Боротьба за державність. утворення української народної республіки (унр)

На початку 1917 р. Російська імперія знаходилась на грані краху. 23 лютого (8 березня) 1917 р. через перебої у постачанні хліба почалися заворушення у Петрограді. Згодом вони переросли у революцію. 27 лютого 1917 р. в Росії перемогла буржуазно-демократична революція. Цар Микола II зрікся престолу.

Члени Державної Думи Росії створили Тимчасовий уряд на чолі з князем Г. Львовим. В Україні самодержавство було ліквідовано на початку березня. Почали виникати органи місцевої влади, які формували губернські, міські та повітові правління. Крім цього, виникали Ради робітничих і солдатських депутатів у Харкові, Києві, Катеринославі, Луганську, Полтаві, Одесі, Миколаєві. Як Тимчасовий уряд, так і створені з есерів і меншовиків Ради не мали чіткої програми вирішення національного питання.

Національно-демократична революція в Україні почалася в ці березневі дні 1917 р. У Києві відбулися багатолюдні демонстрації під гаслами "Автономія України", "Вільна Україна у вільній Росії" тощо. Виник загальноукраїнський громадсько-політичний центр — Українська Центральна Рада. Ініціаторами її створення виступили українські самостійники на чолі з адвокатом М. Міхновським. В цей же час власний національний центр починає створювати Товариство Українських Поступовців (ТУП). Щоб уникнути розколу, лідери обох центрів 4 березня погодились на створення об'єднаної організації з назвою Українська Центральна Рада. Самостійники об'єдналися з федералістами в надії, що революція приведе усіх до визнання незалежності України. Головою УЦР було обрано проф. М. Грушевської о.

Три партії — УПСР, УСДРП і УПСФ — представляли майже весь політичний спектр українського суспільства. Вони мали певні особливості і відмінності. Та все ж вони були солідарними у своєму ставленні до двох проблем: всі ці партії були вірними соціалістичному ідеалу, а також всі вони були єдині в тому, що Україна має отримати автономію в Російській республіці. Така єдність спостерігалася в діяльності Центральної Ради і Генерального Секретаріату, які складалися з членів цих трьох партій.

У квітні був скликаний Всеукраїнський Національний Конгрес. На ньому делегати від політичних організацій, культурних і профспілок визнали Центральну Раду як парламент та обрали її новий склад числом у 118 осіб. Керівництво ЦР було обрано у такому складі: М. Грушевський (УПСР) — голова, В. Винниченко (УСДРП) — та С. Єфремов (УПСФ) — заступники. ЦР обрала виконавчий орган — Комітет ЦР, згодом — Мала Рада.

Поруч з українськими Радами виступили Ради робітничих і солдатських депутатів, керовані РСДРП. З часом вони ставали щораз впливовішими організаціями. Ради ці складалися з більшовиків, меншовиків, есерів та бундівців. Поступово гору в них взяли більшовики.

Третьою владою в Україні були представники Тимчасового уряду — губернські комісари, яким підлягали війська. До них приєдналися російські буржуазні партії.

Між цими трьома владами точилася безперервна боротьба за Україну. В перших відозвах Центральної Ради містився заклик до скликання всенародних установчих зборів, на яких має бути вирішене питання про автономію України в майбутній федеративній Російській республіці. Сам М. Грушевський висунув гасло побудови національно-територіальної автономії України в Російській федерації.

Проте в Центральній Раді не була єдності, вона була поділена на автономістів і самостійників. Автономісти боролись за автономію України у складі Росії. Самостійники були прибічниками негайного проголошення незалежності України. їх очолював адвокат Микола Міхновський. Ця боротьба знижувала загальний потенціал українського національного руху. УЦР була першим у новітній історії українського народу спочатку загальногромадянським, а потім вищим державним органом. ЦР виступила ініціатором національного відродження України, очолила національно-визвольний рух і протягом

14 місяців (березень 1917— квітень 1918 pp.) практично втілювала українську ідею у життя.

Отже, Тимчасовий уряд, російські буржуазні партії, як і більшовики, Центральну Раду не підтримали. Тільки російські радикали та бундівці заявили про свою підтримку нової влади за умови, що їм буде надано право культурної автономії.

Влітку 1917 р. до ЦР входило 822 члени. З них поряд 180 представляли неукраїнські партії, серед них — 10 більшовиків. І Всеукраїнський військовий з'їзд прийняв постанову про організацію армії. Виходячи з цього, ЦР постановила створити підрозділи Вільного Козацтва. Почесним отаманом його було обрано командира 1-го Українського корпусу генерала Павла Скоропадського. В червні 1917 р. відбувся II військовий з'їзд, що затвердив статут Генерального Військового комітету на чолі з Симоном Петлюрою.

