Почалося повстання декабристів і в Україні. Виступили дві роти Чернігівського полку, до них приєдналися ще три. Вони вступили в м. Васильків, де стояв штаб полку з прапорами і захопили його, а потім вступили в село Велика Мотовилівка. Врешті до повсталих приєднався весь Чернігівський полк. Його командування склало "Православний катехізис" і відозву до народу. Проте повсталих не підтримали сусідні Кременчуцький та Алексопольський полки. Повсталі рушили на Білу Церкву. Частина російських військ, яка залишилась вірною цареві, обстріляла повсталих з гармат на висотах біля сіл Устимівки і Ковалівки. Загинув керівник повстанців С.Муравйов-Апостол. Цей бій закінчився розгромом повстанців.

Почалися арешти декабристів по всій імперії. Майже всіх учасників декабристського руху заслали до Сибіру, а п'ятьох з них — К. Рилєєва, П. Пестеля, С. Муравйова-Апостола, М. Бестужева-Рюміна і П. Каховського повісили за наказом царя вночі 13 липня 1826 р. на кронверку Петропавловської фортеці.

Отже, декабристський рух в Україні — від заснування таємних товариств і до збройного виступу черніговців проти царизму — скінчився. Декабристи зазнали поразки. Це сталося тому, що їх рух був вузько дворянським, а його учасники були дуже далекими від народу. Але справа їх не загинула. Повстання декабристів мало значний вплив і на розвиток антикріпосницького руху в Україні. Повсталі в 1826-1827 pp. селяни Київщини прямо заявляли: "Коли б солдати Чернігівського полку прийшли до Білої Церкви, то й ми б зачали свою справу".

До декабристів з пошаною і любов'ю ставились усі діячі суспільно-політичного руху в Україні. Т.Шевченко, називаючи декабристів "першимиросійськими благовісниками свободи", у вірші "Юродивий" писав:

А я полину на Сибір,

Аж за Байкал; загляну в гори,

В вертепи темнії і в нори

Без дна глибокії, і вас —

Споборники святої волі —

Із тьми, із смрада, із неволі

Царям і людям на показ,

На світ вас виведу надалі

Рядами довгими в кайданах... Становище в сільському господарстві. На початку XIX ст. як в Російській, так і в Австрійській імперіях відбуваються однакові процеси: переважання в аграрній галузі поміщицького землеволодіння з його прогресуючим занепадом; посилення експлуатації селянства, його соціальна диференціація; криза натурального господарства і його перехід на шлях капіталізму. Загострення усіх названих тенденцій прискорює розвиток національного руху.

У суспільно-політичному житті України продовжували панувати кріпосницькі відносини. Більшістю земель володіли дворяни. Селянство поділялось на дві групи — поміщицькі та державні (було трохи й удільних, а в Західній Україні — монастирських). Відробіткова, рента продуктами і рента грошима були основними формами феодальної експлуатації селян.

Державні селяни були вільними. Вони становили більшість населення на Лівобережжі (67%) та півдні України (69%). За користування казенною землею державні селяни платили феодальну грошову ренту державі. Тобто вони знаходились в феодальній залежності від державної скарбниці. Державні селяни до середини 40-х pp. відбували панщизняні повинності, визначені інвентарями державних маєтків. І оброчні, і панщизняні селяни були обкладені різноманітними державними повинностями — грошовими і натуральними, які, зазвичай, були більшими за своїми розмірами, ніж повинності кріпосних селян.

В цей час сільське господарство було основою економіки Російської імперії. Тому стан аграрних відносин значною мірою визначав якість всього суспільного розвитку. Домінувало поміщицьке землеволодіння. В українських землях в межах Російської імперії воно становило біля 75% землі, а в межах Австрійської — біля 90%.

Почалися суттєві зміни в сільському господарстві, які визначалися перш за все руйнуванням натурального господарства та переходом на рейки товарності і підприємництва.

Повстання на Поділлі під проводом Уст им а Кармалюка. Розвиток економіки в 1-й половині XIX ст. в Україні посилював кріпосницький гніт селянства поміщиками, які прагнули отримати прибутки від свого господарства за будь-яку ціну. Поміщики збільшували панщину до 5-6 днів на тиждень, запроваджували урочну систему. На один день поміщик призначав роботу, яку можна було виконати лише за кілька днів. Деякі поміщики ставали на шлях повного пограбування селян. Вони зганяли селян з родючих земель і за рахунок селянських наділів збільшували посіви товарного хліба. Поміщики відводили селянам малопридатні або й зовсім непридатні землі, часто навіть забирали всю землю селян, переводячи їх на так звану "місячину".

Позбавлені землі, "місячинники" жили в поміщицьких брудних бараках або навіть хлівах. За виснажливу працю поміщик видавав щомісяця злиденний пайок, якого не вистачало звичайно на утримання сім'ї. Це була одна з найжорстокіших форм феодально-кріпосницької експлуатації. Отже, становище "місячника" нічим не відрізнялось від становища раба. Таке становище кріпаків не могло не викликати в них протесту і штовхало на боротьбу за своє визволення.

