цього майна тут же була розкрадена дворянами, які відали постачанням ополчення. Так, брат начальника чернігівського ополчення генерал-лейтенанта М.В.Гудовича, який був черговим генералом цієї частини, вкрав продовольства на суму 750 тисяч крб. У деяких полках процвітали здирства і побої.

Загалом на війну 1812 р. в Україні було мобілізовано понад 60 тисяч чоловіків, не рахуючи тих, які служили в регулярній армії. Українські козачі полки безпосередньо брали участь у воєнних діях на фронті, а козаки Бузького полку входили до складу партизанського загону Дениса Давидова.

Пригноблений царизмом, зазнаючи соціального і національного приниження, український народ проте знайшов у собі сили для боротьби проти іноземних загарбників. Навіть українці-галичани в складі Австрійської імперії вважали рідною для себе справу боротьби народів Російської імперії проти французьких окупантів. Волинський губернатор повідомляв М.Кутузова, що редактори львівських газет їздять на російський кордон, щоб мати правдиву інформацію про хід воєнних дій. "Наших вістей з надзвичайним нетерпінням чекають, —-писав губернатор, — і коли їх читають, то навіть в публічних місцях, а особливо у Львові, п'ють за здоров'я росіян". Цікавою історичною пам'яткою є видана друком в Коломиї 1902 р. брошюра "Якь Наполеондерь светь воювавъ и сам вь неволю попавь". Судячи з того, що вона була написана "язичієм", можна припустити, що її видали друком москвофіли.

Україна не зазнала французької окупації. Західні її території були захоплені союзниками Наполеона — австрійцями. Вчорашня козацька старшина, яка стала російськими дворянами, була налаштована патріотично. Проте найбільш радикальні елементи серед українського панства бажали Наполеону успіху, щиро вірячи, що він звільнить Україну від російського ярма. Цікаво, що й поляки теж покладали великі надії на французів з Наполеоном, які можуть звільнити Польшу від російського іга.

В історичній літературі недавнього минулого мали за курйоз, що в похідній бібліотеці Наполеона до Росії знайдено було "Енеїду"

І.П.Котляревського, який був членом масонської ложі, що її метою було відокремлення України від Росії. Однак проф.А.Трачевський в своїй біографії Наполеона просто вказує, як на знаний факт, що імператор під час свого московського походу мріяв про повстання в Україні.

Насправді ж французький імператор планував створити з української території і народу нову державу "Наполеоніду", а на її чолі поставити когось із своїх чисельних родичів або маршалів.

Декабристський рух в Україні. Як офіцери, так і солдати російської армії в закордонних походах побачили в Європі інше, так разюче несхоже на їхнє, життя. Наприклад, в переможеній Франції всі громадяни були вільними, конституція забезпечувала їм необхідний мінімум прав і свобод.

В армійському офіцерському середовищі почали виникати таємні організації—масонські ложі і політичні товариства. До однієї такої ложі в Полтаві належав І.П.Котляревський. Ложа в Києві під назвою "З'єднані слов'яни" складалася з українців, поляків, росіян. В неї входили Василь Лукашевич, Павло Пестель, Михайло Бєстужев-Рюмін — майбутні декабристи. В таких ложах набувалися перші навики конспіративної роботи, відшліфовувалися політичні ідеї і засоби їх втілення в життя. Оскільки ініціаторами створення цих лож були росіяни, то саме вони й ставили собі за мету прилучення малоросійського дворянства до всеросійського політичного руху.

Спочатку в Тульчині на Поділлі в 1821 р. виникло Південне товариство декабристів, головою якого був полковник П.Пестель. Він же й написав програмний документ Південного товариства — "Руську правду". Програма передбачала знищення самодержавства, встановлення республіканського способу правління і скасування кріпацтва. На жаль, в цьому документі повністю ігнорувалися національні інтереси всіх народів, які входили до складу Російської імперії.

Північне товариство виникло в Санкт-Петербурзі в 1822 р. Очолював його Микита Муравйов. Поряд з Південним товариством в Україні діяло "Товариство об'єднаних слов'ян", створене в Новоград-Волинському офіцерами П. і А.Борисовими та дворянином Волинської губернії Юліаном Люблінським. Товариство ставило своїм першим завданням ліквідацію кріпосництва і самодержавства. "Не бажай мати раба, коли сам бути рабом не хочеш", — говориться в "Правилах" організації. Оригінальність програми "Товариства об'єднаних слов'ян" полягає в тому, що його члени вважали найкращим шляхом до визволення слов'янських народів від кріпосництва і самодержавства об'єднання всіх народів в єдину федеративну демократичну республіку. Тобто навіть мова не йшла про Україну як державу.

Восени 1825 р. Південне товариство і "Товариство об'єднаних слов'ян" об'єднались в одну організацію в складі Васильківської управи. Загалом же Південне товариство декабристів завдяки об'єднанню виросло до 160 осіб.

У зв'язку з процесом формування нації в Україні активізувався національний рух. В один і той же час поряд з декабристськими організаціями виникло і діяло Малоросійське товариство (1821-1825 pp.), яке очолив дворянин Полтавської губернії Василь Лукашевич. Він вже мав досвід нелегальної діяльності в організації декабристів і в масонській ложі. Метою товариства була політична незалежність України від Польщі. Ця організація не мала чіткої програми своєї діяльності, хоча один тільки факт її існування свідчив про усвідомлення кращою частиною українського суспільства необхідності радикальних змін в державі.

Повстання декабристів планувалося на час літніх військових маневрів 1826 p., коли цар Олександр І повинен був виїхати в Україну. Але за загадкових обставин цар помирає і змовники з Північного товариства передчасно, без узгодження з керівниками Південного товариства, вирішили захопити владу в Росії. Для цього вони, скориставшись династичною кризою, запланували свій виступ на 14 грудня 1825 р., час коронування Миколи І.

Члени Північного товариства розраховували на те, що їм вдасться організувати відмову військ, які вийдуть на Сенатську площу в Санкт-Петербурзі, від присяги новому цареві, і з їх допомогою вони захоплять владу. Хоча керівником повстання був призначений князь С. Трубецькой, насправді ж повстанців очолив К. Рилєєв. П. Каховському було доручено вбити Миколу І. Поспішати треба було ще й тому, що за день до повстання був арештований П. Пестель. Стало зрозуміло, що організація викрита, шляху до відступу у революціонерів не було.

14 грудня 1825 р., в день присяги новому цареві, членам товариства вдалося загітувати на повстання Московський полк і ще декілька військових частин. Здається дивною пасивна форма проведення повстання, тим більше воєнними спеціалістами, які були знайомі з тактикою і стратегією воєнних дій. Декілька тисяч солдатів і десятки офіцерів простояли більшу частину дня в очікуванні, що до них приєднаються решта військ. Мирні жителі столиці співчутливо віднеслися до повсталих. Проте армія не підтримала декабристів. Навпаки, Микола І зумів організувати придушення повстання. Віддані йому війська на чолі з героєм Вітчизняної війни 1812 р. генералом Милорадовичем почали артилерійський обстріл картеччю повсталих і мирного населення, яке зібралося на Сенатській площі. Сотні людей було