Та значна частина членів ЦР не зрозуміла значення організації української армії. Зокрема, В. Винниченко вважав, що "не своєї армії нам, соціал-демократам і всім щирим демократам, треба, а знищення всяких постійних армій". Тому армію України створювали стихійно і повільно. Проукраїнськи налаштовані 16 дивізій не були завчасно зняті з фронту. При спробі пробитися в Україну вони були розгромлені більшовиками. Коли ж більшовицькі війська рушили в Україну, чинити їм опір було нікому. М. Грушевський і В. Винниченко відмовилися від допомоги 40-тисячного українізованого корпусу, запропонованого у розпорядження ЦР генералом П. Скоропадським. Центральна Рада не змогла також забезпечити охорону правопорядку, організувати роботу залізниць, вирішити земельне питання, створити державний апарат. Єдність рядів ЦР похитнулася, між соціал-демократами і есерами розпочалися конфлікти.

На II Всеукраїнському військовому з'їзді 10 червня 1917 р. ЦР проголосила свій / Універсал, яким декларував автономію України: "Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою Російською...".

В середині червня було створено уряд України — Генеральний Секретаріат. Його очолив В. Винниченко, юрист за освітою. Секретарем військових справ став С. Петлюра (УСДРП), земельних справ — Б. Мартос, фінансів — Х.Барановський, міжнаціональних справ — В. Садовський, продовольчих справ — М. Стасюк, народної освіти І. Стешенко, а Генеральним писарем був призначений X. Христюк.

Тимчасовий уряд змушений був через тяжке становище на фронтах І світової війни піти на компроміс з Центральною Радою. Для переговорів до Києва прибула делегація у складі О. Керенського, М. Терещенката І. Церетелі. Росіяни змушені були визнати автономні права України. Цей компроміс став причиною урядової кризи в Росії. Угода, підписана у Києві, стала основою // Універсалу ЦР, проголошеного 3 липня 1917 р. В ньому вказувалось, що ЦР, до складу якої введено представників інших народів України, стане найвищим органом революційної демократії України. Вона виділить зі свого складу відповідальний перед нею орган — Генеральний Секретаріат, який після затвердження Тимчасовим урядом стане носієм найвищої крайової влади цього уряду в Україні.

25 жовтня 1917 р. до влади у Петрограді прийшли більшовики. Центральна Рада засудила переворот у Петрограді і створила Комітет з охорони революції в Україні. Проте в конфлікті між більшовиками і Київським військовим округом, який підтримував Тимчасовий уряд, ЦР дотримувалась нейтралітету. Ця помилка ЦР принесла перемогу більшовикам.

Ш Універсал був проголошений ЦР 7 листопада 1917 р. В ньому було заявлено про утворення Української Народної Республіки (УНР), яка зберігала при цьому єдність з Росією. До складу УНР зараховувались Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська губернії. Було оголошено широку програму демократичних реформ: скасовувалося право власності поміщицьких і нетрудових господарств на землю, встановлювався восьмигодинний робочий день, забезпечувалась свобода друку, віросповідання, страйків, скасовувалась смертна кара тощо. ЦР зобов'язувалась вести мирні переговори. Проголошення УНР стало видатною подією в житті українського народу. Це був черговий етап у розвитку української національно-демократичної революції.

Генеральний Секретаріат звернувся до Раднаркому РСФРР і урядів Дону, Кубані, Кавказу, Криму, Башкирії, Сибіру й Молдови з пропозицією створити на противагу більшовикам центральний федеративний уряд для будівництва пролетарської країни замість колишньої Російської імперії. З того часу національний рух в Україні став головним ворогом більшовиків у їх боротьбі за владу. Вони почали готуватись до війни з УНР.

Зовнішньополітичні чинники все більше впливали на перебіг подій в Україні. Зміцніла більшовицька влада в Росії прагнула за всяку ціну втримати під своїм контролем Україну. Ускладнювалася ситуація на фронтах Першої світової війни, все більше втручалися в українські справи німці і австрійці.

З грудня 1917 р. Рад нарком РСФРР проголосив "Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради", складений головою Раднаркому Росії В. Леніним. У маніфесті визнавалась УНР, проте не визнавалась Центральна Рада. Далі більшовики вимагали припинити формування української армії, не пропускати на Дон козачі частини на допомогу генералу Каледіну, а також не роззброювати червоногвардійців. Більшовики РСФРР спровокували війну між Росією і Україною.

У боротьбі за владу в Україні більшовики розраховували на Ради робітничих і солдатських депутатів, яких ставало дедалі більше. Однак на І Всеукраїнському з'їзді Рад 4-5 грудня 1917 р. в Києві були представлені всього 124 делегати від 49 із трьохсот Рад. Переважну більшість делегатів становили прихильники ЦР. Більшовики, потерпівши поразку, переїхали до Харкова, де проголосили створення Української Радянської Республіки. Був сформований уряд (теж названий Генеральним Секретаріатом) у складі Є. Бош, В. Затонеького, Ю. Коцюбинського,