Поселення в основному розташовані на сонячних схилах невеликих рік чи балок, у зручних для землеробства місцях, біля води. За площею вони всі різні — від 1 до 20 га. Будівлі в них є в наявності як наземні, так і земляні, з дерев'яними стінами, часто плетеними і обмазаними глиною. Житлові приміщення зустрічаються площею від 20 до 50 м2. Поряд з житлом стоять господарські будівлі. Відомі господарські комплекси, які складаються з житла, господарських приміщень і хлівів для худоби. Серед виробничих споруд добре відомі залізоплавильні горни і печі для випалювання гончарних виробів, ювелірні і склоробні майстерні, приміщення для помолу зерна тощо.

Обрядом поховань на могильниках черняхівської культури являються трупоспалення на стороні з похованнями залишків кремації в урнах чи ямах без наземних ознак або трупоположення. Поховання супроводжується однією чи декількома посудинами з залишками їжі, металевими деталями одягу, прикрас тощо. До пам'ятників черняхівської культури відносяться скарби римських монет, яких виявлено біля ISO.

Визначальним фактором господарського життя слов'ян першої половини і середини тисячоліття було землеробство. Візантійські автори IV ст. змальовують антів як суспільство, економічною основою якого перш за все було землеробство і пов'язане з ним тваринництво. Маврикій Стратег свідчить, що "у них велика кількість худоби і земних плодів, які лежать купами, особливо проса і пшениці". Той же автор як військовий спеціаліст рекомендує враховувати багатства слов'янських земель як джерело провіанту для війська під час воєнних ДІЙ.

Рівень розвитку землеробства, відображений у повідомленнях візантійських авторів і в пам'ятниках черняхівської культури, став основою для відокремлення ремесла у самостійну галузь виробництва і тим самим — для другого суспільного поділу праці. В якості самостійного виробництва у східних слов'ян періоду черняхівської культури існували металургія і гончарна справа. Виробництво продукції носило масовий характер і було розраховане на збут. Тобто розвивалась внутрішня і зовнішня торгівля.

Вдосконалення знарядь праці і суспільний розподіл праці приводили до змін в області соціально-економічних відносин. Основною формою соціальної організації слов'ян були самостійні у господарському відношенні сім ї, об'єднані у територіальну общину. Допустима для того часу і наявність патріархальної сім'ї, але вона поступалась перед сім'єю індивідуальною як виробничою і соціальною одиницею суспільної структури.

Джерелом приватної власності у антів була, очевидно, праця залежного населення. Ним були перш за все раби, якими ставали військовополонені.

Ще В. Хвойка небезпідставно відзначав генетичний зв'язок між зарубинецькою і черняхівською культурами, об'єднуючи їх за обрядом поховань. Нині спільних рис, що об'єднують зарубинецьку культуру з культурою черняхівською, науці відомо більше, ніж будь-коли.

Разом з тим не могли не позначитись на соціально-економічних процесах всередині слов'ян черняхівської культури і економічні та культурні їх зв'язки з Римською імперією. Результатами цього були великі ремісничі центри, розвиток торгівлі з грошовим обігом.

Особливо посилились зв'язки Риму з народами Східної Європи за імператора Марка Ульпія Траяна (98-117 pp. и. е.), коли римляни підкорили всю Дакію і змусили її населення говорити на "роменській", латинській мові. Імперія стала безпосередньою сусідкою слов'янських земель, де завдяки цьому знову відродилось експортне землеробство, до того ж у великих розмірах.

Про розміри слов'янського експорту II-IV ст. н.е. можна дізнатися, наприклад, з великої кількості скарбів римських монет в місцях розселення наших предків. Приток римського срібла різко виріс саме за Траяна, і високий його рівень тримався протягом декількох віків. Недарма автор "Слова о полку Ігоревім", згадуючи далекі часи добробуту, назвав "віки Троянові". Грошові скарби слов'янської знаті II—IV ст. були отриманим від римлян еквівалентом місцевого хліба. Це підтверджується запозиченням слов'янами*римської міри сипучих тіл: римський квадрантал ("чверть") за назвою "четверика" для вимірювання зерна симптоматично проіснував в Україні до кінця першої чверті XX ст.

У "віки Троянові" слов'яни черняхівської культури в Середньому Подніпров'ї пережили нове піднесення. Розвинулось ремесло, були винайдені гончарне коло, домниці для варки заліза, круглі жорна. Слов'янська знать широко користувалась привозними предметами розкошів: посудом, прикрасами, різними предметами побуту. Одним з торговельних центрів на Дніпрі було місце майбутнього Києва.

У зв'язку з експортним землеробством знову відновились шляхи на південь, до Чорного моря. Римські дорожні карти згадують венедів в пониззі Дунаю, а в середині III ст. часто згадуються і воєнні морські походи. В них поряд з готами приймають участь і якісь "скіфи". Так греки і римляни часто називали південно-східну частину слов'янства.

В соціальному відношенні придніпровські слов'яни знову досягай того переддержавного рівня, на якому вони знаходились в скіфські часи. Не виключена можливість, що в II—IV ст., ще до нашестя гуннів, на землях південної частини східних слов'ян, де раніше були царства сколотів-землеробів, вже виникла державність. На користь цього свідчить і багатство слов'янської знаті, підставою для якої було вже згадуване експортне землеробство, і поява "огнищ" — великих будинків для челяді, і відсутність городищ навколо сіл при наявності загальнодержавної оборонної лінії, і початок дружинних походів далеко за межі рідної землі.

Задовго до появи Київської Русі в цій частині слов'янського світу, найбільш близькій до світових культурних центрів, рівень соціального розвитку двічі досягав межі первісного і класового суспільства. А дехто з вчених стверджує, що й перетинав цей рубіж. Вперше подальший розвиток був перерваний сарматськими нашестями III ст. до н. е., а вдруге — нашестям тюрок-гуннів в кінці IV ст. н. е.

Слов'яни, що створили черняхівську культуру, в середині і другій половині І тисячоліття пережили якісь важливі події, які порушили історичний процес. Внаслідок цих подій черняхівська культура зникла і замість неї з'явилась слов'янська культура II половини І тисячоліття. Такими подіями були Велике переселення народів і падіння Римської імперії.

Джерела та література

Багацький В. Суспільне становище жінки в Україні в XVI-XVII ст.— В зб. наукових праць ОДЮА: Актуальні проблеми політики.— Вип. 1-2.—Одеса, 1997.

Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI-XVII ст. — Київ-Львів, 1912.

Грушевский О.С. Города Великого княжества Литовского XIV-XVI вв.— К., 1918.

Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-XVIII ст.— К., 1966.

Ісаєвич Я.Д. Джерела з історії України доби феодалізму XV 1-Х V111 ст.— К., 1972.

Крип'якевич І.П. Джерела з історії Галичини періоду феодалізму.— К., 1962.

Линниченко И. Юридические нормы шляхетского землевладения и судьбы древнерусского боярства в Юго-Западной Руси XIV-XV вв.— К., 1892.

Любавский М.К. Областное деление и местное управление Великого княжества Литовского.— М., 1893.

Максименко М. "Русская Правда" и литовско-русское право.— К., 1904.

Музнчснко Петро. Історія держави і права України. Ч. 1, Одеса, 1997.

Стрийковський М. Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї Русі.—Дзвін, 1990, №№ 1-2, 3-4.

Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского.— К., 1987.