Селяни повставали по всій Україні та найтривалішим був рух на Поділлі (теперішні Вінницька і Хмельницька області). Тут селянські виступи не припинялися протягом 1820-1830 pp. Очолив цю безприкладну боротьбу селян і міської бідноти Поділля вихідець із сім'ї кріпака Устим Кармалюк.

Загони озброєних повстанців на чолі з Устимом Кармалюком швидко переходили з місця на місце і зненацька нападали на поміщицькі маєтки. Вони забирали майно, гроші і роздавали все забране малоімущим верствам населення. Поміщиків, які жорстоко експлуатували селян і знущалися з них, Кармалюк прилюдно карав.

Цікавим є опис прикмет У.Кармалюка, який був у розпорядженні поліції: "Устим же, Михайлів син, Кармалюк, прикмет таких: на зріст 2 аршини 6 з половиною вершків, обличчя кругле, ніс звичайний, волосся на голові, брови, вуса і борода русяві, очі голубі, бороду голить, розмовляє російською мовою чисто, родом з с.Головчинець Літинського

повіту, селянин, відданий на службу 1812 року, перебував у 4-му Українському полку, в сТоловчинцях має рідну сестру...".

Рух селян під проводом Кармалюка тривав понад 20 років. Його волю до боротьби не здолали ні арешти, ні катування, ні тюрми. Кармалюк у свої 43 роки вже кілька разів був арештований, дістав близько 4,5 тис. ударів шпіцрутенами і канчуками, тричі був засланий до Сибіру і всі три рази тікав звідти.

Кармалюк розправився з багатьма панами та їх управителями. За довгі роки в повстанських загонах Кармалюка перебувало понад 20 тисяч селян та міської бідноти. Вони здійснили понад одну тисячу нападів на поміщиків. Повстання було придушено після підступного вбивства У. Кармалюка одним з шляхтичів. Тим часом селянські повстання час від часу спалахували в інших місцевостях України.

Розвиток промисловості. В промисловості переважали поміщицькі та державні мануфактури. В основі їх лежала примусова праця кріпаків і примітивна техніка. Великі кріпосні суконні мануфактури працювали в Київській, Полтавській та інших губерніях. Існували і державні (казенні) заводи: Луганський ливарний, Київський арсенал, Шосткинський пороховий завод тощо. На середину 50-х pp. в Україні діяло 11 чавуноливарних і 32 залізоробних заводи. Видобуток вугілля в Донбасі становив 6 млн. пудів на рік.

Після реформи 1861 р. в Україні почався бурхливий соціально-економічний розвиток. Товарно-грошові відносини дедалі глибше проникали в сільське господарство. Почала змінюватись структура землеволодіння— поміщицьке землеволодіння скоротилося на 1/3. Селянське приватне землеволодіння зросло в 4 рази. Та все ж більшість земель залишалася в руках поміщиків.

На Лівобережжі переважали невеликі поміщицькі маєтки, тому їх господарі трималися за докапіталістичні форми господарювання — відробітки. На Правобережжі, де були великі маєтки, а також приватні цукрові заводи і ґуральні, їх власники мали гроші для розвитку технології. Тут капіталістичні стосунки виникали раніше.

Тому в 90-х pp. відробіткова система переважала лише на Чернігівщині, а взагалі ж кількість найманих робітників у сільському господарстві сягала 2 млн. чоловік.

Дуже швидко розвивався залізничний транспорт. Залізниці взагалі були тоді великим носієм цивілізації. Першими були прокладені магістралі Одеса — Балта — Кременчук — Харків, Курськ — Київ —

Бал та. Утворилися величезні транспортні центри — Київ, Харків, Одеса. Було організоване велике державне залізничне господарство, яке на 1900 р. становило 3/4 залізничної мережі України.

У 90-х pp. в залізниці було вкладено стільки ж капіталів, як у промисловість. Попит на рейки, рухомий склад та кам'яне вугілля став основою промислового піднесення. Завдяки вкладенню іноземних капіталів видобуток вугілля в Донбасі виріс з 6 млн. пудів у 1860 р. до 671 млн. пудів у 1900 р. Швидко розроблялися поклади залізної руди в Кривбасі. Англійські підприємці вклали кошти в металургію. На кінець століття в Україні працювало 17 великих металургійних заводів.

В Російській імперії стався промисловий переворот — стрибок у розвиткові продуктивних сил, який полягав у переході від мануфактури до машинного виробництва. В Україні початок його припадає на І половину XIX ст., а завершення — до кінця 70-х — початку 80-х pp. XIX ст. В результаті промислового перевороту остаточно утвердився капіталізм.

Джерела та література

Багацький В. Суспільне становище жінки в Україні в XVI-XVII ст.— В зб. наукових праць ОДЮА: Актуальні проблеми політики.— Вип. 1-2.—Одеса, 1997.

Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI-XVII ст. — Київ-Львів, 1912.

Грушевский О.С. Города Великого княжества Литовского XIV-XVI вв.— К., 1918.

Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури